ПРО МОВНИЙ МІНУС, ЩО ПОРОДЖУЄ ПЛЮС...
Минає рік, відколи почалася мовна вакханалія у сесійній залі Верховної Ради України попереднього скликання. Тоді також нещадно дощило. Геть мокрі, з відчуттям безсилля-помсти свободівці поверталися з акцій протесту під стінами ВР. Ми сподівалися, що вільні українці за рік повернуть нас з-під стін ВР до її зали, аби згодом унеможливити глум і байдужість до українського мовного світу.
Тоді ж на третій хвилині сесійного дня у першому читанні без жодного обговорення, з порушенням регламенту проголосовано антидержавну та антиукраїнську квазіписанину під назвою "Про засади державної мовної політики". Агроном та ніби "лінгвоюрист" взялися до духовної основи нації – і вийшло "язикове" потворисько, від якого відсахнувся не лише профільний комітет, експертні юридичні та профільні академічні установи, але і більшість українського суспільства, що під спекотним сонцем вийшла на пасіонарні акції протесту. Такі самі духовні злидні в особах тодішнього голови ВР та президента партії регіонів цей закон підписали – себто один продав МОВУ за три місця у списку партії регіонів, інший – сподівався, що знову підкупив голоси у свого електорату...
Проте сталося не зовсім прогнозоване, прораховане і політтехнологізоване. Нема сенсу говорити про негативи "язикового" закону і знову сентименталити на тему як "вєлікій магучій" пригнічує "солов'їну" у її власному гнізді. Натомість є сенс застановитися над тим, як діє математична операція перетворення мінусу на плюс у суспільній свідомості. Найкраще про це свідчать цифри: лише 28% громадян України за надання іншій мові статусу державної супроти нещодавніх понад 40%; лише 3% відсотки цьогорічних абітурієнтів обрали для написання текстів недержавну мову. Мимоволі згадую, як саме після московських Валуєвського та Емського указів заборон української мови розквітла українська класична література другої половини ХIХ ст. і врешті політично структурувалося українське суспільство спершу через українофільську "Громаду". Саме у рік Валуєвського циркуляру (1863) теперішній наш славень "Ще не вмерла Україна" авторства юриста з Київщини Павла Чубинського опубліковано у львівському журналі "Мета".
Так і тепер націоналістично структурувалося наше суспільство, що через парламентську фракцію "Свободи" вперше за існування українського парламенту чинить громогласну обструкцію зневажникам української мови під час пленарних засідань. Вперше я домоглася перекладу з іноземної російської мови під час засідань комітету з питань освіти та науки, вперше звернулася до суду з позовом на Верховну Раду, що не забезпечила мені перекладача належним чином. Прогнозований програш у суді є насправді ланцюгом програшу чинної українофобської влади перед власним українським народом. Вперше у Верховній Раді за підписом лідерів трьох опозиційних фракцій зареєстровано проєкт Закону України "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні", який вже можна вважати блискучою юридичною пам'яткою (авторство Сергія Головатого та Оксани Сироїд). І то більше! Пора припиняти мовну терапію. Хвороба надто задавнена. Тому ми з Юрком Михальчишиним зареєстрували законопроект "Щодо покарання за дії, спрямовані проти державної мови", що вперше передбачає кримінальну відповідальність від трьох до семи років позбавлення волі.
Проте найважливіше інше: нещодавно у Києві, у Деснянському районі, постала гімназія імени Євгена Коновальця, а більшість російськомовних батьків гімназії "Київська Русь", що у Дарницькому районі, через яскраві баталії обстояли своє право і потребу навчати дітей саме українською мовою. Не меншу активність виявили і батьки школи N24, що у Луганську, бо якась директорка на прізвище Хайло І. В. позбавляла їхніх дітей здобувати післяпочаткову освіту (з 5-го класу) мовою титульної нації. Не вдалося. То, може, квазіписанина від двох жертв колоніяльного режиму пробудила не один ген свободи? Направду, ніщо досі так не мобілізовувало українське суспільство у водночас креативні "проти" і "за", як "язиковий" закон. Направду, нема злого, щоб на добре не вийшло. Це дивовижно, коли наші глобальні суспільні проблеми стають нашими друзями.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
