Сергій Дацюк Філософ

ПРОМОВА ПРО МОВУ

28 липня 2017, 10:10

Я не люблю говорити про мову в Україні. По-перше, ці дискусії в більшості випадків нав'язуються для розбрату. А по-друге, вони ні до чого зазвичай не ведуть, бо кожен лишається при своїй думці.

Але в даному разі, точно відомо, що мовна дискусія почалася через конкретний випадок, коли експерта вигнали з телеефіру за небажання говорити українською, і експерти та журналісти обговорюють її чи не вперше принципово, а не на рівні емоцій. Читані мною позиції експертів та журналістів мене не задовольнили, бо вони не добираються до суті мовної ситуації в Україні.

До того ж мене дістали проханням висловитися на цю тему.

Коли Росія почала війну проти України, то воювати стали також і мови. Я належу до партії війни в Україні, тому вважаю, що українська мова прямо і беззаперечно має воювати з російською повсюдно. Не буває ситуації, коли країни воюють, а мови – ні.

Водночас я вважаю, що на відміну від росіян-імперців, які протягували своє бачення мовного поглинання української безпринципно, підло, зверхньо і приховано, українці мають діяти принципово, благородно, на рівних і відкрито.

Просто тому, що лише моральна перевага носіїв української мови забезпечить їм перемогу у мовній війні.

Використання безпринципної, підлої, зверхньої та прихованої позиції українцями, хай навіть вона виправдовується тим, що так діяли щодо них росіяни раніше, в жодному разі моральної переваги не надасть і російськомовних до української не наверне.

Лише моральна перевага забезпечує перемогу. Якщо справжньої моральної переваги немає, то навіть велика нібито перемога буде нетривалою, як от у СРСР над націонал-соціалістичною Німеччиною, коли Захід виявився переможцем через років 40 по тому.

Отже ми знову повертаємося до принципів багатомовності в Україні.

Перший принцип багатомовності – це установка на ненасильницьку українізацію, яка може бути лише поступовою, а відтак має витісняти російську протягом одного-двох поколінь в Україні.

Але повністю принцип діє лише в умовах миру. З українського боку установка ненасильницька, але раз Росія воює, то і Україна воює.

Водночас мовна війна під час збройної війни має бути не з українськими російськомовними громадянами, а зі структурам, що підтримують російську мову.

Причому в персональному плані лише ті українці, хто в реальних бойових діях чи їх структурною підтримкою опираються російській окупації, мають право на радикальну мовну позицію, бо вони її заслужили. Але не можна бути пацифістом і бажати мирної і водночас швидкої українізації.

Другий принцип багатомовності – право російськомовних на ненасилля щодо них і на вимогу чіткої фіксації ситуацій, в яких перехід на українську мову для них є обов'язковим.

Тут я би дискусійно запропонував як обов'язкові для переходу на українську мову ситуації офіційні (де держава визначає правила), авторських програм чи проектів (де автор визначає правила), групові (де лідер визначає правила). Приватні та інші, не перелічені тут, ситуації мають бути абсолютно вільними – ні держава, ні автори, ні лідери там правила не встановлюють.

Третій принцип багатомовності (для професіоналів) – мова виступає кваліфікаційною рамкою. Якщо ти український публічний інтелектуал чи експерт, чи журналіст, чи політик, то ти маєш демонструвати володіння українською мовою у всіх її функціях.

Для публічної особи в Україні недостатньо володіти українською мовою задля того, аби розуміти співбесідників та читати новини чи навіть аналітику. Для публічної особи володіння українською мовою має бути в тому числі на таких рівнях: 1) філософських розмірковувань та рефлексії (володіння філософським дискурсом та здатність до закоріненої у мову рефлексії); 2) професійної комунікації (володіння професійною лексикою); 3) швидкої чи конфліктної комунікації (де більше значить емоційність і володіння мовою дає перевагу тому, хто більш впевнено себе почуває).

Будь-який російськомовний громадянин України має право не вживати українську мову, але він тоді не може повноцінно виступати у публічних ситуаціях. Водночас позбавляти його права на таку публічну комунікацію не варто – хай комунікує, хай ганьбиться, хай переживає, хай вчиться. Якщо захоче, навчиться, і йому допоможуть. Щире бажання вчитися завжди підкупає.

Така моя позиція – принципова, благородна, збалансована і відкрита. Якщо хочете з нею сперечатися, то я приймаю лише уточнення принципів чи нові принципи, які не заперечують наведені тут.

Коментарі — 466
Aтака Путіна1098 Уряд реформ291 Корупція1052 Україна та Європа882 Рада 2014105
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter