Чому Україна не Китай
В Китаї теж є корупція, є бюрократизм, є продажні чиновники і багато дуже бідних людей. Але якби в Китаї перед Олімпіадою провалився асфальт біля стадіону – показово б покарали робітників і прорабів, які допустили подібне. Причому покарали б жорстко – щоб іншим не захотілося красти три кіла цементу з пяти замість максимум півкіла. Отака конфуціанська метафора.
Хочеться, звичайно, навісити провину на якогось міністра – як він не догледів, не переглянув, мало не особисто вкрав. Не догледів, що будівельники, яким наплювати, як класти плитку, асфальт і т.д. – думають не про роботу, а про те, як політики їх ображають, і потім під під'їздами матюкають партії за неувагу до проблем простого народу.
Китай особливий тим, що влада не боїться викорінюювати подібні випадки. Адже мало операції "Чисті руки" – вона нічого не змінить, необхідно докорінно міняти всю систему, і свідомість простих людей, в першу чергу. На це можуть піти роки, потрібно багато політичної волі, однак саме це дозволить змінити країну.
Можна скільки завгодно винуватити злочинну владу і чекати на нового месію. Але поки робітники будуть криво класти плитку або вчетверте за рік на вулиці Щорса в Києві замазувати дірку в дорозі – ніякі реформи нічого не змінять.
Але є й інша різниця між Україною і Китаєм. Нехай ми лише на початку шляху, та факт залишається фактом – у нас є свобода слова. Достатньо переглянути публікації про Межигір'я, реальність журналістського заходу сьогодні ж там же ж. Нарешті почала відкрито працювати прес-служба адміністрації, в рамках програми "Відкрита розмова" – і публічні дискусії у блогах є не останнім аргументом.
Звичайно, хочеться більшого, ніж анонсування заходів, робота спеціального сервера, акредитація всіх без винятку журналістів, тренінги щодо взаємодії ЗМІ із правоохоронними органами і т.д. Хочеться, щоб одразу все стало ідеально. Однак мало хто знає, що Міжнародна місія з питань свободи слова позитивно оцінила діяльність Міжвідомчої робочої групи при Адміністрації як "демонстрацію відкритого діалогу між владою та засобами масової інформації України".
Тобто зсуви на гуманітарній ниві відбуваються, критика їх лише підживлює, і хочеться в день журналіста говорити про них, а не тільки про негативні факти. Адже ми знаємо – спочатку треба змінити свідомість, і за нею потягнеться фізичний світ. І якщо Китай пішов своїм шляхом – без ментальних реформ, то Україна має шанс завдяки журналістам перетворитися на сучасну європейську державу.
