ВІДКРИТИЙ ЛИСТ МІНІСТРОВІ ОСВІТИ т. Л. ГРИНЕВИЧ Про денаціоналізацію освіти та науки

Науково-освітня царина серед усіх сфер розвитку держави найпоказовіша щодо державних пріоритетів. Запроваджена вами і вашим попередником С. Квітом денаціоналізація і космополітизація – це шлях планованого знищення української національної держави в її інтелектуальній основі. Не намагаючись подолати системної багатостолітньої кривавої московізації нашої освіти та науки, ви, чиновники від освіти у своєму найвищому міністерському проводі, взялися насаджувати інтернаціоналізацію через англіїзацію. Кульмінацією ваших антинаціональних прагнень, спрямованих на нейтралізацію розвитку та зростання національного самоусвідомлення молоді, стало скасування обов'язковости викладання у вишах предметів української мови та історії (наказ N1392 від 25 листопада 2014 р.), а відтак наказ С. Квіта "Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам"  (N183/28313 від 03 лютого 2016 р.) з особливими преференціями для англійської мови. Проте окружний адміністративний суд міста Києва (рішення N826/11279/16 від 7 вересня 2016 року) постановив вилучити з цього "реформаторського" Порядку присвоєння вчених звань пункти, що стосуються: а) обов'язкового 10-річного стажу для здобувачів звань, б) наявності трьох обов'язкових публікацій у виданнях, включених до наукометричних баз Scopus або Web of Science, в) отримання сертифікату, що підтверджує рівень знання англійської мови на рівні В2 (http://mon.gov.ua).

Натомість згодом ми отримали майже ті самі приписи, які заперечив Суд, від вас, т. Гриневич (нагадаю, що т. Гриневич – це міністерська квота НФ від Яценюка) відповідно до наказу МОН від 6 лютого 2017 року N174: 1) не менше, як одна публікація у наукометричних базах Скопус або Веб оф Сайнс для звання доцента і не менше, як дві публікації для звання професора; 2) той самий сертифікат рівня не нижче B2 з мов країн ЕС або не менше 10 АНГЛОМОВНИХ праць у тій самій базі Скопус або Веб оф Сайнс.

Водночас викладачеві вишу за працю англійською мовою, що надрукована в зазначених так званих наукометричних базах, в його персональному рейтингові нарахують 250 балів, а своєю, кровною, рідною мовою – лише 150. Ще більше цієї наукометричної "сили" маємо, коли за монографію державною мовою науковець у своєму рейтингові від вас, горе-освітніх глобалізаторів, отримає всього лиш 40 балів, а за навчальний посібник чи підручник для студента – аж 30! Чи є ще показовіша форма приниження свого? Звісно, що є: публікування у так званих наукометричних базах, що за кордоном – 150 балів, а в рідній країні – 100. Ніяк не збагну: якого лиха ви товчетеся на українській землі, коли все, що вона продукує, маєте за вторинне. Чи не краще би вам податися, де суцільна англійська та й там демонструвати свою широчінь ліберально-глобалістську? З огляду на зазначене, прошу дати чітку відповідь на такі запитання:

1.Чи відомо вам, панове освітньо-наукові глобалізатори, що оголошена вами монополія на друк для науковців у базах Скопус (Scopus) і Веб оф Сайнс (Web of Science) є порушенням статті 46 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", де гарантовано науковцеві свободу поширення своєї наукової творчости і то передусім з огляду на 34 і 54 статті Конституції України?

2. Чи розумієте ви, що ця нещодавно створена і слабо апробована монополістична наукометрія виросла з американських грантів, видаваних задля контролю за науковими дослідженнями (за зразком системи керування наукою в СРСР) і що ця система тісно прив'язана до купки транснаціональних корпорацій?

3. Чи усвідомлюєте ви, що примусовий адміністративно-командний порядок оприлюднення наукових результатів лише у тих двох базах даних ГАЛЬМУЄ розвиток нашої науки (і не лише через довгоочікуваність і коштовність опублікування результату), демотивує науковців щодо створення ПИТОМИХ баз та породжує природний психологічний дискомфорт у сфері кар'єрного зросту?

