Страх і ненависть у Верховній Раді
Громадяни України, які мають нещастя роками бачити і відчувати "на своїй шкурі" наслідки діяльності артистів та клоунів цирку під назвою Верховна рада, мають ангельське або рабське терпіння.
Відсутність будь-якої моралі і честі, нахабство, зарозумілість і боягузтво, жадібність і зрада, тупість і злість – саме такими якостями в більшості своїй зазвичай володіють власники депутатських значків, небожителі Олімпу під Куполом, законописці і словоблуди. Люди, які жирують за гроші платників податків і держави, захищені від будь-якої відповідальності за свої дії депутатською недоторканістю. Люди, які руйнують і продають Батьківщину. Люди, які повністю дискредитували поняття "парламентаризм" і позбавляють державу та її громадян будь-якої зрозумілої і конструктивної перспективи на багато років вперед. Такі, майже остаточні висновки, я зробив спостерігаючи за останніми подіями у Верховній Раді, пов'язаними з прийняттям законопроекту про мовну політику. У той час як сусідня Росія щорічно витрачає сотні мільйонів доларів, величезні інтелектуальні та медіа ресурси для підтримки та експансії російської мови, культури, музики і кіно, Україна руками і ногами недалеких політиканів скочується у прірву духовного гетто. В безнадійний простір кримінально-олігархічної зони, колоніального феодалізму і рабства. З біло-блакитною "політичною" командою і її президентом мені особисто все зрозуміло ще з 2004-ого року. З громадянином на прізвище Ківалов, одним з авторів вищезазначеного законопроекту – теж! Але абсолютно незрозумілі, симптоматичні, і показові дії "опозиції" в день голосування по життєво важливому для України питанню. Питанню – бути чи не бути державі Україні на географічній і політичній карті світу в цілком доступному для огляду майбутньому. Бо як правильно вчили в недалекому минулому ще радянських людей – мова, культура та ідеологія в справі будівництва держави є поняттями фундаментальними! Чи пам'ятають це люди з депутатськими значками і людина, яка сидить у кріслі президента – велике питання. Але ненависть одних, і страх інших "державотворців" в даній дуже небезпечній ситуації, в такий непростий час, в якому живе весь сучасний світ, не дозволяє мені говорити політкоректно! Адже з кожним днем стає все більше соромно і страшно мати паспорт нашої прекрасної і болісно сумної країни. Народ, який спить і не розуміє, що єдине майбутнє яке ми можемо мати – це те, що побудуємо ми самі.
