Дивна закономірність: як тільки до нас впритул наближається ПДЧ – одразу виникає політична криза. У європейських чиновників з'являється привід, щоб нам відмовити, або перенести вирішення питання.

От і зараз здавалося, що на фоні Грузії ПДЧ нам дадуть. Але тепер, перечитавши інтерв'ю різного рівня європейських посадовців, знову виникають сумніви щодо цього.

Наша політична еліта, яка уже давно нагадує криловсько-ляфонтеновських "лебедя, рака та щуку", в останній час асоціюється тільки із "дружнім колективом" павуків-тарантулів у банці. Така "позитивна" трансформація стосунків у середовищі можновладців свідчить лише про одне: в черговий раз, як у період Руїни, старшина "здала" козаків та посполитих в ім'я власних, як правило, доволі прозаїчних інтересів. Нажаль, ситуація погіршується і тим, що і тоді, і зараз правлячий клас не має спільної мети, ірраціонального бажання владарювати у своїй країні через державний механізм. Саме тому його представники роздирають владний простір на сегменти, замість того, щоб солідарно в ньому домінувати.

Перманентне протистояння, яке виникає в елітному середовищі, щоразу екстраполюється на суспільство. І саме тому, насамперед через соціологічний матеріал, можна на власні очі оцінити ставлення громадськості до постійного "броунівського руху" нагорі суспільної піраміди: що на заході, що на сході країни воно негативне. Люди прагнуть стабільності. Політичної, соціальної, економічної. Щорічні мікроперевороти їх утомили. І на цей імпульс "низів" нарешті повинна відреагувати еліта. Бо суспільний запит уже сформовано, йому необхідно дати адекватну відповідь.

Як відомо, універсальний спосіб розв'язати "Гордіїв вузол" – розрубати його.

За сучасних обставин це передбачає створення нової системи політичних і владних координат, яка б забезпечувала стабільність елітного середовища, а значить і політичного поля в цілому.

Тож Україні потрібні інституційні зміни. Тільки у такий спосіб можна дати відповідь на виклики, які стоять перед державою і перед елітою насамперед.

Один із способів, яким можна досягти зміни інституційної парадигми за сучасних умов може бути проведення повноцінної конституційної реформи. Тобто прийняття нового Основного Закону.

Нова Конституція, звичайно, не панацея. Проте, якщо у ній закласти вірні системи стримувань і противаг, а також максимально деталізувати процедури – то надія є.

Про що йдеться? У новому Основному законі потрібно деталізовано закріпити повноваження:

1) Президента;

2) Верховної Ради;

3) Кабінету Міністрів;

а також, зафіксувати:

4) Нову структуру судової гілки влади;

5) Нову виборчу систему;

6) Спосіб призначення керівництва центральних органів виконавчої влади і таких, що мають спеціальний статус

7) Впровадження реального, а не фантомного місцевого самоврядування.

Причому, деталізація функціонування державних інститутів у тексті Основного Закону повинна бути максимальною. Це потрібно для того, щоб вони у своїй діяльності керувалися виключно нормами Конституції, а не спеціальними законами. Логіка цього проста: ліквідація спокуси для гравців змінювати "правила гри" в процесі.

У зв'язку із цим виникає запитання про модель, яка була б оптимальною для України. Якщо коротко і схематично, то модель може бути такою:

1. "Змішана" форма державного правління. Баланс повноважень між президентом і парламентом повинен бути приблизно таким, як у сусідній Польщі.

2. Вищий орган в системі виконавчої влади – по-справжньому колегіальний Кабінет Міністрів, сформований на основі парламентської коаліції. Причому у всій структурі виконавчої влади політична й адміністративна функції повинні бути відділені. У контексті цього – запровадження інституту державних секретарів. Міністри несуть політичну відповідальність за реалізацію так званих "сферних політик" у своєму секторі.

3. Збереження пропорційної виборчої системи, вдосконаленої так званими "відкритими" списками. Ліквідація імперативного мандату, як антидемократичного інструменту, характерного для фашистських режимів. Прохідний бар'єр для учасників виборів повинен бути не вище 4%.

4. Нині діюча судова система себе дискредитувала. Її потрібно змінити. Матрицю можна запозичити у будь-якій європейській державі. Усі кандидатури для призначення на посади в судові інституції або звільнення з них повинні проходити через орган громадянського суспільства. Доцільно було б ліквідувати окремо існуючий Конституційний Суд, створивши відповідну палату в складі Верховного Суду.

