Ірина Фаріон Депутат Верховної Ради України VII скликання, член Політради ВО "Свобода"

МОВНИЙ РУБІКОН З ПОЛЯКАМИ: Люблинська унія 1569 року

03 серпня 2016, 01:03

Рубіконовою подією для України в загальнополітичному й мовному плані стала Люблинська унія 1569 року. Унійний акт, затверджений сеймом 1 липня 1569 року, проголошував утворення нової федеративної держави "двох народів" (українці до них не належали) – Речі Посполитої, що її мав очолювати один монарх, який був одночасно й королем польським, і великим князем литовським. Спільним ставав і законодавчий орган – сейм "двох народів" (литовців і поляків), а також сенат, до якого входили найвищі посадові особи як Великого князівства, так і Королівства. Водночас в унійних привілеях Волинського, Брацлавського, Київського воєводств задекларовано, що вони приєднуються до Польського королівства як "рівні до рівних, вільні до вільних", підтверджено збереження стародавніх кордонів з усталеною мережею самоврядних шляхетських інституцій та судово-адміністративних органів, підтверджено чинність Литовського Статуту, гарантовано збереження староукраїнської (руської) мови у місцевому справочинстві та побуті – себто унійний акт 1569 року гарантував мешканцям приєднаних земель культурно-адміністративну автономію у межах Речі Посполитої [Білоус 2010, с. 76].

Така "мінімалістична програма" регіональної автономії випливала передусім із недостатнього рівня самостійного політичного самоусвідомлення української аристократії. Після Люблинської унії в юридичних актах усе рідше натрапляємо на етноніми русин і лях, національна відмінність ніби ігнорується і зливається в одному понятті "шляхта і лицарство закону грецького і римського" [Жмир 1991, с. 152].

Під час укладення унії особливим подразником було мовне питання, порушене, зокрема, волинською шляхтою в окремій петиції до короля (Луцьк, 29 березня 1569 року), де шляхта, отримавши від короля універсал про потребу присягнути йому на вірність, у своєму листі висловила здивування написанням його польською мовою [Mazur 2003, с. 43, 54]. Мовне подразнення через глибоке обурення виявила і польська сторона (посли коронні), коли разом із листами до короля Сигізмунда Августа від Костянтина Острозького, Олександра Чарторийського і Сангушка побачили лист від луцького римо-католицького біскупа Вербицького (Wierzbickіego), написаного руською мовою [Mazur 2003, с. 51]. Проливає світло на цю подію поляк, учасник тодішніх сеймових подій, зазначаючи у своєму щоденнику, що біскуп "теж Русин. А видно це з того, що до Короля не написав він листа ані по польськи, ані по латині, тільки по руськи" [Липинський 1991, с. 223].

Однак найважливішим було інше: саме Люблинська унія намалювала мовну лінію поділу між приєднаними землями й метрополією, протиставивши староукраїнську (руську) мову справочинства польській і латинській як свою мову чужим. Знаковим є і те, що ці привілеї так і не були перекладені староукраїнською (руською) мовою. Попри те, вступаючи до унії з Польщею, західноруська шляхта таки намагалася відгородити свій народ від чужоземного впливу. Головні основи буття цього народу полягали в староукраїнській (руській) мові і православній вірі [Арх. ЮЗР 1861, ч. II, т. I, с. ХХХIV]. Можна констатувати, "що в ХIV-ХVI ст. етнічне українське "ми" виявлялося у формах усвідомлення відмінности власної території, мови, релігії та права. Кожна з тих форм поставала не окремо, а в єдності, переплетено: право на традиційній території розмовляти своєю мовою, виходячи з засад своєї релігії; власна мова на традиційній території як засіб віровизнання і права; нарешті – традиційне віровизнання на своїй території через свою мову, за своїм правом" [Жмир 1991, с. 150].