4. Чи знаєте ви, що для української гуманітаристики, зокрема розвідок з української мови як основи самостійної держави, НЕ існує носія інформації у вами запопадливо прийнятих наукометричних базах? Чи ви думаєте, що галузеві науковці не знають поміж себе, в якому спеціялізованому джерелі варто опублікуватися задля найбільшого наукового резонансу, а отже, користи для нації і держави?

5. Чи відома вам публічна петиція 16 тисяч учених на сайті The Cost of Knowledge, що відмовляються користуватися продуктами та послугами монополістичного видавця Elsevier власника Scopus, через нав'язування університетам дорогих пакетів послуг? (див. "Інформація і право. N2 (21), 2017, с. 150).

6. Чому, публікуючи свої праці у фахових виданнях в Україні, науковці змушені писати анотації російською мовою, а список використаної літератури подавати у латинській транслітерації, а подекуди назви джерел перекладати англійською мовою і подавати реферат англійською мовою? Задля кого через власну безликість і комплекс малоросійства ви це приписали робити?

7. З якої рації ми, науковці, маємо писати свої дослідження англійською мовою і долучатися до розвитку наукового стилю цієї мови-експансіоністки? Хто ж тоді щоденно творитиме науковий стиль і наукову термінологію української мови як основної операційної системи нашого національного інтелектуального розвитку?

8. З огляду на запроваджений вами безпрецедентний формалізм у науці, запитую: де ж ваша хвалена і на щит взята автономія вишів, коли виші мають звітувати передусім за кількість публікацій у базах Скопус і Веб оф Сайнс, а не найперше тим, чи вони добре навчають студентів, яких розхапують після закінчення вишів як належних фахівців?

9. І найосновніше: яка нам користь із тих публікацій, яких не бачить власний народ? Для кого ми, науковці, це все творимо і пишемо? Чи не для сили і зростання власної держави і задля ширення наших ідей посеред нас? Чи не задля виховання національно свідомих та інтелектуальних молодих людей, що вкладатимуть свій здобутий хист у свою державу, а не працюватимуть у наймах на чужинця? Чи ви хочете інтегруватися у весь світ, не піднявши статусу власної науки в середині країни і не виховавши свідомих громадян? Чи ви, яко митарі, просто вирішили залізти науковцям до кишені, бо якось вони опинилися поза лічильником вашого запланованого визиску?

І це все, панове освітянські зверхники, відбувається на тлі повного нехтування державного статусу української мови в освітній сфері через запровадження в освітній процес мов національних менших і мов ЄС. Проте, як слушно зауважив відомий ірландський письменник Френсис Фегі, "геній завжди здобуде собі всесвітнє визнання, хоч би він промовляв найрідше уживаною мовою". Розвивав цю блискучу думку захисника ірландської мови і видатний український мовознавець Павло Житецький – дослідник нашого знаменитого Пересопницького Євангелія: "Якщо   хочете   працювати   для українського  народу,  ставайте першокласними вченими та пишіть свої праці українською мовою. Тоді мимохіть і чужі почнуть вивчати українську мову, щоб знайомитись з Вашими роботами".

Словом, глобалізатори та англіїзатори, сайнсофіли і скопусофіли! Ніхто у світі не цінує тих, хто сам себе поцінувати не вміє. Будь-яка наука і освіта твориться передусім для самих себе, для сили своєї нації та держави, а тоді, коли вигідно, продається на експорт. Але з цією ж егоїстичною метою: для свого народу і своєю мовою. Це закони природи, ви ж бо їй оголосили війну. То ця війна, коли не отямитесь, пожере вас перших, а ми і далі творитимемо нашу українську науку українською мовою! Світ уже пережив тотальну латинізацію в добу середньовіччя, проте повсюдним знанням латини в освітніх і творчих середовищах українці своєї держави НЕ ПОБУДУВАЛИ, а хіба загальмували питомий розвиток. І що швидше світ виборсувався з глобальної латини і ставав національним, то більше шансів отримував кожен для своєї природної, а не кон'юнктурної реалізації. До речі, англійці були серед перших як у делатинізації, так і в побудові націєцентричної держави.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.