Сергій Бубка Олімпійський Чемпіон, 35-разовий рекордсмен світу, шестиразовий чемпіон світу, володар Кубку Європи і Кубку Світу, чемпіон Європи, майстер спорту міжнародного класу, заслужений майстер спорту України

Паралімпіада та інші події

15 березня 2010, 14:11

За цей тиждень сталося три яскравих події, про які хотілося б поділитися своїми враженнями. Перша – церемонія нагородження Академії Laureus, членом якої я маю честь бути. Друга – зимовий чемпіонат світу з легкої атлетики. Третя подія – старт Паралімпіади, якій і присвячую цей пост. Адже п'ять наших медалей у перший день змагань просто не могли залишити байдужими нікого.

Офіційно, як президент Національного Олімпійського комітету, і особисто хочу привітати українських спортсменів-інвалідів. П'ять нагород за один лише день змагань на біатлонній трасі у Вістлері – це супер, це справді видатний результат! Але справа навіть не в нагородах. Я хочу привітати УСІХ українців, які виходили на старт, незалежно від того, яке вони посіли місце – перше, як Лена Юрковська чи Віталій Лук'яненко, четверте чи останнє. Точніше, навіть не привітати, а подякувати. Подякувати усім паралімпійцям, які наважуються вийти з дому та подолати усі перепони – фізичні і моральні – що ставить перед ними суспільство, які дістаються на тренування, змагання, і, попри біль та колосальний дискомфорт, виборюють собі місце під сонцем. Дякую вам за те, що ви підтримуєте у мені віру в феноменальну силу людини.



Знаю, що після паралімпійських Ігор багато хто в черговий раз почне порівнювати виступи інвалідів та здорових – і порівняння це буде не на користь олімпійської збірної. Забігаючи наперед, дам відповідь на ці закиди. Порівнювати олімпійський та паралімпійський спорт – некоректно. Це два хоч і споріднені, але абсолютно різні явища – з різним рівнем результатів і рівнем конкуренції.

В багатьох навіть дуже спортивних державах інваліди почувають себе повноцінними членами суспільства, вони вчаться, працюють, нормально пересуваються по місту і спілкуються на рівних зі своїми здоровими друзями. Паралімпійський спорт там часто не спосіб заробити гроші, а просто хоббі.

У нашій країні, на жаль, людина з фізичними вадами може забезпечити собі нормальне існування тільки через спорт. І це – соромно! Тому що ми повинні створити НАБАГАТО більше засобів для самореалізації людям, які не спроможні ходити, бачити і чути так, як інші. Наші чиновники дуже люблять і цінують тільки медалі, а потрібно цінувати і поважати людей – створювати для "візочників" пандуси біля лікарень, шкіл та університетів, магазинів і установ, ліфти на станціях метро, у вокзалах, аеропортах, підйомники в підземних переходах та з'їзди на тротуарах.

Те, що за останні десять років Україна побудувала "з нуля" дві бази для підготовки паралімпійців, і те, що ми побили всі рекорди за кількістю нагород на Паралімпіадах – це просто чудово! А от те, що для олімпійців за роки незалежності ЖОДНОЇ бази, ні зимової, ні літньої, не побудовано, те, що ми розігнали половину ДЮСШ і втратили відсотків 70 тренерів, те, що на всю країну лише два легкоатлетичних стадіони і один велотрек, в якому дах протікає – це показник ставлення держави і до великого спорту, і до здоров'я кожного окремо взятого громадянина. На жаль, кількість медалей, здобутих мужніми спорстменами-інвалідами, не призвела до подолання бар'єрності українського суспільства. А от байдужість держави до дитячого спорту, та й до спорту найвищих досягнень, призвела до того, що, наприклад, за останні роки рівень дитячого алкоголізму в Україні став найвищим у Європі...

...Хай там як, Паралімпійські ігри тривають, починаються змагання у лижників – і я ні на мить не сумніваюсь, що ці медалі не останні. Спортсменам – фарту, сил і терпіння!



Ще одну тему, анонсовані на початку, хочу перенести на наступний пост. Незабаром українські легкоатлети повернуться додому з чемпіонату світу – думаю, їм буде про що подумати і що сказати.

А насамкінець – про Laureus. Це найпрестижніша спортивна премія світу, яка після опитування багатьох фахівців, спорстменів, журналістів роздає нагороди найкращим із найкращих. Цього року я найбільше радів за Наваль Ель Мутавакель. Вона – олімпійська чемпіонка з бігу на 400 м з бар'єрами 1984 року, а зараз – голова оціночної комісії Ігор 2016 в Ріо. Вона отримала нагороду за свій внесок в олімпійський рух та розвиток жіночого спорту. Ця фантастична жінка називає мене своїм братом, і для мене це велика честь. Вона яскрава, комунікабельна, дуже ефективна як функціонер і як менеджер. Вона – нейморвірна патріотка своєї країни (Наваль – мароканка), і з нею ніколи не буває нудно. Як не порадіти за названу сестричку!

В цьому посиланні – нарізка найяскравіших моментів церемонії Laureus. Найближчим часом на моїх сторінках у Facebook та Twitter ви зможете знайти ще кілька відеофрагментів цього шоу. яке називають "спортивним Оскаром"

http://www.youtube.com/watch?v=JrOQzfuOTz0

Загрузка...
Коментарі — 2
Malkhut _ 15.03.2010 16:44
IP: 109.86.43.---
Вони молодці, а Україна – інвалід... (
Grem Poll _ 15.03.2010 15:19
IP: 95.135.228.---
Наші параолімпійці МОЛОДЦІ!!!!!!!!!

УРА!!!!
Свобода слова544 Україна та Європа891 Корупція1068 Уряд реформ296 Aтака Путіна1104
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте