Хроніки відсутності цензури
Сьогодні найкращі друзі журналістів - співробітники управління державної охорони – зламали камеру 5 каналу. Про це написав у своєму блозі кореспондент Азад Сафаров.
Браві охоронці не пускали знімальну групу 5-го до намету на Майдані Незалежності, де Віктор Янукович та Микола Азаров вели розмову з підприємцями. Всередині вже були знімальні групи інших телеканалів, наприклад, "Інтера" та ICTV. Їм всередину було можна, 5-му – ні.
Це, напевно, тому, що "Інтер", ICTV, Перший Національний (цей, кажуть, там не знімав, але в новинах його шматочки відео з намету таки з'явились) – хороші канали. Вони бачать в усьому тільки хороше: наприклад, у позавчорашній резолюції Європарламенту щодо України розчули позитив, а також – хіба що легенькі, не варті уваги критичні зауваження.
На думку "Інтера" та Першого, головним меседжем Європи було те, що Україна має право подати заявку до ЄС. Такі складні формулювання, як "свобода зібрань, свобода слова і свобода засобів масової інформації, в останні місяці опинилися під загрозою", "збільшилося число тривожних ознак ерозії демократії і плюралізму", "стала політично мотивованою діяльність Служби безпеки України (СБУ), а також збільшились зловживання адміністративними і судовими ресурсами у політичних цілях", "два незалежних телевізійних канали, TВi і 5 канал, були позбавлені певної частини частот на мовлення", "розслідувати зникнення Василя Климентєва, головного редактора газети, що фокусує увагу на висвітленні фактів корупції в Харківській області", до новин "Інтера" і Першого каналу не потрапили. Деякі інші канали взагалі промовчали про резолюцію – можливо, через те, що брехати не хотіли, а правди сказати не змогли.
Таким хорошим, правильним каналам, як "Інтер", можна дозволити знімати навіть у наметі з підприємцями – все одно в новини не потрапить нічого зайвого. А потім президентська прес-служба поділиться правильними кадрами з іншими слухняними каналами.
На найближчому брифінгу Ганні Герман, напевно, поставлять запитання про цей черговий "випадок" (беру в лапки, бо мені це не здається анітрохи випадковим), і вона, напевно, скаже, що, з одного боку, журналісти є священні й недоторканні, а охоронці повинні бути покарані. Ага, герой, який завалив на асфальт Сергія Андрушка, за її словами, теж мав був жорстоко покараний - але ми не довідались навіть його прізвища, а на сайті Партії регіонів з'явилась стаття-смердючка, в якій напад охоронця на Андрушка було виправдано не досить презентабельним обличчям останнього. Як то кажуть, на себе подивіться... Так ось, це було по-перше, а по-друге, журналістам треба честь знати і не лізти туди, куди їх не запрошують, заважаючи охоронцям виконувати священний (ну явно не менш священний, аніж недоторканність журналіста) обов'язок із охорони високо посадових тілес.
Ще один рядочок буде вписаний у хроніку хамства й "бульдозерної" жорстокості влади та її попихачів у відносинах із журналістами. Цей рядочок, як і десятки й сотні попередніх, не завадить представникам влади бити себе в груди: цензури в Україні немає!
Справді, прийдіть на Банкову, пройдіться коридорами, подивіться на двері – таблички "Цензор" немає на жодних!
