СЕРЙОЗНО ПРО СТРАТЕГІЮ УКРАЇНИ
Чи можна все-таки серйозно поставитися до "Стратегії-2020"? Якщо не брати до уваги, що це чиста піар-акція Президента, за якою, як виявляється, не стоять серйозні розрахунки, широке експертне обговорення і серйозні теоретичні та управлінські інновації.
Як взагалі виникла ідея "Стратегії-2020"?
В 2011 році "Стратегия-2020" була розроблена в Росії для внутрішнього споживання, оскільки справжню стратегію (відродження імперії і війну за територіальну експансію) Путін та його прибічники розробляли у вузькому колі і повідомляти широкому загалу Росії не збиралися.
Це була вже друга редакція КДР (Концепції Довгострокового Розвитку) Росії, оскільки перша редакція, що була розроблена в 2006-2007 роках, стала неможливою до виконання в 2008 році через світову кризу. "Стратегия-2020" розроблялася в 2011 році більше, ніж 1000-ою експертів, під керівництвом Вищої школи економіки і Російської академії народного господарства і держслужби.
Війна 2014 Росії з Україною і світові санкції щодо Росії поставили хрест на можливості виконання і цієї (вже другої) редакції "Стратегии-2020".
Стратегія-2020 була прямо змавпована владою України на чолі з Януковичем.
Мало хто, навіть серед експертів, знає, що напередодні початку Революції Гідності в Україні теж розроблявся проект "Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року". Якщо почитати цей документ, то стає зрозумілим, що, як і попередні, ніхто не збирався виконувати його основні завдання.
"Мізковий центр реформ Адміністрації Президента" під час виборчої кампанії 2014 року в Парламент для цілей просування уявлення про серйозність намірів "Блоку Петра Порошенка" не довго заморочувався з розробкою "Стратегії-2020" – вони змавпували підхід Януковича, тобто вони змавпували мавпування Януковичем другої невдалої спроби "Стратегии-2020" в Росії.
Звичайно, тут можна сказати – неважливо, мавпуванням чого є нинішня "Стратегія-2020", головне це її зміст. Тому давайте розберемось зі змістом. Підкреслюю, давайте поставимося так, ніби це все серйозно. Хоча, як вияснилося протягом останніх днів, тексту "Стратегії-2020" не існує, існує тільки піар-варіант так званої "Стратегії-2020" з показниками, якостями, індикаторами та переліком реформ. Принаймні мої спроби отримати текст "Стратегії-2020" не були успішними.
Давайте уявимо собі для початку 60 реформ протягом наступних 6-ти років. Тобто давайте уявимо собі життя в країні, де щороку відбувається 10 реформ. Це за умови відсутності в країні бодай вузького кола експертів та управлінців, які мають уявлення про довгострокове стратегування.
До речі, перелік реформ чомусь зняли з веб-сайту Президента. Ось він.
Зараз в Україні відсутні управлінці такого рівня, які здатні на державному рівні здійснити хоча б 2-3 взаємопов'язані реформи на рік. Навіть за умов здійснення в Україні 2-3 реформ за 2015-й рік в ситуації незакінченої принаймні економічної та інформаційної війни з Росією вже в 2016-му році ми матимемо важку ситуацію, яка буде зумовлена саме цими реформами.
Якщо ж дійсно протягом 2015-го року здійснити 10 взаємопов'язаних реформ, то на наступний 2016-й рік ми не зможемо здійснити бодай одну реформу, тому що наслідки цих 10-ти реформ мають бути якось сприйняті українською громадою, тобто українці мають якось пристосуватися до нових правил.
Здійснювати 10 реформ на рік наступні 6 років це нонсенс. У нас нема такого рівня управлінців, які зможуть узгодити такого рівня реформи в масштабі держави. У Президента немає такого рівня експертної підтримки, яка б дозволила це робити. У держави немає такого запасу ресурсів, навіть за умови зовнішніх запозичень.
Планувати в ситуації війни ситуацію аж до 2020 року це дуже амбітно. Але це не дуже чесно з огляду на таку ситуацію в Україні.
Планувати 60 реформ це мабуть звучить дуже круто для виборців. Але це звучить дуже непрофесійно для експертів.
Інакше кажучи, моя експертна позиція – часовий стратегічний горизонт 2020 для нинішньої ситуації є задовгим, його потрібно зменшити до 2016-го року. Кількість в 60 реформ, які кладуться в простір довгострокового здійснення, є занадто великою, її потрібно зменшити.
Тобто з точки зору коротшого горизонту і меншої кількості реформ реальним є такий підхід. 2015-й рік – здійснення військової реформи (в тексті – реформа системи національної безпеки та оборони) та конституційної реформи (куди ввійде децентралізація та реформа державного управління і початок реформи правоохоронної та судової систем у вигляді лише процесу люстрації, як початку в тому числі антикорупційної реформи та оновлення влади). Конституційна реформа, до речі, серед першочергових реформ не згадується, хоча в переліку 60-ти реформ і є (третій стовпчик, номер 4). 2016-й рік здійснення взаємопов'язаних реформ – дерегуляція та розвиток підприємництва та податкова реформа.
А далі – аналіз здійснених реформ, знову стратегування наново, нова Стратегія-2020 з новим переліком реформ.
Фактично мова іде про те, що в тій ситуації, в якій ми знаходимося, ми можемо дозволити собі планувати (а не стратегувати) лише в горизонті 2-ох років. Навіть це дуже амбітна мета, за досягнення якої ще потрібно буде дуже поборотися.
Відповідно до цього, не потрібно наполягати на таких гарних, але некоректних планах, як підвищення ВВП на душу населення в 2 рази, чи інші індикатори та показники. Це гарно звучить для виборчої кампанії, але це не чесно по відношенню до виборців.
Пане Президент і його експерти. Давайте будемо чесні з виборцями, і тоді виборці будуть чесні з нами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
