І хто б міг подумати про таке єднання ще 3 роки тому? Ну дуже вже хочеться "регіоналам" повернутися до влади – готові не тільки пообіцяти підтримку Президенту у переобранні, а й навіть заявити про те, що з приводу НАТО з ним немає розходжень. Що там позування з бабою Параскою – так, дрібнички...

Більше світлин на сайті УНІАН

Отже, в "регіональному" проекті Конституції, як і передбачалось, крім інших "цікавинок", з'явилися дві вже традиційно провокативні для них теми: російська мова як друга державна і позаблоковий статус країни. Але це зовсім не означає, що вони облишили свої мріїї про домовленості з Президентом і широку коаліцію.

Ось що каже п. Богатирьова:

"Дело в том, что позиции Партии регионов и президента насчет вступления Украины в НАТО в основном совпадают. Это – проведение национального референдума, чтобы народ сам решил, нужен ему Альянс или нет".

Гибко сформулировано. Правда вопрос остается, ведь в "региональном" проекте четко говорится про внеблоковый статус.

Ну, ладно, это представитель "умеренного крыла". Но вот слова несгибаемого борца с помаранчевыми – п. Толстоухова:

Правду ли говорят, что на президентских выборах Виктор Янукович поддержит Виктора Ющенко?

- Все будет зависеть от того, как разрешится коалиционный кризис, какие договоренности будут достигнуты и какие обязательства взяты.

То есть не исключается вариант, при котором ваш лидер откажется от своих президентских амбиций?

- Я бы не стал его исключать.

Думаю, это возможно при трех "если": если ядром новой коалиции станет Партия регионов, если премьер-министром – Виктор Янукович, а по стратегическим вопросам, являющимся камнями преткновения, будет либо выработана общая позиция (интересно какая? – О.Г.), либо взят временной мораторий. Например, по вопросу о НАТО.

Переконаний, що поступлять регіонали як завжди. На словах, як завжди, вони радикальні (для електорату і Росії), а насправді і НАТО, і мова – це просто розмінна монета для торгу з приводу формування широкої коаліції. І готові пообіцяти все що завгодно: електорату і Росії – одне, Президенту – друге. Ну, дуже вже хочеться повернутися до влади.

"Удар під дихало" українським критикам НАТО від Лаврова! Адже Афганістан завжди наводився як приклад агресивності НАТО. Насправді, наши критики дій НАТО в Афганістані весь час забувають про те, яка країна і яка партія перетворили нейтральний Афганістан на криваву бойню, з якою він не може вийти вже 30 років! А коли у відповідь на події 11 вересня американці почали операцію проти талібів вони були підтримані не тільки афганцями півночі країни, а й путінською Росією, з якою ця операція була скоординовна. Адже Путін сам не міг справитися із загрозою від талібів стабільності у Середній Азії – на південних кордонах Росії. А Медведеєв пообіцяв афганській армії допомогу у відновленні боєздатності для боротьби з міжнародним тероризмом. Так що в Афганістані Росія і НАТО дують в одну дуду.

Цікаво, як ця інформація пройде по наших ЗМІ, які зазвичай залюбки ретранслюють російські меседжи.

PS. Критикам НАТО принагідно нагадаємо, що навіть за часів "холодної війни" Кремль боявся розпаду НАТО, адже НАТО – це був не тільки інструмент протистояння СРСР, це був ще й інструмент контролю над Західною Німеччиною. Але, щоб знати це, антинатівськім політикам треба хоч трохи повчити історію міжнародних відносин...

Добре все-таки "попрацювали" "Регіони" і російські пропагандисти на чолі з Путіним. Цифра в 70% "проти вступу до НАТО" кочує по ЗМІ, у тому числі іноземних; її повторюють і серйозні політики, навіть ті, хто достатньо позитивно ставиться до України. Насправді, цифра, м'яко кажучи, не відповідає дійсності – опитування Центру Разумкова у лютому 2008 р. показують, що в разі референдуму "проти" голосувало б 53%, "за" – 21%. Тому цифра 70% – це, мабуть, об'єднання тих, хто проти, і тих, хто не визначився, а це все-таки "дві великі різниці". До речі, максимальна підтримка вступу до НАТО була у 2002 р. – 32% – цілком на рівні нових членів НАТО, коли ті починали інформаційну кампанію, а мінімальна – 15% – у листопаді 2004 р., коли тодішня влада при підтримці Кремля реально працювала на розкол країни, а країна, у результаті, досі не можемо оговтатися.

У кількох випадках я був свідком того, як експерти показували і пояснювали іноземцям, у тому числі німцям, ці соціологічні дані. Подякувавши за викладки, наші західні партнери продовжують повторювати підкинуті їм цифри про 70%.

Що це? Інерція мислення, бюрократична неповороткість, бажання підігнати цифри під заздалегідь підготовлену, зручну відповідь?

Щойно в ефірі "Ери ФМ" Тарас Чорновіл повторив відому тезу регіоналів про те, що фальсифікацій 2004 р. не було. Дослівно він сказав про "міфічні фальсифікації" (ну десь там, щось, але так, "по дрібничках"). Я б не здивувався почути це від Чечетова чи "підрахуя" Ківалова. А виявляється й п.Тарас озвучує цю тезу, як і згадані вище "авторитети".

Вони, мабуть, вважають, що ми живемо на Місяці, не бачили, що творилося в країні, на виборчих дільницях, на підконтрольних владі телеефірах, не бачило наживо трансляцію горезвісного засідання ЦВК, що оголосило Януковича переможцем. Різниця між даними екзит-полів і проголошеними ЦВК становила 11%, а в центрі країни – більше 17%! А виявляється фальсифікацій не було.

Розрахунок на те, що пам'ять людська коротка та й на розчарування людей діями помаранчевих.

Я належу до тих експертів, які від 2006 р. говорять про поступове, хоч і повільне "оцівилізовування" регіоналів. На жаль, подібні заяви свідчать про те, що "регіонали" мало чому навчилися. І небезпека залишається. Дай їм тільки доступ до влади.

Раз на тиждень, у суботу, якщо у "Будинку з химерами" не відбувається зустрічей гостей Президента, туди можна потрапити на екскурсію. Записуватися треба заздалегідь, екскурсії можуть відкладатися, але очікування зрештою варті того: всередині творіння Городецького так само вражаюче, як і ззовні. Президентський секретаріат відкрив будинок для відвідувачів з кінця минулого року. Екскурсії проводяться музеєм історії Києва. Класно! Прикро лише, що сам музей історії Києва з печерських пагорбів відселено і тимчасово (чотири роки!) він перебуває в Українському домі, де більшість експонатів запаковані, й вони, відповідно, псуються. Музей перебуває у віданні КМДА, тобто Черновецького. Як беручкий мер вміє вирішувати питання, пов'язані із землею, загальновідомо. Перспективи ж самого музею туманні...

Цю назву ленінської брошурки (в оригіналі – "как они воюют против социал-демократов") наочно проілюстрували вірні послідовники Ілліча – комуністи, захисники радянського минулого – "регіонали" і ще одна невеличка фракція на чолі з колишнім істориком КПРС, яка і не в більшості, і "наче" не в опозиції.

17 червня Партія регіонів, Компартія і Блок Литвина не голосують за президентський законопроект про підвищення безпеки на дорогах, наступного дня не підтримують законопроект про підвищення престижності шахтарської праці, внесений самими ж регіоналами. Відомий своєю "принциповістю" Стоян прямо пояснює мету цього: "Ми хочемо побачити, чи є коаліція". Щоб насолити більшості, вони готові жертвувати безпекою людей. А потім лідери всіх трьох фракцій будуть розповідати з парламентської трибуни і блакитних екранів, як вони про них піклуються.

Минулого року напередодні Трійці країна опинилася на межі відкритої сутички силових структур і можливого переростання в ширший конфлікт. Найвищі політики довели. Але вчасно відступили від прірви, продемонструвавши мудрість і здатність до політичного компромісу, символічно досягнутого саме на Трійцю.

Дострокові вибори були викликані не бажаннями Ющенка чи Тимошенко. Якщо так продовжують думати в іншому таборі (а про це там говорять постійно), то тоді їхні опоненти нічому не навчилися. Вибори були спровоковані прагненням однієї сили не просто повернутися до влади, а монополізувати її, зокрема перетягуванням депутатів з опозиції до правлячої коаліції (зараз бачимо процес зворотній, а по своїй підкилимно-маніпулятивній суті – той самий). Але дострокові вибори, як і інші події нашої недавньої історії, показали, що монополізація влади в Україні будь-яким табором неможлива. І слава Богу! А ще вибори показали, що обирати по-європейськи ми вміємо. А от користатися їх результатами – ні. І замість реформ бачимо протистояння у самій владі.

Наші провідні політики – люди віруючі, і цього дня напевно ми їх побачимо на телеекранах. Хай згадають, що було рік тому, що маємо зараз, і хай не тільки помоляться за країну, а й подумають, які будуть наслідки протистояння нинішнього.

Сьогодні знову бачив незірвані агітки блоку Катеринчука: "Київрада. Перезавантаження". "Перезавантажились". Може обурення Катеринчука з приводу поведінки його депутатів було щирим? Навряд. Адже аналітики казали, що через списки його блоку протягується незрима ниточка до Леоніда Михайловича. На виборах мера він також підіграв вільно чи невільно Черновецькому, а формування окремого списку блоку сприяло поразці НУНС, за списком якого, до речі, він пройшов до парламенту. Отож, ще й Банковій підіграв у розпочатій боротьбі з Луценком.

Мабуть, треба було створювати не "Європейську партію" з великої літери, а просто європейську і ставати європейським політиком не за назвою. Не вийшло.

Вчора в програмі "Свобода" Андрій Шевченко показав фотографії, де Рибаков перебуває в одній компанії з Віктором Балогою. Застосовуючи принцип "піддавай все сумніву", вирішив перевірити. Мало що, треба побачити першоджерело. І знайшов на сайті УПЦ цілу низку фотографій.

Читаємо про саму подію:

"У п'ятницю, 30 травня, Блаженнішого Митрополита Володимира у його Предстоятельській резиденції в Києво-Печерській Лаврі відвідав Президент України. Віктора Ющенка супроводжували голова Секретаріату Президента Віктор Балога та його заступник Юрій Богуцький. З боку Української Православної Церкви участь у зустрічі взяли: керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, ректор Київських духовних академії та семінарії єпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр.

Метою візиту високих гостей було привітати Архіпастиря з 16-річчям його Предстоятельського служіння. Цю визначну дату вся повнота Української Православної Церкви відзначила напередодні, 27 травня".

А на ряді фотографій бачимо і усміхеного Ігоря Рибакова (повну підбірку див. на сайті УПЦ).



Таким чином Рибаков справді вхожий до вищих кіл, у тому числі і до Віктора Івановича. Все-таки присутній серед невеликого кола людей на зустрічі Президента і митрополита. Чи підтверджує це те, що вихід Рибакова з коаліції інспірований Балогою? Напряму сказати ствердно не можна. А може таке собі "співпадіння": разом поздоровляють митрополита, але про політику не говорять? Одне зрозуміло на 100%: вихід Рибакова і Бута з коаліції цілком вписується в ту деструктивну лінію, яку проводить Банкова щодо коаліційного уряду і парламентської коаліції ще з моменту їх формування.