Ольга Богомолець Народний депутат

Ліні Костенко Con Amore

19 березня 2017, 13:04

Сьогодні свій День народження святкує геніальна українська письменниця і поетеса – Ліна Костенко.

Як влучно колись написав Іван Дзюба "моє покоління знало і любило багатьох поетів. Знає і любить. Однак Ліна Костенко – це той "білий голос висоти", який і в цьому многозвучному оркестрі чутний особливо – ось уже шостий десяток літ."

І я щаслива, що Бог дарував мені можливість чути музику і писати пісні на глибоку і віддану, щиру, одночасно сильну і ніжну поезію Ліни Костенко.

"Осінній день", без цього вірша Ліни Василівни не було б Ольги Богомолець, котра співає. Будучи студенткою та прочитавши його вперше, мені здалося, що я почула музику, яка була закладена у нього, так і народилась перша моя пісня, а з роками і два пісенні альбоми.

Я завжди пам'ятаю й ціную підтримку Ліни Костенко, і у важкі для мене дні, коли довелося вести багаторічні війни з незаконними забудовами біля Олександрівської лікарні, під час яких постраждав мій батько; і коли мали місце провокації та "грубий наїзд" на Замок-музей Радомисль...Пісні на вірші Ліни Костенко стали моєю зброєю і порятунком для душі.

Сьогодні, коли я будую нашу державу вже в парламенті, Ліна Костенко залишається камертоном моїх думок, вчинків та кроків.

19 березня, як і мільйони українців, хочу подякувати Ліні Василівні за те, скільки вона зробила для нашої держави своїм талантом, своєю поезією і прозою, своїм життєвим прикладом, подякувати і за те, що кохаю, сумую, борюся, мрію і живу під рядки її віршів.

З днем народження Вас Ліно Василівно! Нехай ваша зірка ще багато років сяє гордо і чисто, на небосхилі України і надихає всіх нас бути гідними, чесними і служити народу України, як це робите Ви.

А всім, хто має коливання чи сумніви щодо долі нашої мови дарую цей вірш Ліни Костенко

БІЛЬ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ

"Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє"

Леся Українка

Півні кричать у мегафони мальв -

аж деренчить полив'яний світанок...

Мій рідний краю,

зроду ти не мав

нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.

Пшеничний принцип сонячного степу.

Такі густі смарагдові слова

жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із ґрунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров'ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.

Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.

І сниться сон: пасуться корови -

сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,

ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.

Трагічна мово! Вже тобі труну

не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

з твоїх принижень – не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,

хоч слала доля чорні килими

то од Вілюйська до Холуйська,

то з Києва до Колими.

З усіх трибун – аж дим над демагогом.

Усі беруть в основу ленінізм.

Адже ніхто так не клянеться богом,

як сам диявол – той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!

Як часто лицемірив твій Парнас!...

Шматок землі,

ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,

мій умитий росами,

космічний,

вічний,

зоряний, барвінковий...

Коли ти навіть звався – Малоросія,

твоя поетеса була Українкою!

© 2000-2017 "Українська правда"

Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання на www.pravda.com.ua

Керівник проекту: Георгій Гонгадзе
Головний редактор: Олена Притула
E-mail редакції: ukrpravda@gmail.com
Webmaster: webmaster@pravda.com.ua