5. Гарантування реального місцевого самоврядування з реалізацією принципів субсидіарності й повсюдності з відповідною бюджетною підтримкою. У контексті цього – формування Міністерства внутрішніх справ європейського зразка. Воно повинно здійснювати регіональну політику, координувати діяльність центральних органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, контролювати додержання ними законодавства. Поліцейські функції повинні виконуватися відповідною комендатурою, що є складовою міністерства.

6. На часі й ліквідація атавізму сталінських часів – загального нагляду прокуратури. Було б доречним зробити прокуратуру підрозділом Мін'юсту.

7. Боротьба з корупцією так само присутня "в меню" суспільних запитів. У інформаційному просторі неодноразово лунав рецепт: "Бюро національних розслідувань", таке собі українське ФБР, – спеціальний орган, який би займався виключно боротьбою з корупційними проявами. Однак, тут повинна бути закладена дуже ефективна система балансів й контролю з боку громадянського суспільства. Якщо такої винайти не вдасться – краще не народжувати нового "монстра". Щоб із нього раптом не вийшло новітнього НКВД.

8. У перехідних положеннях до нової Конституції повинні міститися норми, які б забороняли вносити до нього зміни на найближчі десять років. По закінченню терміну, закласти звичайний порядок змін до Основного Закону (конституційна більшість разом із висновком вповноваженого конституційного органу і повторне голосування).

Цей виклад звичайно є швидше акцентуванням проблем, які потрібно розв'язати правлячій еліті, щоб бути адекватній сформованим суспільним очікуванням. Ключове ж повідомлення до еліти звучить і з екранів телебачення, і з газет, і з радіо: потрібні нові правила гри на політичному полі й суворе дотримання цих правил! Їхня інстуціоналізація через нову Конституцію – це лише один із шляхів. Можна спробувати й інші: закласти традиції, укласти "Великий договір" тощо. Головне, щоб у правлячого класу воля до цього була.

Грузино-російський конфлікт "несподівано" розгорівся у спекотне літо 2008. Цілковита готовність до нього російської влади, армії та пропагандистської машини ні у кого зі світових експертів не викликала жодного сумніву. І те, що відбулося з дружнім Грузинським народом, вочевидь, може загрожувати і нам: бо в Криму в нас іще більше "росіян" з російським паспортом, ніж в Південній Осетії та Абхазії. А ще, наші "пригнічені росіяни" кращі для телекартинки, бо розмовляють без кавказького акценту, хоча і "шокають".

Зараз, звичайно, ні в кого емоції ще не зійшли нанівець. Однак, потрібно змушувати себе, суспільство, а головне – владу – думати й аналізувати ситуацію, бо після "Першої "есендешної" п'ятиденної війни геополітична ситуація в нашому регіоні зазнала змін. Це потрібно враховувати Україні.

Висновок N1:Про "прожекти" регіонального лідерства України можна забути.

Регіональний лідер, як відомо, повинен бути суб'єктом геополітичного процесу. Під час грузино-російського конфлікту – Україна була об'єктом. Такими є реалії.

Приміром, якби кораблі ВМС України прикрили батумську акваторію від росіян, або вихід із Севастопольської бухти для кораблів ЧФ РФ – тоді ми були б суб'єктом. Що зробила Україна? Смішну заяву, суть якої приблизно така: Чорноморський флот РФ поплив із нашої території, "наробив "бяку"... тепер ми подумаємо чи впускати його назад. І одразу ж після того впустили, наче він на якісь маневри плавав під Новоросійськ, а не бомбити територію дружньої держави.

На рівні міжнародних інституцій, в яких наша держава начебто є лідером, так само нічого не було зроблено. Чому не було зібрано (чи, принаймні, ініційовано) надзвичайний самміт ГУАМ? Наскільки б посилилися наші позиції, якби ми продемонстрували вміння дипломатичними методами заявляти свою позицію і змушувати до цього інших?! Але в цьому амплуа Україна виступити не спромоглася.

Висновок N2. Україна має всі шанси на приєднання до ПДЧ щодо членства у НАТО.

Заяви європейських високопосадовців свідчать: за наслідками грузино-російського конфлікту ПДЧ щодо членства у Альянсі нам дадуть. Причому, про це заявили колишні опоненти – Німеччина і Франція. Для українців – це гарна новина. Єдине що прикро, що ПДЧ ми одержимо на "грузинських багнетах", і на сльозах біженців з Горі.

