Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва

Інверсійний слід ''Томагавків'' над Україною

08 квітня 2017, 20:35

Учора я пропустив дуже важливу тему "Томагавків". Сказано й написано вже дуже багато. Тож додам лише те, чого не зустрічав у інших.

Найважливіша зміна стратегічного характеру сталася у підходах до можливості зіткнення з Росією. Попри усілякі попередження, силу було застосовано там, де була присутність не просто російських інтересів, але й фізична присутність російських військ.

Це означає, що присутність військ вже не є стримуючим фактором від нанесення удару, поки що ракетного. (Американські інструктори там також присутні, і США не бояться, що вони можуть стати заручниками).

Тож приходить розуміння, що ефект присутності тепер нічого не гарантує і ні від чого не захищає... А це означає, що НАТО також буде змушене переглядати свою концепцію оборони країн Балтії (і ширше – Європи), яка розрахована саме на те, що росіяни не полізуть на територію, де є військові підрозділи таких держав як США, Британія, Франція чи ФРН. Тепер у них є прецедент, можуть... попередити і полізти: (Саме про це і потрібно говорити уже на Брюссельському саміті НАТО 25 травня 2017 року.

Висновок такий: НАТО доведеться розміщувати у Польщі і Балтії (а також у Румунії і, можливо, Болгарії) все більше і більше підрозділів, техніки, зброї. Для того, щоб символічну присутність замінити на можливість реального стримування від агресії. І як наступний або паралельний крок – посилювати Україну.

Якщо, звичайно, ми будемо здатні посилюватися... А це ще питання. І справа не лише в інституційній спроможності, яка, на жаль, не така велика, як би нам хотілося. Ще більша загроза – внутрішні чвари, заколоти, перевороти тощо. Якимось чудом ми оминули виклики кінця лютого – початку березня (блокади, марші, провокації). І ось у квітні позитивне рішення і транш МВФ, голосування Європарламенту за "безвіз". Як аргументи на користь спроможності... Ніяка, звісно, не "перемога", але ж і зовсім не "зрада", а так, звичайний плин речей, якір стабілізації. Бо без внутрішньої стабілізації нам ніхто нічого не дасть, навіть, якщо захоче.

І взагалі, психологічний фактор зараз важливий як ніколи. І якщо з громадською думкою не все так просто – вона і негативна і інерційна, то з відносинами усередині самої влади, як мінімум, не безнадійно. Принаймні так виглядало на X Київському безпековому форумі, де одночасно були присутні президент Порошенко, прем'єр-міністр Гройсман і господар форуму Яценюк. Принаймні назовні вони сприймалися як одна команда. І говорили, і трималися. Що не кажіть, а разючий контраст із нещодавніми конфліктами Ющенко-Тимошенко чи Тимошенко-Янукович...

Коли країна говорить назовні одним голосом, вона як мінімум, заслуговує на те, щоб її почули.

Україна та Європа871 Уряд реформ278 Свобода слова538 Корупція1021 Майдан 2013523
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте