Деякі питання дострокових виборів Верховної Ради України

Час, політичний аналіз української дійсності переконав, що в основі дострокових парламентських виборів лежать суто політичні причини. Парламент себе скомпрометував, допустив ряд помилок щодо формування, а точніше збільшення чисельного складу парламентської більшості, чим скористався Президент України, щоб створити гостру парламентську кризу, вихід з якої став можливим лише через дострокові вибори народних депутатів України.

Слід визнати, що в даній політичній ситуації парламентська коаліція діяла неефективно.

При чіткій і продуманій позиції коаліція могла б:

- забезпечити діяльність Конституційного Суду, який не міг прийняти іншого рішення, крім визнання неконституційними Указів Президента України;
- організувати масштабний політичний тиск на Президента В.Ющенка з метою проведення дострокових виборів Верховної Ради і Президента одночасно;
- створити широкий громадянський фронт щодо захисту конституційного ладу в Україні.

Через млявість, розбіжності в поглядах політичних гравців коаліція виявилась погано організованою без ясних і зрозумілих для виборців цілей та шляхів їх досягнення.

Президент України і підтримана ним опозиція перемогли, що, безумовно, відіб'ється і на результатах виборів.

Зараз В.А.Ющенко бере активну участь у передвиборчій кампанії, ефективно використовує засоби масової інформації, почуває себе політично комфортно попри будь-яку критику про порушення ним законодавства. Власне серйозної і продуманої критики Президента України не існує. Це знову таки плач Ярославни.

Президент і його прихильники цілеспрямовано експлуатують настрої електорату, не гербуючи популізмом. Нажаль, такий підхід позитивно сприймається значною частиною виборців.

А щодо серйозних соціально-економічних програм, то лише Партія регіонів запропонувала стратегічну програму розвитку України. Виглядає вона досить переконливо.

БЮТ підготував програму під назвою Український прорив, яка виноситься на всеукраїнське обговорення. Про цю програму можна буде говорити пізніше.

Блок НУ-НС комплексної соціально-економічної програми, з усього видно, не підготував.

Слід наголосити, що окрім БЮТ ні Партія регіонів, ні НУ-НС навіть не окреслили духовних, науково-освітніх проблем українського суспільства. А без цього говорити про майбутнє України просто не можливо. Адже живемо і будемо жити не хлібом єдиним.

Без всебічного аналізу духовних, морально-етичних проблем не можна відповісти на найголовніше, що потрібно Україні, як має розвиватись українська нація, яке місце вона посяде в сучасному глобалізованому світі.

Тепер про заклики щодо об'єднання різних політичних сил заради України, корінних інтересів українського народу.

Зрозуміло, що таке завдання є сьогодні актуальним і його необхідно вирішувати.

Та крім закликів слід виробити підходи, схеми, механізми його втілення в життя. Без цього заклики залишаються пустими формулами, в які люди не вірять. Тим більше, що їх уже не раз обдурювали обіцянками. Свого часу не змогли створити широкої коаліції, успішно поховали універсал національної єдності і т.п.

Мій досвід політичної діяльності, вивчення історії боротьби партій за владу засвідчує, що використовувати для політичної боротьби християнські цінності неможливо, точніше помилково.

Ніхто не повірить, що один із учасників політичної боротьби пропонує рукопотискання, навіть якщо опонент відповідає кулаком або підставляє праву щоку, якщо його б'ють по лівій.

Це виглядає непереконливо, навіть гротесково. Не можна серйозно сприймати і заклики до об'єднання тих політичних сил, які озвучують нерідко навіть протилежні позиції з питань зовнішньої політики, гуманітарних проблем національного розвитку.

Без чітко визначеної принципової платформи об'єднання, оприлюднення відповідних домовленостей такі пропозиції сприймаються як виборчі ілюзії, або як своєрідний піар.

Тим більше, коли опоненти відверто глузують з подібних пропозицій. В даному разі такі дії принижують політичну силу, ставлять її в досить складну ситуацію.

До історії питання: більшість відомих політиків світу неодноразово наголошувала, що самою вірною політикою є принципова політика.

Мені, принаймні, невідомі випадки, щоб історія в довготривалому вимірі спростувала цей висновок.

А історію слід не лише вивчати, а й використовувати в практичній діяльності. Власне попереду ще багато проблем, успіхів і розчарувань. Та помилки слід виправляти швидко і на майбутнє радитись не лише з політтехнологами.