Минулого року напередодні Трійці країна опинилася на межі відкритої сутички силових структур і можливого переростання в ширший конфлікт. Найвищі політики довели. Але вчасно відступили від прірви, продемонструвавши мудрість і здатність до політичного компромісу, символічно досягнутого саме на Трійцю.

Дострокові вибори були викликані не бажаннями Ющенка чи Тимошенко. Якщо так продовжують думати в іншому таборі (а про це там говорять постійно), то тоді їхні опоненти нічому не навчилися. Вибори були спровоковані прагненням однієї сили не просто повернутися до влади, а монополізувати її, зокрема перетягуванням депутатів з опозиції до правлячої коаліції (зараз бачимо процес зворотній, а по своїй підкилимно-маніпулятивній суті – той самий). Але дострокові вибори, як і інші події нашої недавньої історії, показали, що монополізація влади в Україні будь-яким табором неможлива. І слава Богу! А ще вибори показали, що обирати по-європейськи ми вміємо. А от користатися їх результатами – ні. І замість реформ бачимо протистояння у самій владі.

Наші провідні політики – люди віруючі, і цього дня напевно ми їх побачимо на телеекранах. Хай згадають, що було рік тому, що маємо зараз, і хай не тільки помоляться за країну, а й подумають, які будуть наслідки протистояння нинішнього.

Сьогодні знову бачив незірвані агітки блоку Катеринчука: "Київрада. Перезавантаження". "Перезавантажились". Може обурення Катеринчука з приводу поведінки його депутатів було щирим? Навряд. Адже аналітики казали, що через списки його блоку протягується незрима ниточка до Леоніда Михайловича. На виборах мера він також підіграв вільно чи невільно Черновецькому, а формування окремого списку блоку сприяло поразці НУНС, за списком якого, до речі, він пройшов до парламенту. Отож, ще й Банковій підіграв у розпочатій боротьбі з Луценком.

Мабуть, треба було створювати не "Європейську партію" з великої літери, а просто європейську і ставати європейським політиком не за назвою. Не вийшло.

Вчора в програмі "Свобода" Андрій Шевченко показав фотографії, де Рибаков перебуває в одній компанії з Віктором Балогою. Застосовуючи принцип "піддавай все сумніву", вирішив перевірити. Мало що, треба побачити першоджерело. І знайшов на сайті УПЦ цілу низку фотографій.

Читаємо про саму подію:

"У п'ятницю, 30 травня, Блаженнішого Митрополита Володимира у його Предстоятельській резиденції в Києво-Печерській Лаврі відвідав Президент України. Віктора Ющенка супроводжували голова Секретаріату Президента Віктор Балога та його заступник Юрій Богуцький. З боку Української Православної Церкви участь у зустрічі взяли: керуючий справами УПЦ архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, ректор Київських духовних академії та семінарії єпископ Бориспільський Антоній, секретар Предстоятеля УПЦ єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр.

Метою візиту високих гостей було привітати Архіпастиря з 16-річчям його Предстоятельського служіння. Цю визначну дату вся повнота Української Православної Церкви відзначила напередодні, 27 травня".

А на ряді фотографій бачимо і усміхеного Ігоря Рибакова (повну підбірку див. на сайті УПЦ).



Таким чином Рибаков справді вхожий до вищих кіл, у тому числі і до Віктора Івановича. Все-таки присутній серед невеликого кола людей на зустрічі Президента і митрополита. Чи підтверджує це те, що вихід Рибакова з коаліції інспірований Балогою? Напряму сказати ствердно не можна. А може таке собі "співпадіння": разом поздоровляють митрополита, але про політику не говорять? Одне зрозуміло на 100%: вихід Рибакова і Бута з коаліції цілком вписується в ту деструктивну лінію, яку проводить Банкова щодо коаліційного уряду і парламентської коаліції ще з моменту їх формування.

