Путін – forever?
Захід доклав шалених зусиль до формування авторитарного режиму в Росії
Захід, який сам доклав зусиль до нинішніх подій в РФ, тепер в шоці. Росія, яка мала мізерний досвід демократії, повертається до традиційного "самодєржавія". Більш, ніж 20 років пошуку нової моделі управління, які почалися з Єльцинівської "відлиги", завершилися легітимацією відверто авторитарного політичного режиму Путіна. Персональну відповідальність за реставрацію російського авторитаризму несуть західні політики, які всі 20 років після розпаду СРСР проводили угодовську політику щодо Росії.
63,6% голосів за третій, – тепер вже шестирічний – термін правління Путіна були цілком прогнозованими. До перегонів не допустили інших опозиційних кандидатів, крім "технічних" від Кремля. Олігархи не втручалися в передвиборчий процес, побоюючись долі Ходорковського. Зате населення на повну потужність зомбували підконтрольні владі телебачення, газети та соціологічні служби. Вибори засвідчили, що більшість росіян знаходяться під гіпнозом Путінської моделі "керованої демократії", коли всіма процесами в суспільстві керують спецслужби. За наступні 6 років російський політичний режим, який поставить під повний контроль політику, економіку, фінанси, ЗМІ, саме суспільство, стане невразливим до демонтажу звичайними демократичними засобами. Потужне зомбування населення забезпечить Путіну 100% голосів на наступних виборах та безстрокову народну любов. Іншими словами, Путін в Росії буде вічним, як Лукашенко в Білорусі, де народ вже вчетверте віддав за "царя-батюшку" майже 80% голосів.
Захід – в паніці від таких перспектив. Однак ця реакція, м'яко кажучи, запізнилася. Путін – це всерйоз та надовго, а всі заяви Заходу про масові порушення на виборах залишаться струсом повітря. На революцію очікувати не варто. Ні нинішні, ні наступні спроби підняти збурення в Росії через соціальні мережі успіху не матимуть, – російський Інтернет, на відміну від арабських країн, щільно контролюється ФСБ. Більше двох років тому, експерти в звіті для Конгресу США попереджали, що в Росії формується донині невідома світу система влади, де спецслужби встали над владними інституціями суспільства, тоді як навіть в тоталітарних режимах спецслужби завжди були підконтрольні політичній владі. На думку експертів, новий режим планує поширити свою владу не тільки на РФ, а й на весь пострадянський простір, крім країн Балтії. Характерно, що передвиборча кампанія Путіна – це брязкання зброєю та підтримка збройних режимів по всьому світу. Останній штрих щодо цього – резолюція по Сирії.
Про загрози, які несе підтримка Росії, неодноразово повідомляли Заходу провідні політики Східної та Центральної Європи, країн СНД, які тільки вирвалися з-під російського військового чобота. Українська національна демократія також багато разів попереджала Захід про небезпеку угодовської політики щодо Кремля й відсутності підтримки української демократії йому на догоду. Однак західна дипломатія всі 20 років розглядала й Україну, й інші пострадянські країни скрізь призму інтересів Росії, – і в питаннях ядерного роззброєння, й розподілу майна СРСР, й членства в НАТО.
Що ж дало Заходу загравання з режимом Путіна? ЄС викохала у себе під боком та сприяла приходу до влади авторитарного диктатора з ядерною зброєю та необмеженими можливостями силового та енергетичного шантажу. Європа має завдячувати за нові загрози Меркель та Саркозі, які були повитухами режиму Путіна та дали благословення на будівництво обхідного "Південного потоку", що має на меті поставити на коліна Україну та остаточно закріпачити ЄС енергетично. Путін добудує обхідний газопровід вже без допомоги цих недалекоглядних політиків, блокувавши альтернативні енергетичні проекти в ЄС, завдяки політиці "газової" корупції, яка є звичайною практикою "Газпрому" на пострадянському просторі.
Що ж отримали від підтримки Росії США, які на догоду Кремлю, приміром, змусили Україну в свій час вивезти всю свою ядерну зброю в РФ без будь-яких компенсацій? Нині США стоять перед перспективою чергового етапу гонки озброєнь після напружених років роботи з Росією по скороченню ядерного потенціалу. Кремль в будь-який момент встромить ножа в спину американцям, які є його запеклими геополітичними конкурентами. Приміром, будь-яке напруження на нестабільному Близькому Сході дозволить росіянам різко підняти ціни на власне паливо, а значить підвищити політичний вплив, ставши світовою, а не тільки регіональною потугою. Показово, що США відмовилися підтримати Ізраїль проти Ірану, який начебто розробляє власну ядерну програму, саме через загрозу стрибка світових цін на нафту та побоювання енергетичного посилення Росії.
Західна демократія пішла оманним шляхом загравання з Кремлем, замість того, щоб відразу після розпаду СРСР підтримати альтернативну модель демократизації пострадянського простору. Згідно цієї моделі, ключовою країною для запровадження європейських стандартів та остаточної поразки тоталітаризму в Росії визнавалася Україна. Змінити ситуацію Захід мав шанс також 2005-2010 року, якби дав "зелене" світло на вступ демократичної України до НАТО. Це призвело б до зовсім інших тенденцій в регіоні, – посилення громадянського суспільства, приватної ініціативи в Росії та послаблення режиму Путіна. Саме ігнорування здорового глузду Заходом й сприяло формуванню неоімперського політичного режиму в Росії. Нині західні політики, які доклали зусиль для формування режиму Путіна, може й кусають лікті, але навряд чи можуть щось принципово змінити. Хіба що – поставити свічку в церкві, щоб їм простили гріх провалу демократизації країн колишнього СРСР – тобто встановлення демократичних свобод та демонтажу посткомуністичної системи влади майже на одній шостій частині світу.
