НАРИСИ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: СЕК'ЮРИТИЗАЦІЯ

Сек'юритизація це захист колективної ідентичності як щодо інших колективних ідентичностей, так і щодо їх інтегральної форми – колективної ідентичності цілого людства.

Захист колективної ідентичності людства

Є два однаково важливі тренди соціально-структурних змін колективних ідентичностей у світі, які називаються італійським політологом Вітторіо Еммануелем Парсі "глобалізація зверху" та "глобалізація знизу". "Глобалізація зверху" – це коли держави ніби переносяться на наддержавний рівень. Це доволі метафоричне, але не зовсім точне уявлення, бо воно дозволяє бачити у світі багато таких собі "об'єднаних європ". Насправді наддержавний рівень має бути один – всепланетний Парламент, всепланетний Уряд, всепланетні Збройні Сили. "Глобалізація знизу" бачиться Парсі більш-менш адекватно – як розчинення окремих державних функцій у громадянському суспільстві та перехід окремих державних функцій до корпорацій, що надають їх фрагментованим громадам на конкурентній основі.

В цьому сенсі такі уявлення не мають бути схожими на історичні аналогії. Всупереч тому, як це формулює Парсі, "глобалізація знизу" не буде Новим Середньовіччям сама по собі – можливо лише тоді (що малоймовірно), коли наука заведе нас у науковий термінаризм (подібний до середньовічного обскурантизму). При цьому "глобалізація зверху" не буде власне нео-кантівським федералізмом як "другою редакцією" імперських форм, бо мотивація свободи людства вже надто сильно розвинулася як в теоретичному плані, та і в плані наявних практик.

Всупереч уявленням Парсі, перевагу здобуде не якийсь із цих трендів. Кожен з цих трендів візьме на себе частину функцій в процесі фрагментації-космополітизації світу. Людство постане у новій ідентичності – складній ідентичності складного світу.

Захист колективної ідентичності людства лягає на інтелектуалів, які змогли не перетворитися на креативний клас, та на бунтівні країни, які з необорних причин змушені започатковувати світову революцію.

Найкращий захист у світі, де немає місця Україні, це світова революція і зміна Світу. Найкращий захист України в Новому світі це диктат власного вибору, власної перспективи, власних смислів і мотивацій життя. Україна це те місце, де може постати Новий Світ, і саме цим українська ідентичність може бути найбільше захищена.

Захист місця України в Новому Світі

В України до 2014-го року ніяких шансів в Новому Світі не було. Сьогодні постає Нова Україна, яка сама створює цей Новий Світ, і тому в України з'являється шанс. Саме революція гідності 2013-2014 років створила шанс для України.

В своїй книзі "Основи геополітики" (1997) Олександр Дугін писав: "Несравнимо более активен на Украине и сепаратизм, и тенденции политического суверенитета. Украина как государство не имеет никакого геополитического смысла. У нее нет ни особенной культурной вести универсального значения, ни географической уникальности, ни этнической исключительности". Це фактично стало оформленням бачення політики Росії щодо України в останні роки.

Зараз у України з'явилися "раптом" і геополітичний смисл, і особлива культурна вість універсального значення, і географічна унікальність, і етнічна винятковість. Бо якби всього цього не було, не варто було б Росії витрачати стільки зусиль та ресурсів, щоб воювати з цілим світом за Україну в 2014 році. Саме неймовірна істерична агресія Росії проти України доводить її важливість для Росії. Саме неймовірна єдність зусиль цілого світу по захисту України від агресії Росії доводить її важливість для світу.

Помилка Дугіна у тому, що він дивився на Україну як на уламок СРСР. Україна ж постає, з точки зору геополітики, як "стратегічний Хартленд", від геополітичного вибору якого залежить вибір Нового Світу; з точки зору універсальності, не як культура, а як цивілізація; з точки зору не тільки етнічної, а й релігійно-етнічної винятковості, як країна різноманіття, що має бути збережене у часи кризи мультикультуралізму і виникнення цивілізаційного фрагментаризму.

Це принципово нова цивілізаційна позиція України, яка має сформувати Новий Світ.

Україна завжди розглядалася як вічний фронтир декількох цивілізацій – європейської (католицької та протестантської), російської (православної), турецько-арабської (ісламської) і навіть єврейської та тюркських кочівницьких.

Життя фронтира характеризує індивідуалізм, самодостатність, самозахист. Водночас оскільки українська еліта повсякчас в історії приставала в ті чи інші інтеграційні геополітичні об'єднання, самодостатність та самозахист України завжди страждали. І про суб'єктність України за таких обставин не йшлося.