Спочатку цитата з "України молодої":

"Дев'ятий день тривають перемовини з сомалійськими піратами, які захопили в Аденській затоці німецький корабель "Леманн Тімбер", на борту якого перебували п'ятнадцять моряків, в тому числі чотири українці... У Службі безпеки України вже висловили готовність направити, в разі прийняття відповідного рішення керівництвом країни, антитерористичний підрозділ для порятунку українців...

Міністерство оборони України обіцяє повну підтримку спецслужбі у випадку необхідності. "Якщо буде наказ Верховного головнокомандувача, ми готові до здійснення операції. Приміром, посприяємо співробітникам СБУ з транспортуванням. Нині для підготовки до операції може бути використаний корвет "Петро Сагайдачний". Також здійснити довгі дистанції готові корвети "Луцьк" та "Тернопіль". Звісно, якщо буде рішення, розглядатимуться й інші варіанти, як то повітряні шляхи захоплення судна. Та треба розуміти, що на все потрібен час. А підготовка і доправлення наших спецпідрозділів може зайняти і десять днів. Відтак не виключено, що у випадку проведення бойової операції і залучення українських правоохоронців до неї можуть бути підключені спецпідрозділи й інших держав", – додав у коментарі журналісту "УМ" старший офіцер управління прес-служби МО, підполковник Костянтин Саділов".

Звичайно, найкраще дипломатичне вирішення конфлікту. Але якщо це не спрацьовує? Згадаємо, як діє у таких випадках Ізраїль. У даному випадку корабель – німецький, тому країни мають узгоджувати свої дії, і, швидше за все, питання вирішать без нашої участі. Але викликає подив коментар прес-служби МО, що для проведення спецоперації потрібна десятиденна (!) підготовка. Є ж у нас і відповідна транспортна авіація, про використання якої, до речі, у нас є і меморандум з НАТО. А чому для наших власних потреб ми не можемо її використати? Що ще потрібно? Адже відповідь на нові виклики і полягає в тому, що наші спецпідрозділи мають бути готовими для виконання подібних завдань, а не чекати 10 днів. А інакше для чого всі ці спільні маневри з іншими країнами, участь в миротворчих операціях, співпраця спецслужб, розмови про модернізацію армії? Я – не фахівець у цій сфері, але, як і інші громадяни України, хотів би мати відповідь на ці питання, які безпосередньо стосуються безпеки наших громадян, тим більше, що в в такій ситуації, на жаль, може опинитися і моряк, і дипломат, і бізнесмен, і звичайний турист.

Як і багато інших експертів, я неодноразово наголошував на професійності п.Грищенка. Так само наголошував, що, перебуваючи на посаді посла України у США в нелегкий період "касетного скандалу", а згодом очільника МЗС в першому уряді Януковича, йому довелося докласти багато зусиль для того, щоб негативне сприйняття режиму Кучми не було перенесене на Україну в цілому. Тому, з огляду на професіоналізм Грищенка, його призначення послом України у Москві можна було б лише вітати. Однак, як і у випадку з призначенням міністра "тіньового уряду" регіоналів заступником секретаря РНБО, постає питання: він буде обстоювати позицію Президента щодо НАТО чи позицію Януковича? Про цю суперечність вже багато говорилося й писалося.

Але є ще один цікавий момент. Пан Грищенко під час виборів 2006 р. був не просто N18 у списку блоку "Не Так!". У списках зазначено, що він ішов як член Республіканської партії, яку очолював п. Бойко (N5 у списку) – один з найбільших проросійських лобістів, у тому числі в другому уряді Януковича (включаючи питання "Росукренерго"). На мою думку, це було найбільшою помилкою відомого дипломата – зв'язати своє імя з одіозною постаттю і, більше того, стати членом його партії. Тому постає питанння, чи п.Грищенко лишається членом Республіканської партії? Це з формальної точки зору. Але головне: чи продовжує він підримувати лінію п.Бойка, його політичні та економічні інтереси?

