Дещо про українську демократію

Двадцять років в Україні всі тільки й говорять про рахітичність вітчизняної моделі демократії. Двадцать років українську демократію порівнюють із британською, німецькою, польською...

Не на користь вітчизняного "продукту", безумовно.

Як не парадоксально, при цьому ми лаємо, зневажаємо, ненавидимо тих самих президентів, депутатів, мерів, яких самі ж і обираємо. Демократичним шляхом прямого, особистого волевиявлення.

Як ви вважаєте: в чому причина такого парадоксу?

Моя особиста відповідь полягає в наступному: ми просто не знаємо, звідки проростає демократія.

Багато хто вважає, що демократія народжується з процедур. Двадцять років поспіль ми копіюємо чужі правила гри, під лупою міжнародних спостерігачів розробляємо правильні закони. Не допомагає.

Іще одна ідеологічна "байка" прийшла в наш політологічний дискурс з-за кордону: ніби в країні спочатку треба створити демократичну систему, а вже потім демократія автоматично призведе до економічного процвітання.

На ділі немає ні першого, ні другого. Ходимо по замкненому колу.

Насправді потрібно просто розгорнути роботи класиків політичної думки. Таких як Алексіс де Токвіль, Сеймур Ліпсет, Семюел Хантингтон, Рональд Інґлхарт.

Демократія не створює добробуту. Вона сама від нього залежить. Людина, що постійно живе у злиднях, живе суворими інтересами виживання. Людина, в якої відкрилися перспективи збагачення, задовольняє свої матеріальні інтереси. Людина, яка відчула певний матеріальний та особистісний комфорт, починає думати про демократію.

У цьому полягає природа явища, яке Інґлхарт назвав "постматеріальним зсувом" – postmaterial shift. Врешті решт, про те саме каже й всім відома "піраміда Маслоу".

Спроби штучно привити демократію на злиденний ґрунт, на хронічну бідність, на свідомість, що, як у випадку СРСР, пам"ятає крайній ступінь обділеності матеріальними благами, – приречені на поразку. Ще Токвіль сформулював правило: найшвидший шлях до свободи веде до найгіршої форми рабства.

Взагалі важко вести мову про демократію та дотримання прав людини у бідній країні. Адже, як відомо, крім особистих та політичних прав людини є ще соціально-економічні права, закріплені у Загальній декларації прав людини та у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. І тому бідність вже сама по собі є порушенням такого, наприклад, права людини як право на справедливу винагороду за працю, а також багатьох інших.

Що ж, хіба незаможна Україна приречена на вічне блукання між авторитаризмом та різними формами того, що політкоректно називають "слабкою демократією"?

Зовсім ні.

У доповіді "Революційна природа зростання", яку оприлюднила минулого року міжнародна фінансова група "Ренесанс Капітал", зроблено спробу вивести залежність між добробутом, вираженим у ВВП на душу населення, та політсистемою у тій чи іншій країні.

Згідно з результатами дослідження, чим меншим є ВВП на душу населення, тим слабшою є демократія, тим вірогіднішою є її заміна на авторитарний режим.

З іншого боку, на думку авторів дослідження, навіть слабкі демократії із рівнем ВВП на душу населення у 6 тис. дол. мають 99 % ймовірності збереження своєї політичної системи. А коли ВВП зростає до 10 тис. дол., демократія стає "безсмертною".

За всю історію людства лише 6 автократій пережили зростання ВВП на душу населення до 10 тис. дол. Це – комуністичні Угорщина та Чехословаччина (невільні у виборі політсистеми), диктатури в Іспанії та у Греції, Сингапур і Тайвань.

Інші винятки з цього правила стосуються лише країн, що засновують багатство виключно на експорті сировини, як монархії Перської затоки. Більше за те, для "сировинних" автократій теж існує "поріг безсмертя" у 19 тис. дол. ВВП на душу населення. Пояснюється це тим, що таким країнам не треба оподатковувати бізнес та населення, а воно, відповідно, не цікавиться тим, як уряд витрачає бюджет.

Класичний приклад такої "умовно безсмертної" автократії (безсмертної у тому сенсі, що єдиний засіб її повалення – насильницька революція) – Катар, чий ВВП на душу населення у 2011 році прогнозується на рівні 103 тис. дол.

В Україні, за прогнозами Міжнародного валютного фонду, ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення у 2011 році мав становити 7,1 тис. доларів, а до 2016 року має вирости до 9,3 тис. доларів.

Україна, як відомо, не є експортером нафти та газу. І тому дані МВФ означають дві речі.

Перше: в Україні немає й не буде ніякого авторитаризму.

Друге: чим краще ми працюватимемо, чим більше вироблятимемо якіснішого та дорожчого продукту, тим швидше демократія в нашій країні зміцнішає та стане "безсмертною". Рецепт простий, але ефективний.

І, нарешті, остання цитата із дослідження: "Кращий спосіб ліквідувати авторитарний режим – це торгувати з ним і багато інвестувати в країну. Саме такою була політика США по відношенню до Китаю, але не до Куби і М'янми. Туристи, які мають намір прискорити бродіння революції, повинні палити кубинські сигари, влаштовувати вечірки в Білорусі, одягатися як Індіана Джонс в Йорданії, відвідувати салони татуювань в Тунісі і купувати футболки в Свазіленді".

Отже, порада всім, хто за кордоном вболіває за стан народовладдя в Україні: хочете більше демократії – більше торгуйте з нею, більше інвестуйте в її економіку. Вигоди – безперечні. Для всіх сторін. З усіх точок зору.

•   Рубрика: 
• Політика