Підтверджує настанову на окремішне мовне існування новозаснована Руська метрика – окремі 29 книг у польській коронній канцелярії для українських земель, куди протягом 1569-1673 рр. записували староукраїнською (руською) мовою різні грамоти, привілеї, заповіти та інші документи, видані коронною канцелярією або канцелярією підканцлера, а також судові декрети, сеймові ухвали тощо, що стосувалися Київського, Волинського й Брацлавського, з 1635 року і Чернігівського воєводств. Документи, що стосувалися західноукраїнських земель, тобто Руського і Белзького воєводств, що увійшли до складу Польщі ще у ХIV ст., а також Подільського воєводства, утвореного у складі Корони у ХV ст., записували латиною, як і відповідні книги Коронної метрики. Самоназви тих книг на ту пору свідчать про безсумнівно виділений у них мовно-етнічний акцент: "Реєстр справ руських", "Книги актів по-руськи писаних...", "Руські книги Великої канцелярії" [Грімстед 1989, с. 53-54, 57].

У складі ВКЛ зосталося тільки Південне Полісся і частина Підляшшя – це означало, що майже вся заселена територія нинішньої України, крім Закарпаття, Буковини, Чернігівщини та північно-західних окраїн, опинилася у складі Речі Посполитої, а польські магнати й шляхтичі, отримавши право набувати землі в Україні ще 1564 року на Варшавському сеймі [Арх. ЮЗР 1861, ч. II, т. I, с. ХХI], стрімко збільшували соціяльну основу носіїв польської, а не української (руської) мови. За неповних пів століття відсоток українців, що володіли маєтками та обіймали посади в керівних органах Волинської та Київської земель стрімко зменшився, а в деяких урядах, зокрема в Овруцькому старостві, їх не було вже взагалі [Мойсієнко 2006, с. 341]. Дивно, що це дає підстави деяким дослідникам висловлюватися про природний, добровільний і непомітний перехід українців-русинів на польську мову: мовляв спеціяльних постанов заборони чи обмеження української мови не було.

Відразу за рік після Люблинської унії українська шляхта звертається до короля з вимогою зберегти права української мови, гарантовані актом 1569 року. Зокрема, відомі нам вимоги київської шляхти 1570 року, брацлавської – 1576 року, волинської – 1577 року, руської шляхти на Варшавському сеймі 1590 року [Мойсієнко 2006, с. 338; Огієнко 1995, с. 102]. Це свідчить про поступове, але наступальне і неспиннне виведення староукраїнської (руської) мови зі сфери справочинства. Головний негативний вислід Люблинської унії – це виділення шляхти з загальної маси населення і піднесення її за рахунок інших станів. Здобувши привілейоване становище і пізнавши приваби влади, західноруська шляхта почала прагнути повної рівноправности з польською шляхтою, а отже, повної асиміляції з нею, чого без уневажнення староукраїнської (руської) мови зробити було неможливо. Таким способом на українських землях у складі Польської держави почала утверджуватися українсько-польська двомовність, що стала містком до відступницького ополячення українців.

Кардіограмою полонізації можна вважати підписи, які залишала шляхта у своїх документах. Характер підпису під документом, а також суспільний статус її носіїв засвідчує збірник документів Брацлавського воєводства (496 документів від 1566 до 1606 року) [ДБВ, с. 45]. Прикметно, що 42 магнати й шляхтичі, які володіли в Брацлавському воєводстві земельними маєтками, у різних документах збірника підписались по-українському – тоді як польською підписалось 19 осіб, з яких восьмеро – українського походження. Тож можна твердити, що почала формуватися тенденція до асиміляції, хоча "землеволодільча шляхта Брацлавського воєводства всі перші сорок років його існування загалом була вірною своїй рідній мові. Це ж, напевно, стосується і нижчих прошарків тамтешньої шляхти" [ДБВ, с. 110]. Водночас поляки системно працюють над утвердженням статусу польської мови: з 1543 року дозволено вживати польську мову поряд із латинською, а сейм 1552 року визначає польську мову необхіднішу за латинську [Огієнко 1930, с. 42-43].