Молодець все-таки наш генпрокурор. Принциповий. Жодної резонансної справи не доведено до кінця, жодного корупціонера не посаджено, або ж тих, хто організовував і продовжує організовувати підкупи виборців. Зате з'ясували, що український громадянин Жванія отримав це громадянство, не проживши в країні належний термін.

Можливо я дещо суб'єктивний, і мені імпонує грузинська культура і грузини, для яких Україна стала рідною. Коли треба було підтягувати рейтинг НУ після загравань з "регіонами" і її об'єднали із щойно створеною НС, Жванію не чіпали. Тепер, мабуть, інша ситуація, адже "закон – один для всіх". Отож, порушуємо справу проти Жванії. І Пукшин тут як тут.

До речі, заміна генпрокурора, здається, була однією із вимог демсил на дострокових виборах. Швидко забули. Як і багато чого іншого.

Щойно послухав новини по радіо. Отже, новина перша: рейтинг Черновецького уже більше 40%, за ним іде Кличко... менше 10%. Опитування "Українського мередіану". Хтось чув про цю компанію до цих виборів?

Одразу за цією новиною передають наступну, мабуть, для "збалансування": А от за опитуваннями компанії "Дельфік" (Дельфікс, Дельфи?) на першому місці В.Горбаль зі 16%, і ще й "експертне" пояснення, чому рейтинг його так стрімко зростає. Я з повагою ставлюся до п.Горбаля (серйозно), але про таких соціологів теж раніше не чув.

У мене питання не щодо замовної соціології. Тут все ясно. Питання до тих ЗМІ, які себе ще поважають (а серед них є справді серйозні) – для чого розповсюджувати і ставити відверто замовні матеріали? Я хочу сподіватися, що не всіх купили. Хочете навести різні дані? Добре. Але ж тоді треба так і говорити, що ці дані наводять фірми, про які раніше ми геть нічого не чули. Що це, низький професіоналізм журналістів? Чи все-таки "купили"?

Не вдаючись в полеміку, що розгорнулася навколо контракту з Vanco International, зверну увагу тільки на один, "неекономічний" аспект. З одного боку, її партнером є "Донбаська паливно-енергетична компанія" ("ДТЕК"), тобто той таки Ахметов. З іншого, за багатьма повідомленнями, не секрет, що команда Буша-Чейні підтримує Vanco, а та, своєю чергою, – виборчі кампанії республіканців (цікаво, що про це говорив і Тарас Чорновіл). Тобто Vanco підтримує якраз тих, хто обстоює вступ України в НАТО, тих, кого Партія регіонів так гостро критикує за "агресивну політику", "спроби посварити Україну з Росією" тощо. Це тільки ще раз підтверджує, що для спонсорів "регіоналів" вся антиамериканська риторика – лише димова завіса. А коли бізнесові інтереси диктуватимуть, будуть домовлятися і з Бушем, і з Чейні, і з НАТО. І ще: підписав угоду з Vanco саме уряд Януковича і зробив він це в жовтні 2007 р., тобто уже після невдачі на дострокових виборах (сподіваючись, очевидно, крім всього іншого, що це може стати додатковим аргументом для створення "широкої коаліції"). А вся риторика "регіоналів" – для електоральних ігрищ. Ну, і ще для нашого північного сусіда.

Коли п. Литвин заявив 7 травня, що Київський університет ім. Шевченка було втягнуто у велику політику ще за часів прем'єрства Януковича, бо тоді розпочалося протистояння між Кабміном та Президентом, він дещо помилився. Невиправдане втягування Університету в політику на боці "сильних мира сего" сталося тоді, коли Литвин (тодішній глава Адміністрації Президента Кучми) очолив виборчий список блоку "ЗаЄдУ", а N5 списку став ректор Університету В.Скопенко. Те, що Литвин тривалий час розглядав Університет як запасний аеродром для себе, говорили давно, і саме тоді, коли він був главою президентської адміністрації, Університет і отримав особливий статус серед інших навчальних закладів.