Україна, з точки зору Макіндера, це "Стратегічний Хартленд", тобто така частина Хартленду, приналежність якої визначає не тільки геополітику Світового острова (Євразії), але і світу в цілому. Макіндер описав принцип Хартленду з точки зору позиції, коли Хартлендом хтось володіє ззовні: "Хто контролює Східну Європу, той керує Хартлендом. Хто контролює Хартленд, той керує Світовим островом. Хто контролює Світовий острів, той керує Світом".

Сьогодні можна констатувати – Хартленд проснувся, він починає сам визначати не тільки свою долю, але і долю цілого світу. Хартленд перестає бути об'єктом, який комусь належить, він починає все більше належати сам собі. Отже з точки зору України як стратегічного Хартленду, потрібно бачити принцип Макіндера інакше – куди орієнтується Україна, там і виникає позиція володіння континентом Євразія, а отже і цілим світом.

В цьому сенсі створення Балто-Чорноморської осі як Східно-Європейського Поясу Безпеки між цивілізаціями – це історико-геополітична місія України. Найкраща позиція в світі геополітики для України це виокремлення та захист власного геополітичного простору Східної Європи як стратегічного Хартленду, який належить сам собі і визначає долю інших.

Колективна ідентичність у інтеграційних процесах

Україна поки що не може вважатися незалежною країною, тому що європейський вибір вона зробила під тиском обставин. Вільний вибір це не просто дія. Вільний вибір це окремий період, а щодо країни – це окремий історичний період. Якби Україна відмовилася від Митного Союзу, потім витримала розрив економічних стосунків з Росією, виграла війну з Росією, і лише потім, через років 5-10, зробила б вибір на користь Європейського Союзу, це було б незалежне рішення країни.

А так Україна просто переходить від більш слабкого геополітичного лідера до більш сильного. Аспект сек'юритизації означає не просто вільний вибір інтеграції, а ще й тривалий історичний період для цього. Вступаючи в Європу українці не повинні бути їй нічого винні. Україна не має бути як бідний родич.

Постколоніальна ідентичність побудована на захисті колоній від метрополії. Навіть коли метрополії вже нема, колонія все одно лишається колонією, шукаючи собі нову метрополію як прихисток і розглядаючи стару метрополію як ворога. Подолання постколоніальної ідентичності обумовлена не зміною метрополії, хай вона навіть називається Об'єднана Європа, а зміною орієнтації свідомості принаймні еліт окремих спільнот колишньої колонії на цілий світ.

Зараз з однієї субідентичності – васала Росії, Україна одразу ж попадає у іншу субідентичність – васала Об'єднаної Європи і васала США. Субідентичність неможливо захищати самостійно. Субідентичність завжди потребує зовнішнього захисту. Субідентичність має автохтонну беззахисність.

Інтеграція України у Європу це не вільний вибір, він не продуманий у окремій і історично тривалій ситуації геополітичної незалежності. Саме ця обставина робить неможливим захист української ідентичності в ситуації переходу від однієї інтеграції до іншої.

Україна має пройти шлях від субідентичності до ідентичності, від інтеграції до дезінтеграції, але свою внутрішню дезінтеграцію винести назовні.

Захист України в інтеграційних процесах має дуже простий принцип – Україна має створити свій інтеграційний простір, який має бути виокремлений з Європи як Східна Європа (Стратегічний Хартленд, Балто-Чорноморська вісь).

Якщо для цього потрібно буде розколоти Європу, яку до цього досить успішно розколювала Росія, відокремлюючи Францію і найбільше Німеччину, а також Сербію і Болгарію, то Україна не має перед цим зупинятися.

Розкол Росії це ще одна неминучість, яку має здійснити Україна. Розколоти Європу і Росію, виокремивши Східну Європу як самостійний Стратегічний Хартленд, – ось довгостроковий інтерес України. Якщо США в цьому допоможуть, то таку допомогу варто прийняти.

Отже крім інтеграційних процесів України (перехід від Росії до Європи) необхідно розглядати дезінтеграційні процеси – розкол як Європи, так і Росії. Найкращий захист України це дезінтеграція Європи та Росії.

Захист громадянської ідентичності, а не нації чи держави

В розумінні колективної ідентичності існують декілька засадничих підходів, які застосовуються до нації як найбільш тяглої і домінуючої форми колективної ідентичності.

Примордіалізм – генезис ідентичності визначає її існування. Тут також наявна певна телеологічність, тобто визнання певної зумовленості появи нації.

Хто захищає примордіальний фундаменталізм, ризикує взагалі втратити ідентичність, тобто зазнати в ході світової кризи зовнішньої її руйнації як архаїчної.

Субстантивізм (і його найбільш поширена форма – групізм) – субстанція (колективний носій ідентичності, як правило, група) визначає її існування. Тут наявне сприйняття колективної ідентичності через ознаки колективу як її носія, а не через зміст як такий.

Хто захищає субстантивізм, наприклад, групу етнічних українців, той втрачає не тільки Східну Україну, але і важливу якість – різноманітність.

Есенціалізм – суть ідентичності визначає її існування. Тут наявне сприйняття ідентичності як феномену, що, раз з'явившись, далі незмінно існує в своїй суті попри розриви й перепади історичного буття.

Хто захищає есенціалізм, тому незрозуміло, що саме є суть українства, бо в ситуації світової кризи переглядати потрібно не тільки зовнішню форму колективної ідентичності, а також і її ядерний зміст.

Всі ці стратегії провальні.

Конструктивізм – процес перетворення ідентичності визначає її існування. Тут на перше місце виступає футурологічність (майбутнє, яке має значення в теперішньому) і проспектуальність (майбутнє, що реалізується з минулого в теперішньому і впродовж тривалого часу через спадковість поколінь).

Конструктивізм долає примордіалізм, розглядаючи його як архаїчний фундаменталізм. Конструктивізм долає також субстантивізм як недостатньо змістовне наповнення ідентичності, формальну групову ідентичність. Конструктивізм також двояко долає есенціалізм – 1) перетворюється лише зовнішня форма; 2) перетворюється не тільки зовнішня форма, але і ядро теж реконструюється.

Якщо Україна хоча б трохи намацає відповідь на питання, хто такий конструктивний (конструктивістський) українець, вона вирішить значну частина сьогоднішніх українських проблем і заодно дуже здивує світ.

Водночас існує ще два принципових розрізнення орієнтацій сек'юритизації колективної ідентичності – громадоцентризм та державоцентризм. Відтак навіть націоналізм тут постає як громадоцентричний та державоцентричний. Як пише Роджерс Брубейкер в своїй книзі "Етнічність без груп" (2004), – "нічого, власне, громадянського у державоцентричному націоналізмі нема".

Державоцентричні націоналісти дуже дивуються, коли їм говорити, що насправді вони нічим від адептів СРСР не відрізняються, бо їх державоцентрична нація це такий самий тоталітаризм, як і класова держава. Лише громадоцентрична нація має шанс на теоретичну і практичну перспективу – саме тому, що в громадоцентричній нації головне не нація, а громада.

Отже найефективніша сек'юритизація колективної ідентичності має конструктивістський характер, тобто принципово не примордіалістський, не субстантивістський (групістський), не есенціалістський. Така сек'юритизація також має громадоцентричний, а не державоцентричний, характер.

Що таке захист сучасного суверенітету?

Суверенітет України пов'язаний не з нацією, не з територією, не з державою. Суверенітет тепер походить винятково з колективної ідентичності. Сама колективна ідентичність має знаходитися у стані безупинного ускладнення, по мірі того, як ускладнюється світ.

Грубо – українці можуть "зачистити" Схід України від сепаратистів разом з мирним населенням і знищивши міста. Але такий підхід грубий, негуманний. Суверенітет сьогодні визнається тільки в тому разі, коли він може здійснюватися гуманітарними засобами.

Інакше кажучи, здійснити сучасний суверенітет України над її східними та південними територіями, можна лише стратегічно перегравши Росію, яка має свої плани на ці території і веде там інформаційну і консциєнтальну війну.

Захист ідентичності в ситуації масштабних світових змін ідентичностей можливий лише в тому випадку, коли генерується нова ідентичність. Тобто той, хто генерує, переробляє і ускладнює власну ідентичність, спроможний її захищати через поглинання інших, більш простих, ідентичностей. Той же, хто захищає наявну закостенілу і непорушну просту ідентичність, не може її захистити в принципі.

Сучасний суверенітет – це суверенітет колективної ідентичності, а не території.

Якщо світ ускладнюється, то і ідентичності мають ускладнюватися. Там де в складному світі зберігаються прості ідентичності, війні неминучі. Тільки більш прості, ніж оточуючий світ, (симпліфіковані) ідентичності можуть воювати одна з однією. Достатньо складні для адекватного опису світі (компліфіковані) ідентичності, не воюють, вони взаємно визнають одна одну. Причому складні ідентичності завжди в перспективі поглинають прості.

У війні компліфікованої ідентичності з симпліфікованою навіть надлишкові переважаючі ресурси у симпліфікованої ідентичності не дають їй переваги. Симпліфікована ідентичність завжди більш агресивна, бо вона бачить світ спрощено, і в цьому світі є безліч ворогів щодо неї. Компліфікована ідентичність завжди більш поміркована.