Тому сьогодні для України справою честі повинно стати воєнно-технічна і гуманітарна допомога Грузії. І це потрібно максимально підтримувати, в тому числі за рахунок продуманих PR-зусиль. Ми повинні стати країною, де діють постійні пункти збору гуманітарної допомоги для грузинів, де здають кров для грузинських солдат тощо. Можливо, перед МВС потрібно встановити перехрещені українсько-грузинські прапори, або ж здійснити іншу символічну дію, яка б підкреслювала нашу солідарність.

Висновок N3. Політична еліта України залишається вразливою з точки зору зовнішніх викликів.

Грузино-російський конфлікт оголив інфантилізм українського політичного класу. Еліта не спромоглася виробити єдиний сигнал для суспільства: ми побачили і надзвичайно велику (в тому числі й ментальну) залежність "південно-східної" еліти від Кремля; ми всі побачили несподіваний для багатьох "нейтралітет" урядовців і зокрема прем'єра, а також млявість коаліційних сил.

Висновок N4. Потрібна інформаційна безпека. Від Росії.

Середовище, в якому ми існуємо – глобальне. У глобалізованому світі засобом електронних комунікацій інформація передається за лічені секунди. Про це ми знаємо, до цього ми звикли. Але засобом інтерпретації інформації, якщо монополізовано канал, можна маніпулювати свідомістю багатьох. Тому вочевидь, що потрібно поставити питання про вилучення з мереж кабельного мовлення російських телевізійних каналів. Приводів маса. Російські канали не раз передавали інформацію, яка загрожує територіальній цілісності й безпеці держави. Тому це питання можна спокійно вирішити. Замість цього потрібно в обов'язковому порядку "завести" Євроньюз для південно-східних регіонів російською мовою. Це не панацея, але вода камінь точить.

Вчорашній візит Тимошенко до Польщі став іще однією її тактичною перемогою напередодні "літніх канікул". Не зважаючи на велику кількість претендентів, їй таки вдалося "осідлати" тему Євро-2012 для використання на внутрішньополітичному ринку. Для цього було здійснено зовнішньополітичний маневр. Підписані з Туском угоди, звичайно, більше символічні, але тепер голову вітчизняного уряду на певний період часу буде важко "посунути" в цій темі на другий план.

Так само те, що відбулося у парламенті в п'ятницю, можна сміливо назвати блискучою технологічною перемогою, і особисто Тимошенко, і її команди в цілому. Йдеться звичайно не про зміни до бюджету, а про голосування щодо постанови "про відповідальність" Уряду.

Боротьбу за парламентський зал Тимошенко поки виграла. "Регіони" і їхні союзники з СП виглядали розгубленими. Їх "розвели". І тріумфальний з'їзд ЄЦа, який, вочевидь, згідно "Плану N1" мав би стати бенефісом нового "єдиноцентричного" прем'єра, відбувся на менш патетичних тонах у відповідності до "Плану N2".

Однак, глобальних змін у країні годі очікувати. Попереду нові політичні "розборки" і "розводки". Тільки їх відтермінували на час перебування суб'єктів на "заморських" і "чорноморських" округах. Не важко також спрогнозувати, що після відпочинку врахують всі інтереси в новому проекті бюджетних змін і проголосують їх у Верховній Раді. І на певний час "кожній сестрі буде по серзі".

А потім знову буде вичікування зручного моменту одними, щоб зчепитися у двобої з іншими. А потім – знов. Ніякої стратегії розвитку країни, а також усвідомлення її місця у сучасних геополітичних умовах, ніякої визначеності. Марнотратство великої кількості енергії. В ім'я чого?

Елітне середовище, як і раніше, перебуває у процесі стагнації. Тимчасові успіхи одних у "розводках" інших нічого не дають в перспективі: ні суб'єктам, ні об'єктам політики, ні суспільству загалом. Воно не одержує жодних моноспрямованих імпульсів від політичного класу. Бо він не об'єднаний у баченні стратегічних пріоритетів. Він не виробив системи цінностей на тлі кризи ідентичності у політичному середовищі. При чому ця криза прогресує не тільки на всьому елітному полі, а й уже вражає його сегменти, подрібнюючи їх на "сегментики".

Віртуальні ширми закрили реальні фасади політиків і політичних сил настільки, що ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли подує зовсім маленький вітерець, і вони впадуть. Тоді виявиться, що навколо нас суцільна руїна.