Від кінця ХVI ст. можна говорити про поширення серед української шляхти й козацької старшини польської мови. Настає нова доба українсько-польської двомовности як наслідок агресивної політики полонізації і водночас відступництва української шляхти. Упродовж останньої третини ХVI ст. – поч. ХVII ст. у католицизм перейшли майже всі князівські родини українського чи білоруського походження. Трагізм цієї ситуації полягав у денаціоналізації економічно найпотужнішої, політично найвпливовішої та найкраще організованої верстви українського суспільства, яка задля збереження й наступного зміцнення своїх позицій не лише не підтримала боротьби українського народу за національне визволення, а відкрито виступила на боці її супротивників. Характерно, що процес денаціоналізації охопив не лише панів-католиків, а й православних, позиції яких залишалися досить міцними на Брацлавщині та Київщині [Смолій, Степанков 2009, с. 65].

Отже, колонізація України Річчю Посполитою та угодовське мислення української провідної верстви спричинили зміну статусу української мови. Юрій Шевельов наголошує, що причин цього зречення "не можна знайти в перевазі тогочасної польської культури, – а тільки в безпосередньому й посередньому тиску Польщі. Цей посередній тиск виявився в тому, що Польща систематично підривала існування тих суспільних верств, які могли бути носіями новотвореної на основі синтези старого "койне" і живих говірок літературної мови" [Шевельов 2012, с. 463].

Попри все, позитивні наслідки унії виявилися не лише в об'єднанні українців, що мешкали у різних державах, але в посиленні їхніх міграційних процесів. Особливо помітним був переселенський потік на Волинь і Київщину галицької шляхти, що відчувала привабливість служби на княжих дворах, а також простолюду, що освоював незаселені терени Брацлавщини та Київщини, масово засновуючи нові міста і містечка на засадах магдебурзького права. Лише у Брацлавському та Київському воєводствах виникло понад 300 міських поселень. Основний контингент переселенців становили втікачі з панських маєтків, тобто найсміливіші, енергійні, вольові й рішучі мешканці сіл і міст Галичини, Волині, Західного Поділля, півночі Київського воєводства. Наслідком колонізації став значний демографічний приріст: чисельність населення на південно-східних територіях протягом 1569-1648 рр. зросла у 20-30 разів. За своєю інтенсивністю та масовістю колонізація Півдня та Сходу України не мала собі рівних в Европі й багато в чому випередила всесвітньо відому колонізацію "дикого" заходу Америки [Білоус 2010, с. 77; Смолій, Степанков 2009, с. 69]. З мовного погляду ці міграційні рухи породили південно-східні говірки, що лягли в основу сучасної української мови.

Завершилося століття укладенням релігійної Берестейської унії 1596 року, непроминальне значення якої у переосмисленні нових територіяльних устроїв "у категоріях політичних": унія розламала звичні для Середньовіччя уявлення про об'єднаність етносу вірою, чи конфесійністю, що лише підтвердило крокування Україною ранньомодерного часу. Попри боротьбу "Руси з Руссю", унія викристалізовувала етнічно-національний чинник. Не випадково унійна церква повільніше запроваджувала польську мову, ніж православна: польська мова почала домінувати в ній від 1650 року.

Церковна унія відобразилася на масовій суспільній свідомості широких верств "простого" населення: міщан, козаків, селян, які сприйняли її передусім як "конфлікт міжнаціональний, породжений бажанням "польського" народу підпорядкувати собі "руський" народ у Польсько-Литовській державі" [Флоря 1997, с. 128-129]. Єдиною силою, що була спроможна захистити права українського (руського) народу саме від ХVII ст., стало козацтво, у перелік захисту прав і вольностей якого неминуче входила українська (руська) мова як один із засобів відмінности від поляків. Саме таке масштабне охоплення міжетнічного протистояння у Речі Посполитій начебто лише на релігійній основі виводить значення цієї унії поза рамки церковної історії, перетворюючи її згодом в один із чинників визвольних воєн упродовж ХVII ст., а також у визначальний історичний рушій усього наступного століття.

Протиставлення ляха-католика і українця (русина) -православного як утілення етнічної належности – основний вислід двох уній, себто об'єднань того, що об'єднати було неможливо, а також створення нової етнічно-національної парадигми поза межами конфесійної належности: українець (русин) – це не обов'язково православний.

