Вірю в "5-й"
Хвиля обурення, яка піднялася цього тижня в блогосфері та на спеціалізованих сайтах після дивного переформатування ефірної сітки 5-го каналу, спершу мене не зачепила. Знаючи непросту історію каналу, а ще більше непросту політичну долю його власника Петра Порошенка, вирішив утриматись від коментарів, хоч за такими і зверталися.
На біду (чи може вже – на щастя) я не бачив жодної студії з тих, які перетворювали "перший інформаційний" на "надцятий розважальний". І десь, тьху-тьху, щоб не наврочити, сподіваюсь, що вже більше не побачу.
Стриманий оптимізм в мене вселяє запуск марафону про місцеві вибори, що стартував цієї п'ятниці. Запрошення приїхати в студію отримав за кілька годин до ефіру. Воно було настільки несподіваним, що навіть не встиг покепкувати з "гостьової", мовляв, у світлі останніх змін мені там заспівати чи станцювати.
Відразу було видно, що робилося все з коліс. Не знаю, чи помічав це глядач, але складалося враження, що редакція зранку ще не знала про запуск марафону. "Скрипти" переписувалися прямо в ефірі, в рекламних паузах у студії збирався цілий консиліум з освітлювачів, редакторів і операторів, які сперечаючись, переставляли камери, а заскочені несподіваним запрошенням гості вперто продиралися через п'ятничні автомобільні затори. Але у всьому відчувався "драйв", за яким, я думаю, скучили і самі працівники каналу і без якого "прямий ефір" перетворюється на "пряму трансляцію". А це був, власне, "ефір".
Я не знаю, що там з цього приводу кажуть рейтинги, але вимірювати "п'ятірку" категоріями телевізійного маркетингу – невдячна справа. "5 канал" – це явище. Я думаю, що насамперед це має зрозуміти Петро Олексійович.