У зіткненні національної української та імперської російської ідентичностей – обидві є симпліфікованими. Саме тому ускладнення української ідентичності це стратегія консцієнтальної війни, яку потрібно вести українським інтелектуалам.

Отже захист суверенітету це консциєнтальна війна. Даремно думати, що збройний конфлікт чи економічна війна щось вирішують в плані захисту сучасного суверенітету. Тільки консциєнтальна війна в контексті інформаційної, тобто постійна конструкція і реконструкція власної колективної ускладненої ідентичності, що прямо протистоїть іншим архаїчним та спрощеним ідентичностям, є найкращим захистом для України.

Сек'юритизація суспільства чи спільнот?

Суспільство руйнується, оскільки вже більше не є носієм ідентичності. Носіями ідентичностей все більше стають спільноти. Більше того, ці спільноти не завжди можна навіть об'єднувати в суспільство якось інакше, ніж за їх вільним вибором. Тобто суспільство більше не є центром об'єднання спільнот у цілісність хоча б на яких-небудь засадах, ніж безпосередня комунікація.

Соціальні мережі створюють динамічні об'єднання спільнот в цільові суспільства, які не мають своєї стійкої ідентичності. Отже ідентичності фрагментуються, вони тепер є характеристикою спільнот, а не суспільствам, а відтак спільноти більше не зацікавлені у державах-суспільствах, націях-суспільствах та територіях-суспільствах. Спільноти виникають з ідентичностей, а не навпаки.

Ульріх Бек говорить про те, що залишається єдине суспільство – світове суспільство. Його єдність очевидно фіксується перспективою єдиного світу, який постає тепер як цілісний, причому цю цілісність навіть ізольовані від світу держави не можуть подолати.

Більше того, світ – не держава, не територія і не нація. Світ це цивілізація людства або людство як цивілізація. Космополітизм має космічний вимір, а зовсім не міжнародний чи навіть всепланетний. Космополітизм є політикою людства, щодо якої тільки зовнішня позиція може бути ефективною для її розуміння – відселення частини людства за межі Землі та/чи зустріч іншої позаземної цивілізації.

Сек'юритизація спільнот супроти суспільства – це принципово нове завдання, яке поки що виступає як проблема. І цю проблему Україні доведеться вирішувати.

Індивід та колективна ідентичність в аспекті сек'юритизації

Найкраще захищає колективну ідентичність – переконаність у тому, що успіх спільноти позитивно відіб'ється на особистих успіхах, а ще на успіхах нащадків. Це надалі мотивує докладати зусиль до просування інтересів "уявленої спільноти", аж до самовідданості щодо неї. Причому ця самовідданість має бути добровільною, а не нав'язаною державою чи навіть елітою. Якщо колективна ідентичність для окремої особи перестає бути вартісною, то питати потрібно з еліти такої колективної спільноти.

Нестратегічна, жадібна і злодійкувата українська еліта має бути покарана за те, що довела Україну до війни. Нинішня еліта України в особі найвпливовіших своїх представників має бути відсторонена від влади, багатства та знаності. Вона має бути піддана не тільки формальній інституційній люстрації, але в тому числі і громадянській люстрації, аж до остракізму.

За що воює Україна?

Поставивши питання "За що воює Росія?" і давши відповідь, що вона воює за архаїчні, безперспективні і малоосмислені речі, ми повинні поставити питання – за що воює Україна, хто її ворог, і від чого її потрібно захищати?

Захист генералізації

Створення нових генералізацій. Можна вважати позитивом 2014 року те, як українці позитивно інтерпретували назву їх росіянами під час війни – "укропи". Українці словами Президента України привласнили її як власну нову генералізацію – "український опір".

Повернення назви "Русь", відчуження її від Росії – стає дедалі більш очевидною необхідністю. Війну генералізацій України з Росією за назву "Русь" потрібно починати, вести і вигравати.

Захист хронотопії

Територія України має належати українським громадам, навіть якщо українській державі до неї байдуже.

Варто переглянути українську філософію простору – знищити паркани по всій Україні, зробити добрі дороги, відкрити доступ до всіх водойм, збільшити кількість публічних просторів для вільної комунікації.

Потрібно вести війну не за минуле, а за майбутнє. Історія має стати проекцією футурології.

Захист сакралізації

Цінності є найбільш важливими при розумінні того, хто є ворогом України. Зараз, в 2014 році українці воюють не з росіянами, не з сепаратистами і не з терористами.

Українці воюють з імперцями, "совками", олігархами та їх прибічниками.