Експресивно продіягностував наслідки Берестейської унії вихованець польського канцлера та великого гетьмана Яна Замойського, посол у Туреччині та Франції, засновник Добромильського культурного осередку разом із друкарнею та монастирем Ян Щасний-Гербурт (1567 р. н.): "Бо знаю добре про те, що з ними [українцями (русинами) – І. Ф.] діється, почавши від Брестського з'їзду. Знаю добре, як на сеймиках подають їм надію, а на сеймах шикають. На сеймиках братами називають, а на семах – відщепенцями. Це я знаю, бо все це правда. Але чого вони хочуть од того шляхетного народу, якою радою і якою метою вони керуються? Того я в жодний спосіб збагнути не можу. Бо коли хочуть, щоб Руси не були в Русі, – то це річ неподобна, і це все одно, якщо порівняти, якби їм захотілося, аби море було поблизу Самбора, а Бершадь неподалік Гданська" [УСПД ХVII ст., т. II, кн. 2, с. 179].

Отож ця далека історія потребує від сучасників заглиблення у польсько-українські стосунки як імперсько-колонізаційні з боку Польщі та утвердження УКРАЇНСЬКОЇ МОВНО-НАЦІОНАЛЬНОЇ ГІДНОСТИ, а не рабського прийняття нових складних викликів у польсько-українських взаєминах, що виникли через дикунську ухвалу Польського сейму від 11 липня 2016 року.

P.S. Далі буде. Більше про це у моїй монографії "Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у ХIV-ХVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива", Львів, 2015. – 656 с.

Література та джерела

Білоус 2010 – Білоус Н. О. Люблінська унія 1569 р.: історіографічні погляди та інтерпретації // Український історичний журнал. – 2010. – N1. – С. 65-83.

Грімстед 1989 – Грімстед П. Кеннеді. Руська метрика: книги польської коронної канцелярії для українських земель (1569-1673 рр.) // Український історичний журнал. – N5. – 1989. – С. 52-62.

Жмир 1991 – Жмир В. Ф. На шляху до себе (Історія становлення української національної свідомості) // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – N1. – С. 144-162.

Липинський 1991 – Липинський В'ячеслав. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVII-ім столітті. Твори. – Філадельфія, 1991. – Том 3. – 346 с.

Мойсієнко 2006 – Мойсієнко В. М. Фонетична система українських поліських говорів у ХVI-ХVII ст. Монографія. – Житомир, 2006. – 448 с.

Огієнко 1930 – Огієнко Іван. Українська літературна мова ХVI-го і український Крехівський Апостол. – Варшава, 1930. – Т. I. – 520 с.

Огієнко 1995 – Огієнко Іван. Історія української літературної мови. – К., 1995. – 293 с.

Смолій, Степанков 2009 – Смолій Валерій, Степанков Валерій. Українська національна революція ХVII ст. (1648-1676 рр.). – К., 2009. – 447 с.

Флоря 1997 – Флоря Борис. Національно-конфесійна свідомість населення Східної України в першій половині ХVII століття // Берестейська унія та внутрішнє життя Церкви в ХVII столітті. Матеріали Четвертих "Берестейських читань". – Львів, 1997. – С. 125-147.

Шевельов 2012 – Шевельов Юрій. Польська мова в Україні в ХVI-ХVII ст. (пам'яті Антуана Мартеля) // Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947-1953). – К., 2012. – С. 456-467

Mazur 2003- Mazur Karol. Nieznana petycja szlachty wołyńskiej do króla w dobie sejmu Lubelskiego 1569 r. // Соціум. Альманах соціальної історії. – 2003. – Випуск 2. – С. 41-56.

Арх. ЮЗР 1861, ч. II, т. I – Архивъ Юго-Западной Россіи... – К., 1861. – Ч. II. – Т. I. – 530 с.

ДБВ – Документи брацлавського воєводства 1566-1606 років / Упорядн. Крикун М., Піддубняк О. Вступ М. Крикуна. – Львів, 2008. – 1217 с.