У Ялті Кваснєвський, мені здається, з притаманними йому практичністю і реалізмом визначив нашій еліті й часові рамки й шлях, за яким можна вести країну. Але нашому елітному середовищу, щоб реалізовувати Проект Україна потрібно на певний період стати конструктивно консолідованим. А це може відбутися лише тоді, коли еліта матиме спільну ідентичність. Що, в свою чергу, передбачає усталення а елітному середовищі синергетичної системи цінностей і світоглядних орієнтацій. Як цього досягнути? Укласти спільний для всіх Пакт (Договір, Меморандум, Декларацію тощо), щоб створити традицієтворчий прецедент консолідованого формування елітою своїх стратегічних пріоритетів.

Після літа настане осінній сезон відновлення політичної активності. За цей період представники пануючого класу повинні здійснити перші кроки для того, щоб закласти конструктивний фундамент під будову власної ідентичності й здійснити спробу екстраполяції нової моделі на суспільство. Якщо ж цього не трапиться – війна "всіх проти всіх" триватиме і країна все більше відставатиме від держав-світових лідерів, втрачатиме бали тощо. В умовах глобалізації й вироблення Російською Федерацією ефективної схеми "газонафтових" "батогів" і "пряників" – це може призвести до втрати країною перспективи на десятки років, а в гіршому випадку – суверенітету.

Для того, щоб досягти якісних змін у функціонуванні політичного середовища слід створити умови, які б припинили протистояння між центрами влади та політичними суб'єктами різних рівнів. Це забезпечить конструктивну атмосферу в діяльності влади та її інституцій. Паралельно слід створювати умови для покращення конструктивного клімату в суто політичному середовищі та його структурах.

Попит на стабільність у суспільстві щоразу зростає, однак, політична і ментальна поляризація між Центрально-Західним і Південно-Східним регіонами не дає можливості ключовим політичним гравцям (навіть, при бажанні) реалізувати конструктивну програму. Адже за умови реалізації будь-якого конструктивного сценарію без залучення "до процесу" опонентів не обійтися. Натомість, політикам значно простіше діяти за схемою "как бы чего не вышло", ніж жертвувати електоральними балами в ім'я якоїсь великої конструктивної мети і програми.

Тому, навіть, якщо у когось з політичних гравців і виникне бажання долучитися до конструктивної програми розвитку країни, чи то окремої галузі, або ж взяти на себе відповідальність у якомусь конкретному секторі управління, – все одно це відбуватиметься на негативному електоральному фоні й може бути потенційною загрозою зменшення висоти стовпчика рейтингу на сайті ЦВК.

Суспільству (в якому, повторюю, існує попит на політичну стабілізацію), потрібно роз'яснити мотиви, які рухатимуть політелітою при укладанні "Пакту стабільності". Адже для виборців це може виглядати як "колективна зрада" політиками і політичними силами їхніх політичних – наголошую – інтересів. А це є дуже високим ризиком для політичних гравців. Потрібно буде доводити громадськості, що це не черговий "дерибан" посад, або ж гонитва за меркантильними дивідендами, а акт історичного значення. Акт, який забезпечить стрибок у розвитку країни. Бо його можна здійснити лише за умови спокою і стабільності у політичному морі.

Із Пакту національної єдності потрібно вилучити всі питання, які роз'єднують політичне середовище. Акцент повинен бути зроблений на питання економічного, соціального та інфраструктурного розвитку, а також адмінреформи і реформи місцевого самоврядування.

По факту, Пакт і повинен стати формальною базою для елітного консенсусу. А це, в свою чергу, означає, що без створення умов для інтеграції всіх парламентських сил не обійтися.

Це може бути нова коаліція (за участі всіх без виключення фракцій). Тоді потрібне створення нового коаліційного уряду, до складу якого увійдуть представники всіх парламентських суб'єктів.

Інший варіант – угода між коаліцією і опозицією, в якій би були визначені спільні програмні засади, а головне – механізми впливу і врахування інтересів опозиції в реалізації урядової політики. Можуть бути й інші варіанти... Суть дії одна – забезпечити стабільність елітного поля шляхом вилучення із вжитку всіх ідеологічних та програмних проблем, які мають деструктивний для політеліти та суспільства в цілому руйнівний резонанс.

Описаний процес елітної консолідації не матиме ніякого ефекту і зазнає фіаско у тому випадку, якщо його не буде екстрапольовано на суспільство в цілому. Тут не може бути кулуарщини і змов окремих персон. Буде потрібна масштабна роз'яснювальна кампанія, в яку було б залучене все суспільство, інакше це ризикує завершитися, як у нас і заведено, "междусобойчиком" окремих вождів.

Спостерігаючи за політичним процесом в Україні, мимоволі ловиш себе на думці, що сьогодні його можна порівняти з маятником, який зменшує амплітуду перед літнім політичним вакуумом.

Читати далі...