ПРОТЕСТИ НІКОЛИ НЕ БУВАЮТЬ ЗНЕНАЦЬКА
Чи взагалі протести виникають зненацька? Для кого вони виникають зненацька?
Вочевидь значна частина громадян про це знають задовго до протесту. Але не всі громадяни знають про те, що буде протест. Влада, як правило не знає. Українські соціологи, як правило, не знають. Більшість заангажованих експертів та журналістів десь в глибині душі здогадуються, але роблять вигляд, що не знають.
Так влаштований протест – він виникає, коли є доволі потужні обставини, які не дозволяють дійти згоди владі і громаді в комунікації, а заангажовані експерти та журналісти змушені робити вигляд, ніби все добре. При цьому соціологи, вірно оцінюючи загальний протестний потенціал, не використовують оцінки саме тих експертів, які в цей час готують революцію, зосереджуючись на оцінках заангажованих медіа-експертів, які працюють на владу.
От саме зараз можна відкрито фіксувати таку передпротестну ситуацію.
Згідно з останніми соціологічними опитуваннями структура довіри та підтримки до політичних партій принципово змінилася.
Це означає, що в Україні ми маємо Парламент, який більше не відображає структуру політичної підтримки української громади.
Це означає, що в Україні ми проводимо місцеві вибори, які дозволяють партіям, що вже не мають підтримки громадян, неправомірно використовувати адміністративний ресурс.
Від виборів Президента та Парламенту пройшло достатньо часу, щоб зробити висновок про ефективність їх роботи.
Традиційно строк політичного циклу довіри в Україні складає 3 роки – саме за такий час партії втрачають довіру, а помилкові президенти доходять до їх несприйняття в суспільстві.
Водночас революція та війна змінюють цей строк.
Зараз українській громаді не потрібно чекати 3-ох років, щоб призвести структуру виконавчої та законодавчої влади у відповідність з громадською підтримкою.
Якщо війна все-таки закінчиться чи принаймні зведеться до пасивної фази, зникнуть і обмеження, які українські громадяни добровільно поклали на себе щодо неперевиборів Президента та Парламенту на час війни.
Серед миру політичне життя пожвавиться і громадяни будуть ставити свої вимоги до влади жорсткіше.
Щоб не стався силовий громадський протест в Україні, потрібно готуватися до зміни влади. Тобто до добровільних з боку влади перевиборів – як Президента, так і Парламенту.
Не може Уряд формувати політична партія і фракція, яка має практично нульовий рейтинг довіри українських громадян. Такі ситуації закінчуються, як правило, новим громадським протестом.
Окрім того також потрібно принципово вирішити питання ефективності гаранта Конституції та Головнокомандувача – Президент все-таки зрадник України чи йому премію миру дати і залишити його на своїй посаді.
Отже саме зараз, вкотре в Україні, зростає протестний потенціал української громади. Саме зараз, на наших очах, влада знову не хоче визнавати цього. Саме зараз безліч експертів намагаються закривати на це очі. Саме зараз формуються умови нового протистояння між громадою і владою.
Місцеві вибори не вирішать проблему недовіри до центральної влади. Проблему з центральною владою потрібно вирішувати на загальнонаціональному рівні.
Можуть бути будь-які компромісні варіанти. Наприклад, провести все-таки громадський публічний аудит виконання Коаліційної угоди і за його результатами Парламенту і громадою разом дійти висновку – чи може цей Парламент далі існувати, і якщо може, сконфігурувати нову Коаліцію та новий Уряд. А ящо не може, то йти на перевибори.
Але всі компромісні варіанти можливі лише за однієї умови – влада бачить проблему недовіри громади до неї, публічно озвучує цю проблему, відкрито працює з громадою над її вирішенням, а якщо їй не вдається нічого вдіяти, добровільно йде на перевибори без всіляких додаткових умов і зволікань.
Тільки такий підхід може відвернути нову громадянську війну і новий виток хаосу в Україні.