УСПД ХVII ст., т. II, кн. 2 – Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. – К., 2001. – 536 с.

Коментарі — 36
Светлана Кувшинова _ 06.08.2016 02:10
IP: 194.44.224.---
То Фаріонка -то русинка!
руслан49 _ 05.08.2016 13:54
IP: 37.53.122.---
_yurkiv_:
Іван Жага:
руслан49 _ І ще приклад: син простого козака Олексій Розум тихенько пас собі свиней... Але потрапив до Пітеру, швиденько пройшов шлях від пєвчого до морганатичного чоловіка імператриці – і майже з перших його кроків його вже ніхто за бидло не тримав. Навпаки і після смерті дружини він мав репутацію шляхетної людини і відповідне відношення Катерини...
Які ж бо вони курви були ці кацапські цариці, що із простого свинопаса робили морганічного?
Шукали по всій імперії людей з великим членом. Знайшли аж в Україні.
Миколай Паращак _ 04.08.2016 21:39
IP: 194.145.217.---
А той Іван Жага, видно, паскуда ше та... Обзивати опонента без всякої причини падлом... за таке, якщо не череп, то хоч би пику розмозжить вартує...
руслан49 _ 04.08.2016 15:56
IP: 37.52.23.---
Іван Жага:
руслан49 _ О яке ти хитре. Ти вже забув, як після Коліївщини по наказу Єкатерини ІІ тисячу двісті храмів греко-католиків було передано московському православному патріархату. А тих греко-католицьких священиків, які не захотіли переходити в православ'я висилали в Сибір, або убивали.

ТАК Я Ж І КАЖУ – РЕВАНШУ ЗАКОРТІЛО? А більше вас, галичан нічого і не хвилює – "вибий мені Боже око, аби москалеві – обідва"...:))

Придурок, звідки ти взяв, що я галичанин.
руслан49 _ 04.08.2016 14:28
IP: 37.52.23.---
Іван Жага:
руслан49:
Іван Жага:
руслан49 _ Щодо євреїв – виправдати масові вбивства неможливо. А зрозуміти причини озвіріння українців – необхідно.
Бо поляки, захопивши в Україні маєтки зазвичай сиділи собі в Варшаві, а керували ними та поспольством євреї -орендарі
О яке ти падло.Бач як у тебе гладко виходить "зрозуміти причини озвіріння українців – необхідно." Це саме говорили фашисти, коли спалювали людей.

Хіба ми, православні колись гасали з воланням: "Геть римського попа!"? Хіба ми постійно ображаємо керманичів та прихожан УГКЦ? Хіба ми відбираємо храми УГКЦ? ОТОЖ...

О яке ти хитре. Ти вже забув, як після Коліївщини по наказу Єкатерини ІІ тисячу двісті храмів греко-католиків було передано московському православному патріархату. А тих греко-католицьких священиків, які не захотіли переходити в православ'я висилали в Сибір, або убивали.
руслан49 _ 04.08.2016 14:01
IP: 37.52.23.---
Іван Жага:
руслан49 _ Щодо євреїв – виправдати масові вбивства неможливо. А зрозуміти причини озвіріння українців – необхідно.
Бо поляки, захопивши в Україні маєтки зазвичай сиділи собі в Варшаві, а керували ними та поспольством євреї -орендарі
О яке ти падло.Бач як у тебе гладко виходить "зрозуміти причини озвіріння українців – необхідно." Це саме говорили фашисти, коли спалювали людей.Такі, як ти сотні років натравлювали українців один на одного по релігійним, класовим, чи іншим ознакам. Скільки черех вас суки загинуло людей. Бач, коли православні різали дітей, то це "павстання", коли це саме робили греко-католики, то це "геноцид".
руслан49 _ 04.08.2016 10:06
IP: 37.52.23.---
Іван Жага:
руслан49 _ 1. Волинська різанина – страшний злочин западенців. Ми, справжні українці, хвалити Бога не маємо до нього ніякого відношення.

2. Перш за все, повстання Хмеля характеризується тим, що він БИВ ПОЛЬСКІ ВІЙСЬКА.

То ти ділиш українців на "завпаденців" і правильних? Чи не з гадючого кубла НКВДистів ти. А може служиш у Путіна за гроші?
І про "бив польські війська". Не було "польських військ" у речі Посполитій. Це була союзна армія, де служили і українці, і білоруси, і литовці, і поляки. Хмельницький розвязав класичну релігійну війну, коли православні різали католиків і греко-католиків. А за що ви, "правильні" українці під проводом Хмельницького убили мінімум 400 тисяч євреїв, як про це пишуть вони. Дітей, старих, жінок.
руслан49 _ 04.08.2016 08:50
IP: 37.52.23.---
Іван Жага:
руслан49:
Всій цій пропаганді про утискання українців в Речі Посполитій 340 років. Це ще царі її вели, бо РП була ворогом Московського царства. РП – це та сама Європа, куди так рвуться сьогодні українц

1. Украінці в РП підіймали повстання за повстанням. За Хмеля чергове було вже глобальним... НЕВЖЕ – ВІД ГАРНОГО ЖИТТЯ ПІД КРУЛЕМ?! А на Слобожанщині, під царем, наші ЖОДНОГО ПОВСТАННЯ не підіймали, навіть від Булавінського відхрестилися. ЧОМУ Б ЦЕ?!

Ти вже опреділись. Бо такі, як ти кажуть, що волинська різня – це геноцид, а ти говориш, що це повстання. А "повстання" Хмеля характеризується тим, що його православні українці різали українців католиків і греко-католиків. Коли хтось говорить, що Хмельницький убивав поляків, то це неправда. Не було стільки поляків, щоб заселити сотні українських містечок. А Хмельницький не заходив в Польшу, а воював на території, де жили українці.
Pavlo Koma _ 04.08.2016 02:53
IP: 178.92.11.---
Від Закарпаття до Харкова, від Шацьких озер Волині, до моря Одеси – Україні конче потрібен міністр розвитку курортної індустрії, який був в автономії Криму. З точки зору розвитку курортного бізнесу, та і взагалі розвитку бізнесу в Україні, найкраще підходить для Євробачення Одеса. Навіть Герой України – головнокомандувач Української повстанської армії – УПА Генерал-хорунжий Роман Шухевич в 50 роках двічі лікувався в кращих лікарів на курортах і санаторіях Одеси. Вони його дуже гостинно приймали і головне – професійно лікували. Навіть вулицю в його честь мають честь назвати.
Andrey Kononenko _ 04.08.2016 00:02
IP: 188.163.73.---
Іван Жага:
Вот когда Финляндия вступит в НАТО, тогда будем брать её за пример. Хотя я бы не брал. Зачем нам примеряться к северной Европе, когда мы – Восточная Европа?
руслан49 _ 03.08.2016 22:02
IP: 95.135.89.---
Іван Жага:
руслан49: і, між іншим, не так то багато з того часу і змінилося: ось ми зараз, замість того, щоби будувати Європу в СЕБЕ, скажімо – Другу Фінляндію, несамовито премося до Європи. А ніхто при цьому не запитує ані себе, ані керманича – А В ЯКОМУ СТАТУСІ? Рівноправного народа? Не смешіть... Новітнього "бидла, пся крев"? Імовірно.
Почуття "бидла" воно всередині людини. Якщо ти почуваєш себе бидлом, то ніхто нічим вже не допоможе.
руслан49 _ 03.08.2016 18:26
IP: 95.135.89.---
Илья Громобой:
руслан49:
Примерно с 1300 года территорию Украины заняли литовцы, практически без боя и народ полностью попал под правление Литвы с литовкой письменностью и литовскими хозяевами...
Ти, придурок. У Великому Князівстві Литовському була славянська письменність, схожа на сьогоднішню білоруську і українську. ВКЛ – це держава білорусів, які тоді називали себе литвинами. Можна в інтернеті подивитися "Перепись войска ВКЛ", там 80% воїнів з Білорусі. І по поводу ", украинцы были у них только холопами." Відношення знаті Речі Посполитої до українців характеризує той факт, що в 1669 році сейм обрав королем РП етнічного українця (правда католика) Михайла Вишневецького. І це після тих страхітливих війн, що вів Хмельницький проти РП.
Олег Кікта _ 03.08.2016 17:35
IP: 104.198.19.---
Илья Громобой:

Кацап, чому ти такий дурень?
Олекса Палійчук _ 03.08.2016 17:08
IP: 93.74.11.---
Дуже глибоке та об'єктивне дослідження. Дякуємо високоповажій пані Ірині Фаріон.
руслан49 _ 03.08.2016 16:59
IP: 95.135.89.---
Илья Громобой:
руслан49:
Когда Киев просрал Киевскую Русь татарам, то татары вырезали большинство населения.
В летописях про Киев было забыто вплоть до 1500 года,значит там практически не было населения и летописцев монахов (только они знали грамоту).
А Москва не "просрала" себе монголам? І при чому тут Київ. В Україні на той час взагалі не було великих міст. Було безліч "містечок" з населенням 5-10 тисяч чоловік. Це повязано з оптимальною господарчою діяльністю на той час. Ці тези, про ополячення і отатарювання можна навязувати психічно хворим неграмотним людям, а не тим, хто хоч щось мислить. Яким чином люди в українських селах могли "ополячитись", коли там і поляків не було. Не було також шкіл, газет, телебачення в селах, де б звучала польська мова.
Pavlo Koma _ 03.08.2016 15:27
IP: 178.92.11.---
Сила Українського народу в демократичних устремління суспільства. Вже в другому поколінні всі іноземні вигнанці, політичні біженці сусідніх держав, гастарбайтери і заробітчани стають патріотами Держави Україна, нарівні із корінним народом – українцями.
За три роки війни воєнторгу Путіна – Кирила проти України і окупацію РФ в Криму і Донбасі – Народ України всіх національностей обламав і поставив москалів на місце. Ласий шматок Української Землі в Донбасі і Криму застряг фашистському агресору в горлі.
Сьогодні в РФ вже домінує страх перед незламною силою Народу України всіх національностей.
Сьогодні Україна повністю підмінила собою НАТО і самостійно створила захисний заслон для Естонії, Литви, Латвії, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румунії, Молдавії, Туреччини... – усієї Європи.
Георгій Панін _ 03.08.2016 15:18
IP: 5.105.92.---
Не так страшен чёрт, как Фарион малюет! Такие процессы идут всегда и везде, в том числе и сейчас. Сейчас идут попытки украинизировать советскую часть населения Украины. Желающие активно занимаются этими благоглупостями, не имея представления об этнологии, а потому и о путях достижения желаемого. И даже о возможности достичь!
Pavlo Koma _ 03.08.2016 14:34
IP: 178.92.11.---
Сьогодні Україна повністю підмінила собою НАТО і самостійно створила захисний заслон для Польщі і Європи. Ми боремось з імперським посяганням сусідів. Поляки так само постійно змагалися за свою самостійність. У цій боротьбі вони досягнули певних успіхів навіть завдяки французькій армії Наполеона.
10 квіт. 2016 року відвідуючи меморіал загиблих воїнів польської армії – розстріляних військовополонених в полоні НКВД- МГБ Сталіна – загинуло керівництво Польщі – президент Польщі Лех Качинський і ряд високопоставлених польських чиновників. На що вплинули ці зміни?
Наше керівництво во главі із злодієм в законі Януковичем (маріонеткою Путіна), теж згинуло. Які наслідки для Народу України всіх національностей?
Народи РФ-це завойовницькі народи, коріння яких сягає орди монгольського іга. Для власного добробуту вони знають лише завоювання і варварський примус до рабської праці сусідніх народів.
Нам потрібно шукати спільні демократичні цілі, щоб досягнути бажаних результатів на сході Європи
Kirill Korzhenko _ 03.08.2016 14:27
IP: 95.133.223.---
Илья Громобой:
Для объективности, тебе осталось отправиться в Забайкалье, и оценить их этнос и культуру. Ну, с точки зрения польских свинарей ты возможно и прав:)
Kirill Korzhenko _ 03.08.2016 14:17
IP: 95.133.223.---
Илья Громобой:
када читинцев объединили с бурятами в единый Забайкальский округ, жителей нового образования в народе прозвали – чебурята. И они, как это не странно – то же русские: (
руслан49 _ 03.08.2016 14:02
IP: 95.135.89.---
Илья Громобой:

