30 вересня 2014, 23:44

Європа – це суд. Але не народний.

В якийсь момент це вже стає не смішно, не прикольно і не креативно. І це тим більше не має жодного відношення до Європи, європейських цінностей і європейського вибору, який якраз багато хто в країні відстоював впродовж останніх 10 місяців. Я про популярний тренд з переміщення політиків епохи злочинного режиму у смітники й організацію відкритих мордобоїв, як сталось в Одесі з однозначно негативним персонажем Шуфричем.

Так, ми дуже змінились за всі ці місяці. Ми стали дуже агресивними. Емоції переросли в радикалізм, експресія в агресію. Матюк став індикатором спражнього вболівання за долю своєї країни. Фотожаби з Путіним у домовині – засобом для різкого покращення настрою. Ми стали говорити слово "ЛИШЕ", якщо кількість загиблих на Донбасі вимірюється 9 загиблими за добу. Ми стали дуже нетерплячими до тих, хто неправильно паркується на номерах "АН" та "ВВ", але навіть не помічаємо тих, хто робить те ж саме на номерах "СА" чи "ВН". Ми охрестили зоною насильства й агресії Лугандон, не помічаючи, що місцями лугандонізуємось самі. Прикриваючись, при цьому, гаслами за Європу.

Але Європа – це не гігантський шопінг-мол чи вишуканий курорт, як дехто собі уявляє. Європа – це суд. І суд спражній, не народний. Люстрація – це теж суд, а не гільотина, як її уявляють деякі доблесні представники нашого суспільства. Смітник не може замінити суд. Кулак не може замінити вирок. Справжня Європа закінчується не там, де закінчується Євросоюз. Вона закінчується там, де закінчується закон. І Норвегія чи Швейцарія цьому доказ.

Чимало знайомих – навіть доволі розумних й освічених людей – щиро раділи кадрам з Журавським і Пилипишиним у смітниках та Шуфричу з окривавленим обличчям в Одесі. Цікаво, як вони будуть реагувати, коли їх вчорашні побратими – політики та громадські діячі з Майдану будуть так само окривавлені чи викинуті у смітник десь у відрядженні поближче до Лугандону? Чи це автоматично буде списано на звірства й кримінал?

Хтось запитає: але що робити бідним людям, якщо не працює закон, не працює Генпрокуратура і не працюють суди? Домагатись, щоб вони запрацювали, а не робити все для того, щоб вони стали непотрібними, бо ж є смітники й кулаки. І, до речі, є ще армія тітушок, яка нікуди не випарувалась після Євромайдану, просто розпорошилась по дворах й чекає, поки знову може встати з корташів і рванути в бій. Хтось запитає – як домагатись? Ну не мені казати це тисячам українцям, які за дві революції стали просто асами в ненасильницькому протесті. Тим більше в країні, в якій Президент настільки чутливий до власного піару.

P.S. Не знаю, як кого, але мене попередній режим дуже сильно не влаштовував не тільки тому, що він був глибоко корумпованим, але й тому, що він був глибоко криміналізованим. А між вуличними розправами та криміналом грань дуже тонка.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Військова місія за принципом ''Мерседесу''

Ще якихось півроку тому переважна більшість українських співрозмовників (не кажучи про закордонних) не вірили, що військові контингенти країн-членів НАТО в принципі можуть бути присутніми на українській землі та ще й в осяжній перспективі...

Досить мантри про "Путін на це не погодиться"

Гарною новиною цих тижнів – особливо після останньої зустрічі "коаліції охочих", котрій ще належить перетворитись на "коаліцію рішучих" – є те, що дискусія про гарантії безпеки для України важко, болісно, але все ж перетворюється з концепту у план дій...

Гарантії безпеки не роздають, їх вигризають

"Ми через це проходили, це дуже неприємно, нам американці теж навʼязали перемирʼя. Ми і досі в перемирʼї, вже 72 роки... Але все насправді виявилось не так страшно – це дало нам можливість розвинути економіку, забезпечити добробут людей...

Від обрання до інавгурації. Що вже вдалось Україні з ''другим'' Трампом

У день інавгурації 47-го президента США можна з певністю стверджувати, що Україна не втрачала часу даремно після американських виборів, коли одночасно потрібно було мати справу з двома американськими президентами: ще з діючим і вже з новообраним...

Україна-Польща. Шанс на вихід з кризи довіри

Інколи у відносинах між двома країнами є питання, які отруюють все. Довіру. Співпрацю. Атмосферу. Таким питанням у відносинах між Україною та Польщею в якийсь момент стало питання пошукових та ексгумаційних робіт на території України...

Чим вам, на Заході, допомогти?

У нас в Центрі "Нова Європа" є одне неписане правило: адвокаційні візити за кордон не повинні тривати більше тижня плюс дорога. Інакше – починаєш потрохи втрачати звʼязок з українською реальністю...