8/8 матиме значення для світової політики як 9/11
Те, що вже відбулося в Грузії, і те, що зараз там відбувається, матиме незворотні наслідки для всієї системи міжнародних відносин. Ці наслідки будуть такими ж глобальними, як ті, що були після терактів у США 11 вересня 2001 року. Ще станом на вчора світ зайшов так далеко, що вже не зможе повернутися назад і відновити статус-кво світової політики. Російське вторгнення в Закавказзя може закінчитися лише переформатуванням міжнародних відносин. Ми є свідками відновлення атмосфери та принципів холодної війни, коли великі держави не зважають на суверенітет малих країн.
Показово, що саме на вересень 2008 року Російська Федерація анонсувала свій план реформування системи колективної безпеки на північній півкулі Землі, згідно з яким над НАТО пропонується звести надбудову у вигляді ЄАТО (Організації Євроатлантичного договору). Досі було не до кінця зрозуміло, як це має виглядати...
Події в Грузії прояснюють розуміння того, як саме Росія бачить "реформування" системи безпеки у світі. Відповідно до цього бачення, у світі повинні існувати зони геополітичного впливу, зони військово-політичної відповідальності так званих "світових лідерів". Саме у цьому полягає зміст славнозвісної російської концепції "багатополярного світу".
Росія хоче мати свою, окрему зону відповідальності, в яку увійдуть усі колишні терени СРСР, крім країн Балтії, які вже встигли інкорпоруватися до західних структур. Росія зараз демонструє, що простір колишнього СРСР – це її "внутрішній двір", неформальна зона її "інтересів", де повно-повнісінько її громадян, тих кого вони називають "русскоязычное население", або й просто свідомих чи несвідомих агентів російського впливу. Це уявлення про так званий "Русский мир". Що робить тут Росія, нікому не має бути діла: ні США, ні НАТО, ні Європейському Союзу, ні ПАСЄ з ОБСЄ.
Вже самі уявлення нинішньої кремлівської верхівки про те, як має бути влаштований світ, є величезним викликом та ризиком для України. І якщо російська "візія" буде втілена в життя, Україна перебуватиме в доволі принизливому становищі.
Позиція України в російсько-грузинському конфлікті дуже незручна, адже в інтересах України – зберегти добросусідські відносини і з Грузією, і з Росією. Україна не повинна виступати на боці Грузії чи Росії, але ми зобов'язані виступити на боці всього світу, який вимагає припинення вогню й збереження територіальної цілісності Грузії.
Ідеальною стратегією для України в такій ситуації могла б стати участь в організації миротворчої місії. Але Росія своїми превентивними заявами про постачання зброї Грузії практично відмовила Україні у виконанні функції посередника у конфлікті – вона наперед нейтралізувала миротворчий потенціал України, найбільший ресурс, яким ми володіємо у цьому конфлікті. Саме така дипломатична стратегія Росії недвозначно свідчить про те, що метою кавказького вторгнення є не лише Грузія, але й Україна.
Зрештою, Україна (як і решта світу) вже стала жертвою інформаційної війни, яку ведуть російські ЗМІ. Про мережні війни відомо давно, як і про те, що їх "успішно" освоює Росія. Однією з перших жертв були чеченські сайти, у тому числі правозахисні, потім урядові сайти Естонії, зараз – інформаційні агентства та владні структури Грузії. Не так давно була "тренувальна" спроба знищення сайту Харківської правозахисної групи, а буквально вчора – атака на український сайт Майдан. Але сайти – це технічні моменти, безпосередні жертви – це люди, яких позбавлено права на отримання інформації. Це ми...
Цілком очевидно, що російська стратегія в пропагандистській війні полягає в особистій дискредитації президента Грузії через звинувачення в геноциді та етноциді, "добивають поранених і миротворців" тощо. Спочатку жертвами цієї стратегії стали й світові ЗМІ, які, не маючи власного, транслювали відеоряд російських телеканалів. Ми бачили, як працюють установки "Град", але ми не бачили, чиї це установки та по яких саме цілях вони "працюють". Сам Цхінвалі, судячи з усього, кілька разів переходив із рук у руки. Не сумніваюся, що обидві сторони ретельно фіксували "військові злочини" та "замітали сліди", оскільки сучасна війна – це війна за симпатії громадської думки, тому елемент військової пропаганди у ній не менш важливий за власне бойові дії.
Грузія, як воююча сторона, відповіла відключенням трансляції російських телеканалів на своїй території. Україна поки що не зреагувала, хоча, зважаючи на спеціальне засідання РНБО, присвячене темі інформаційної безпеки, – мала б зреагувати.
Я б запропонував РНБОУ терміново ухвалити рішення, яке зобов'язувало б Нацраду з питань телебачення й радіомовлення вимагати від ретрансляторів російських каналів в Україні розміщення в ефірі біжучої стрічки із текстом "Інформація даного каналу може містити елементи пропаганди воюючої сторони".
Щодо решти питань, у тому числі проблеми дислокації Чорноморського флоту на нашій території, Україні слід узгоджувати свої дії з НАТО та ЄС, щоб не опинитися наодинці з Росією. Звісно, треба бути обережними. Але ми маємо усвідомлювати: якщо Кремль не буде покараний за інтервенцію проти Грузії, над Україною постійно висітиме загроза зовнішнього втручання Росії. Можливо, не в таких формах, як в Грузії, але від цього не легше...
Питання приєднання чи неприєднання України до ПДЧ на зустрічі міністрів закордонних справ у грудні чи на ювілейному самміті НАТО в Берліні у квітні наступного року – це вже деталі на глобальному тлі. Саме НАТО опиняється перед викликом.
Якщо Україна поставить питання про членство в НАТО гостро, то, найімовірніше, отримає відповідь: нам треба подумати. Але думати будуть не стільки про Україну, скільки над зміною Стратегічної концепції НАТО. Однак, на мою думку, приєднання України до НАТО чи іншої системи безпеки, яка, можливо, буде створена на базі НАТО, в історичній перспективі неминуче.
Якщо російською метою грузинської війни є недопущення Грузії та України в НАТО шляхом залякування своїх європейських союзників, передусім Німеччини, то на це може бути асиметрична відповідь – двостороннє українсько-американське військово-політичне співробітництво, що зовсім не вкладається у російську картину світу... Саме про таке двостороннє польсько-американське співробітництво донедавна вели переговори поляки із США.
Проте ризики російсько-грузинської війни для України підсилюються й тим, що ми маємо неефективну державу й неконсолідовану демократію, де різні політичні сили мають різні позиції щодо національних інтересів та питань безпеки.
Українські політики, ведучи дріб'язкові конфлікти між собою, дуже ризикують, адже можуть втратити суверенну державу, щоб далі вести боротьбу вже лише за право стати російською маріонеткою на київському престолі.
Постійно лунають закиди, мовляв, де українські можновладці, чому не реагують? Осмілюсь заявити, що тактика утримання посадовими особами від коментарів на дану тему є єдино правильною у даній ситуації. Уявіть собі, що Ющенко чи Тимошенко відразу б "висловилися", що вони думають про все це. Відповіддю був би інформаційний залп не лише "п'ятої колони", але й системотворчої для українського політикуму Партії регіонів. До чого б це призвело? До ведення російсько-грузинської інформаційної війни на території України засобами, які є у розпорядженні наших політків. Це було б перенесенням війни на нашу територію.
Тому загалом державна політика в Україні щодо конфлікту на Кавказі є доволі відповідальною й професійною. Непрофесійними, безвідповідальними й загрозливими є політичні ігри, які тривають зараз в Україні. Кавказька криза – це останнє попередження українським політикам, і парламентській більшості, і фракціям меншості, тест на профпридатність...
P.S. Стаття була написана ще до візиту Президента Ющенка на Кавказ і опублікована на сайтах www.zgroup.com та Майдан
