Уго, вчись у Вови!

Пам'ятаєте старий анекдот, в якому розшифровувалось поняття "смєшанниє чуства" – це коли ваш новий "мерседес" падає в провалля, а в ньому знаходиться ваша теща. Щось подібне на "смєшанниє чуства" я відчуваю по відношенню до лівих режимів Латинської Америки. Залишаючись закінченим лібералом, прихильником демократичних свобод, для котрого особиста свобода – найвища цінність, я все ж таки ставлюся до латиноамериканських диктаторів, якщо не з симпатією, то з добродушною поблажливістю. Жодним чином не хочу їх тут виправдовувати. Але якщо поставити поруч ексцентричного Чавеса і дистильованого Путіна, то перший однозначно виграє "по картинці". Хоча міць і сила обох складається виключно з ціни "за барель". І залежні від них Кастро і Лукашенко теж різняться, як небо і земля. Я вже не кажу про похмурі азіатські диктатури. Знову ж таки – це дуже суб'єктивно. Можливо мої відчуття зумовлені тим, що коли слухаєш сальсу не хочеться думати про погане.

Вчорашній день, показав, що відмінність між ними таки є. Сплюндрована Чечня під керівництвом розкомплексованого головоріза Рамзанчика дає 99 відсотків за "ЄдРо", а розкомплексованому пройдисвіту Чавесу не вистачає відсотка на референдумі за розширення і продовження власних повноважень. Щоб "домалювати" відсоток серед 16 мільйонів виборців непотрібно навіть бути лауреатом почесних грамот від ЦВК Сергієм Ківаловим. А Чавес не домалював. Так само як і не розганяв акції протесту.

Міжнародка – не найсильніше моє місце, тому можу помилятися, але мені чомусь здається, що керівники тих штатів, які не забезпечили Чавесу потрібний результат не будуть вже завтра звільнені (заарештовані, розстріляні).