Так вот, после того как татары захватили Киев на этой земле практически исчезло русское население...
Ось такі ідіоти зараз проживають у Великій Кацапії. Як це "руське" населення могло "исчезнуть" з території України? Ще під час війни 1941-1945 рр в Україні на півночі не було нормальних доріг і цілі райони були вільні від німців. А в 13 столітті попробуйте вивезти якесь село з лісів Житомирщини, Чернігівщини, чи Київщини в іншу країну. А в українських селах прості люди за все своє життя могли не побачити поляка. Був якийсь магнат скоріше за все етнічний українець, але католик, або греко-католик, (або і православний, як князі Острозькі), який жив то в Варшаві, то у Відні, а з селянами спілкувалися приказчики-українці.
Pavlo Koma _ 03.08.2016 13:58
IP: 178.92.11.---
Сьогодні ми боремось з імперським посяганням сусідів. Поляки так постійно змагалися за свою самостійність. У цій боротьбі вони досягнули певних успіхів навіть завдяки французькій армії Наполеона.
10 квіт. 2016 року відвідуючи меморіал загиблих воїнів польської армії – розстріляних військовополонених в полоні НКВД- МГБ Сталіна – загинуло керівництво Польщі – президент Польщі Лех Качинський і ряд високопоставлених польських чиновників. На що вплинули ці зміни?
Наше керівництво во главі із злодієм в законі Януковичем (маріонеткою Путіна), теж згинуло. Які наслідки для Народу України всіх національностей?
Народи РФ-це завойовницькі народи, коріння яких сягає орди-монгольського іга. Для власного добробуту вони знають лише варварський примус до рабської праці сусідніх народів.
Сьогодні Україна повністю підмінила собою НАТО і самостійно створила захисний заслон для Європи.
Нам прийдеться шукати спільні демократичні цілі і інтереси, щоб досягнути бажаних результатів на сході Європи.
Kirill Korzhenko _ 03.08.2016 13:47
IP: 95.133.223.---
в общем, здорово:) Вам для убедительности суждений, осталось позбутися комплекса неполноценности касты неприкасаемых украинцев в Речи Посполитой. И тахда Вы будуте понятней и ближе гордым, свободолюбивым южанам и совершенно недоступны злопамятным ляхам:)
руслан49 _ 03.08.2016 13:23
IP: 95.135.89.---
Igor Kvilinsky:
Ось і є непряме пояснення голосування в польському сеймі. Просто муляє бажання повернутися до імперського мислення – від можа до можа. Але не вийде.
Не мисліть штампами. Від моря до моря – це була могутня держава, Річ Посполита (РП). Союз, унія Польського королівства і Великого Князівства Литовського (ВКЛ). ВКЛ в свою чергу складалося з литовців (вони називали тоді себе жемайтами), білорусів (литвинів) і українців (русинів). Всій цій пропаганді про утискання українців в Речі Посполитій 340 років. Це ще царі її вели, бо РП була ворогом Московського царства. РП – це та сама Європа, куди так рвуться сьогодні українці. І щоб не було розчарування в ЄС, треба сьогодні тверезо оцінювати свою історію. Бо прийде потім якийсь "Хмельницький" і знову українці будуть різати українців за православну віру з центром у Москві.
Yuriy Tereschuk _ 03.08.2016 13:20
IP: 91.213.92.---
Коменти рускагарящіх і адептів "какая разніца" вражають відсутністю контексту. Фаріон взагалі то про мову написала і її державотворче значення... Але цим піплам насрать...
ONLINE
Aтака Путіна1062 Рада 201492 Корупція900 Україна та Європа815 Мовне питання167
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте