НАРИСИ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ (частина 2)
Українська ідентичність: конструктивна генералізація
(див частину 1 цього тексту)
Генералізація для України була завжди проектом зовнішньої інтеграції. Так Україна постійно вчиняла у своїй історії, розуміючи дві обставини: 1) вона є на перетині декількох цивілізацій; 2) без зовнішньої сек'юритизації вона не виживе як цілісна країна. Тобто Україна, як показує її історія, не була здатна до самостійної сек'юритизації своєї колективної ідентичності з огляду на наявність завжди більш сильних агресивних сусідів – Польщі, Туреччини, Росії тощо.
Саме через відмову від власних амбіцій української еліти "бути найсильнішими серед сусідів" проект інтеграції України у інші імперські проекти переважав над бажанням будувати власний імперський проект – Україна ніколи не була і не хотіла бути імперією. За своєї історії Україна зазнала трьох чи чотирьох спроб інтеграцій – Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Росія-СРСР. Зараз ми переживаємо четверту (п'яту) спробу інтеграції України, яка нав'язує нам свою генералізацію.
Впродовж останніх десятиліть українські інтелектуали запропонували для українців нову зовнішню генералізацію – "Європа" та "європейці". Проблеми такого підходу у тому, що 1) сама Європа не бажає визнавати таку нашу генералізацію; 2) для самої Європи власна генералізація не наповнена змістом усіх структур колективної ідентичності (зокрема Хабермас розробляв лише структуру сенсуалізації); 3) Європа в принципі не займається проблемою сек'юритизації колективної ідентичності, воліючи не тільки перекладати цю проблему на США в теоретичному сенсі, але навіть відмовляючись будь-яких активних практичних дій по захисту європейської безпеки, коли мова йде про агресію, наприклад, Росії щодо України.
Отже межова українська генералізація сьогодні це "Європа" та "європейці". Водночас це чисто формальна генералізація. Її формальність означає, що українці досі не занурені в європейський світ, вони не синхронізуються з Європою у новинах (дивляться скоріше російські, ніж європейські новини). Це також означає, що українці не беруть участь у вирішенні теоретичних та практичних проблем Європи, хоча нібито туди прагнуть інтегруватися.
Окрім того, українці значним чином позбавлені універсальної генералізації, що виходить за межі Європи. В цьому сенсі вирішити цю проблеми можливо лише у елітарно-конструктивістський спосіб, тобто еліта має сконструювати та просунути в Україні уявлення про майбутній Світ, де б Україна була не тільки органічною його частиною, а навіть виступала одним із цивілізаційних лідерів.
В такому розумінні основна колективна ідентичність України піддається конструюванню. Саме зараз – у світовій кризі, у громадянських протестах та революції 2013-2014 років, у війні 2014 року Росії з Україною – актуалізуються деякі наявні та виникають нові генералізації України.
Спробуємо поглянути на них.
1) Інтегративна генералізація – "Європа", "європейці".
2) Політична генералізація – не нація, а республіка; патріот республіки Україна, а не націоналіст української нації.
3) Культурна генералізація – не українська мова та культура, а багатомовність та фрагментована (мозаїчна та калейдоскопічна) мультикультурність.
4) Внутрішня соціальна генералізація – скоріше громада, ніж держава чи муніципія.
5) Зовнішня генералізація – росіяни називають українців зневажливо з XVIII ст. – хохли, а в нинішній час, особливо в стані війни, – "укри" або "укропи" Росіяни вважають Україну недодержавою через те, що суспільство в Україні важить набагато більше, ніж держава. Періодично в історії зазнаючи руйнування від цивілізаційних дисбалансів порубіжних цивілізацій, Україна виробила стійкі соціальні структури суспільства, бо держава повсякчас була чужа і ворожа до суспільства. Більш детально про спротив зовнішній генералізації української ідентичності – в наступних частині роботи про сек'юритизацію.
6) Хронотопічна генералізація – часи Русі (причому просто Русі, а не Київської Русі, як її назвали в Московщині, перебравши на себе назву Русь), русичі, руські (стародавні часи); Запорізька Січ (козацька доба), за якої в боротьбі з Річчю Посполитою постає Україна-Русь; Україна у складі Російської імперії; Радянська Україна з Кримом, який Україна отримала завдяки внутрішньому впливу на загальнорадянську політику СРСР (радянські часи); Незалежна Україна (часи незалежності) до окупації Росією Криму та Незалежна Україна з окупованим Росією Кримом. В цьому сенсі футурохронотопія (орієнтація на майбутнє) є найбільш осмисленою, цікавою і перспективною. Більш детально про час та простір української ідентичності – в частині роботи про хронотопію.
7) Сакральна генералізація – язичництво та язичницьке; християнство та християнське; козаки ("запорізькі козаки", Запорізька Січ), козацьке; СРСР та радянське; вже меншою мірою герої війни 1941-1945 років, більшою мірою герої революції та війни 2014 року; казки, пісні та міфи. Більш детально про цінності та сакральності української ідентичності – в частині роботи про сакралізацію.
8) Сенсуальна генералізація – традиційна: "моя хата скраю", "де два українці, там три гетьмани", "геть від Москви". Десенсуалізована генералізація – "чухраїнці" ("якось то воно буде"), "ще не вмерла Україна", "згинуть наші воріженьки, як роса на сонці". Нова сенсуалізація – мережеві громади, людство, геліосний (вже неглобальний) світ. Універсальна (умовна) генералізація – світ людства з Україною (не "Український світ", а просто "Світ"), українські космополіти. Більш детально про смисли української ідентичності – в частині роботи про сенсуалізацію.
9) Проспектуальна генералізація – революційна Україна; бунтівна Україна; "ті хто першими вмирають за сучасну і майбутню Європу"; Україна є те, що вона є у майбутньому. Більш детально про перспективи української ідентичності – в частині роботи про проспектуалізацію.
10) Сек'юритизована генералізація традиційна – Україна "від Сяну до Дону". Сек'юритизована генералізація часів війни Росії з Україною 2014-го року – "єдина країна", (нефедеральна унітарна країна). Більш детально про безпекові аспекти української ідентичності – в частині роботи про сек'юритизацію.
Потрібно зауважити, що генералізація це в якомусь сенсі найпростіше і формальне означення колективної ідентичності. Таке означення є здебільшого ретроспективним, тобто тільки визнаний зміст може зафіксуватися в якомусь слові чи словах. Тому найважче в генералізації це позитивно-сенсуальна та проспектуальна генералізація.
В цьому сенсі підхід до колективної ідентичності України є вирішальним чином конструктивістським. Це означає, що він лише виростає з традиції, але не базується на ній в часи кризи, революції та війни. Традиційна архаїчна націоналістична Україна нікому в світі і самій собі не потрібна.
Генералізація України будується на нових узагальненнях, нових освяченнях, нових хронотопах, нових смислах, нових перспективах та активній боротьбі по їх просуванню та захисту. Україна має мислити за себе, за Росію, за Європу і за цілий світ, тільки тоді вона матиме право зберегтися як країна.
Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати. Україна має стати інноваційною, експансивною та бунтівною на весь світ республікою.