Українці воюють, відстоюючи свої цінності – індивідуальну свободу, миролюбність, працелюбність.

Українці проти імперців.

Українці воюють за цінність індивідуальної свободи, яка завжди історично в Україні вважалася найбільш значимою, на відміну від Росії, де найбільш значимими вважалися завжди цінності групові, державні, імперські.

Імперія знищує свободу, перетворюючи громадян на підданих, вільну працю на служіння, миролюбність на істерично-мілітарну експансію. В Росії нема громадян, там є піддані. В Україні нема підданих, а є громадяни. Відтак українське прагнення до індивідуальної свободи в принципі не поєднуване з імперським підданством.

Усяка імперська свідомість породжує мілітаристську істерію, експансивну агресію і ворогів навколо себе. Відтак українська миролюбність в принципі не може уживатися з імперською агресивною політикою.

Там само і підґрунтя імперії Росії – багаті поклади природних копалин, які фактично скурвили російський народ. Декілька десятків близьких до влади сімей продають енергоносії, левову частку прибутку вони кладуть на власні рахунки, а з меншої частини вони купують лояльність російського народу до влади. Така схема породжує соціальне паразитування в його двох проявах – паразитування правлячого класу на продажі енергоносіїв, який водночас нічого суттєвого не виробляє, і паразитування народу, який звикає жити на подачки від продажу енергоносіїв. Так знищується працелюбність російського народу, так виникає і отримує ідеологічну підтримку соціальне паразитування. Українська працелюбність в принципі не може вживатися з соціальним паразитуванням росіян.

Українці проти "совків".

Орієнтація на СРСР з ідеологію історичної необхідності, диктатурою пролетаріату, колективістськими репресіями проти особи, заборонами свободи слова, свободи зібрань, свободи совісті знищує саме поняття індивідуальної свободи як нібито буржуазний пережиток.

СРСР, наслідуючи Російську імперію був доволі агресивною і експансивною державою. Комуно-соціалізм мало чим відрізнявся від націонал-соціалізму і досить довго СРСР і нацистська Німеччина були союзниками. Війна в Афганістані також показала агресивну суть СРСР.

СРСР у своїх найкращих проявах не сприяв працелюбності. Так, радянські люди літали в космос, але решта продуктів промисловості була надзвичайно низької якості. Продуктивність праці СРСР ніколи не була найвищою в світі, навіть в часи мобілізації.

Українці проти олігархів.

Саме існування олігархів неминуче знищує середній клас, державу і демократію як таку, а отже знищує свободу. Олігархи це економічні паразити суспільства, розростання яких перетворює працелюбність на найману працю. Українська олігархія породила війну, і це не має нічого спільного з українською миролюбністю.

Захист сенсуалізації

Найкращий спосіб захисту сенсуалізації це стимулювання осмисленої комунікації. Комунікативний захист колективної ідентичності українців є окремим напрямком роботи українських громад.

Згуртованість нації, на думку Карла Дойча, забезпечується вищим рівнем комунікативної активності всередині неї. Це означає не лише зрозумілість мови, але й спільні контексти, цінності, зв'язки, що вирізняють побут і уявлення тієї чи іншої нації. Дойч зазначав, що єдиний інформаційний простір означує єдину культуру.

Соціальні мережі в Україні перебирають на себе роль єдиного інформаційного (комунікаційного) простору і стають основою творення смислів.

Захист проспектуалізації

Проблема більшості моделей колективних ідентичностей в тому, що в них відсутня орієнтація на майбутнє. Сучасні ідентичності в часи світової кризи захищають найбільш дієво свої минуле, доволі активно – своє теперішнє і майже ніяк – своє майбутнє.

Спільна позитивна перспектива – найкращий захист для колективної ідентичності. Сенсуальна і проспектуальна сек'юритизація це інтелектуальний продукт, який може вироблятися в Україні. Водночас в Україні недостатньо проспектуальної комунікації – телепрограм, веб-проектів, клубів.

Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати. Україна має стати захищеною в універсальності своєї цивілізаційної вісті, в унікальності свого геополітичного положення та у винятковості своєї релігійно-етнічної різноманітності.

Не триматись за державу, за націю, за територію.

Триматись за свободу, за миролюбність, за працьовитість.

Захищати мережеві спільноти, а не архаїчне суспільство. Творити Новий Світ з впливовою позицією цілого людства. Емансипувати Стратегічний Хартланд і створити Балто-Чорноморську вісь, розколовши Європу та Росію. Вести консциєнтальну війну за нову складну ідентичність. Створити конструктивного українця – нову людину Нового Світу.