7 травня Литвин також заявив, що університет має стати українським Гарвардом. Але ж, мабуть, не тоді, коли Литвин лишається головою Наглядової Ради Університету і зав. кафедрою. Бо плагіат і "Гарвард" – несумісні речі. Про наукову недобросовісність Литвина писалося неодноразово різними виданнями.

Однак моя узагальнена стаття від 24 квітня на цю тему (з усіма необхідними посиланнями на попередні матеріали) "Плагіатор очолив Київський університет. Тимчасово?" провисіла на сайті "Обозревателя" лише добу з хвостиком. Потім зникла – навіть з архіву. Але і за це "Обозу" – спасибі, бо з розміщенням цієї статтті я мав проблеми. Цікаво, що стаття яка висіла поруч – "Хатинки Литвина" – лишилася. Виглядає, що звинувачення в плагіаті для чутливої душі Володимира Михайловича виявилися болючішими. Так само як і парафраз на тему "Служил Гаврила хлебопеком..."

І оскільки до мене було багато звернень, де все-таки можна прочитати статтю, ставлю її в блог УП (вона також висить на сайті Школи політичної аналітики). Якщо інші ЗМІ будуть готові до її розміщення або використання наведених фактів – чудово, суспільство від цього лише виграє.

Читати далі...

Я також обурений продажем в Києві ляльки в уніформі Гітлера. Проти цього дійсно треба вживати рішучих заходів, так само як і проти пропаганди ксенофобії у будь яких формах (антисемітизму, зокрема). На жаль, такі випадки трапляються практично в усіх демократичних країнах, не кажучи вже про Росію, де нові нацисти марширують вулицями і розповсюджуть свою пропаганду. Але російський ОРТ зробив вдалу інформаційну операцію саме проти України, на це клюнули на Заході та й у нас теж. До речі, Бі-Бі-Сі вже вибачилося за дезінформацію про Україну, що наші ЗМІ, звичайно ж, практично проігнорували.

Але чим це відрізняється від збереження тоталітарних знаків більшовицької епохи? При виконанні старого-нового російського (тобто радянського) гімну мені моторошно. А всі встають, якщо, наприклад, на стадіоні лунає мелодія "Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки великая Русь". Інакше не можна, бо це гімн. Ви можете собі уявити що гімном нинішньої Німеччини став нацистський марш? Отож бо. Привіт від Путіна. І чим йому заважав традиційний російський гімн на прекрасну музику Глінки?

А у нас? Те, що винесено в назву замітки, лише відбиває київську топоніміку на німецький лад. По вулиці чекіста Урицького, який стояв біля витоків "червоного терору" (кандидат в мери п.Горбаль рішуче виступив за збереження назви), до монументу чекістам і далі по "40-річчя Жовтня" (формально проспект перейменували, але на фасадах будинків залишилось). Це в Києві. А від'їдеш 50 км і центральна вулиця в селі – вул. Леніна з відповідним пам'ятником. Скажуть, що в Берліні зберегли пам'ятник Марксу-Енгельсу та назви вулиць Лібкнехта і Люксембург. Однак для німців – це діячі власної історії, які не встигли особисто взяти участь в тоталітарних репресіях проти власного народу (а може іх би раніше самих репресували). Крім того, на самому пам'ятнику Марксу-Енгельсу розміщена історія світового комуністичного руху в фотокартинках, так що одразу починаєш задумуватися над втіленням утопій в реальне життя (хто буде в Берліні, раджу придивитися – вражає). А от пам'ятники діячам-нацистам знищені німцями без винятку.

От би з цього приводу зробити ток-шоу на наших каналах, запросити можновладців, яким, мабуть, дорогі символи тоталітаризму або які посилаються на громадську думку, що ностальгує за ідеалами юності. Спробували б німці після війни посилатися на громадську думку. А не було б радикального розриву з минулим – не було б сучасної демократичної Німеччини.