Звук заліза
Тепер я знаю, що таке "звук заліза". Почув його цієї середи в Авдіївці, коли посеред білого дня ми потрапили під обстріл. 8 снарядів влучили у житловий квартал.
Ми приїхали в Авдіївку, бо напередодні з'явилася інформація про скупчення бронетехніки в сусідній Ясинуватій.
Поспілкувалися з нашими військовими на місці. Кажуть, дійсно, спостерігаються Т-72. І порадили по швидше їхати з міста, бо йде постійний обстріл.
Ми до подібних попереджень вже звикли.
2 місяці тому також були в Авдіївці. Постійно було чути постріли та вибухи. Десь далеко. Але тоді ми відпрацювали без проблем, відзняли усе, що хотіли. Зокрема лікарі чітко вказали, що снаряд, який влучив у будівлю місцевої лікарні, прилетів з Донецька.
Цього разу також думали відпрацювати по схожій схемі. Після воєнних пішли спілкуватися з місцевими.
Зустріли людей, які стояли у черзі за водою. В багатоквартирні будинки вода не поступає, тож люди ходять набирати з колодців.
Хазяїн одного з будинку у житловому секторі вивів шланг на вулицю, щоб люди могли брати воду у нього.
Один з чоловіків розповів історію, що кілька днів тому снаряди потрапили у подібну чергу. Каже, що тоді загинули дві жінки. І серед місцевих існує міф, що зробили це бійці нацгвардії. Бо днем раніше вони приїхали і записали адресу цього місця, де люди набирають воду.
А вже невдовзі черговий обстріл житлових кварталів Авдіївки пов'язали... з приїздом журналістів. Нібито це так само зробили українські військові, щоб ми могли зняли "жирний репортаж".
Навіть не знаю, як людям з такими думками допомогти...
Ми відійшли від черги за водою на якісь 100 метрів. Думали ще з кимось поспілкуватися. Минуло 2-3 хвилини, як почули постріли. Але шок у нас стався за 2-3 секунди, коли снаряди вибухнули кількох десятках метрів від нас.
Забігли у найближчий під'їзд.
Наступні кілька хвилин ми вивчали цей жахливий "звук заліза".
Це були кілька хвилин відчуття безвиході. Стоїш у під'їзді, чуєш, як десь зовсім поруч вибухають снаряди, і не знаєш, куди влучить наступний. А раптом снаряд потрапить у цей будинок, що від нього залишиться?
Це справжній жах. Ми прожили його лише кілька хвилин. А місцеві у такому стані вже кілька місяців...
Під час Майдану у мене з'явилася одна звичка: брати щось на пам'ять про жахливі спогади.
Вперше це було 18 лютого. Тоді довелося потрапити до Будинку офіцерів після розгону євромайданівців. На фоні "Слава Україні! – Беркуту слава" – закривавлені обличчя людей, у тому числі мого колишнього викладача з КПІ. На землі знайшов шарики та дюбелі, якими стріляли у людей. Кілька зібрав на згадку. Що не вбиває, то робить сильнішим...
Такі "згадки" періодично привожу і з зони АТО. Гільзи з 32-го блокпосту, осколки мін з Дебальцевого, гільзи з Мар'їнки.
З цієї поїздки з Авдіївки нічого не привезу. Лише ось цей звук. Звук заліза.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
