5 тез про резолюцію ООН щодо Криму
Резолюція "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна) ", ухвалена в Третьому комітеті Генеральної Асамблеї ООН – це проміжна (остаточне голосування буде в грудні), але дійсно перемога. І ось чому:
1. Оцінити перемогу/поразку дуже просто – потрібно чітко розуміти кінцеві цілі сторін. Україні була потрібна резолюція з максимально жорсткими формулюваннями. Росії було потрібно, щоб резолюції не було взагалі. Резолюція є. Формулювання максимально жорсткі.
2. Резолюції Генасамблеї ООН ухвалюють консенсусом або голосуванням. Але це не ділить їх на резолюції першого і другого сорту – вони мають однакову силу. Коли потім в інших міжнародних документах, в тому числі в судових, посилаються на ці резолюції, то в лапках не уточнюють, який саме був результат голосування за неї.
3. Участь в голосуванні взяли 172 держави. Тепер порція дипломатичного цинізму: добре, якщо хоча б 30% з них голосували ідеологічно, тобто щиро засуджуючи або підтримуючи анексію Криму і порушення окупантом прав людини, насамперед кримських татар.
70% голосували не щодо Криму, а щодо України чи Росії. Тому обидві країни вели кулуарну роботу на всіх рівнях, щоб схилити шальки терезів на свою користь, зіграти на відкритих і потаємних національних інтересах інших країн. Наш інструментарій впливу набагато менший за російський, але ми, на відміну від росіян, потрібний нам результат маємо.
З цих 70% певному відсотку (в ООН його вирахувати можна, але держав багато і не хочеться марнувати час) взагалі байдужі як Україна, так і Росія, їхні анексії, агресії і боротьба за свободу та нематеріальні цінності. Вони проголосували так як проголосували, тому що їх просто краще попросили. Є такі держави, довкола яких треба танцювати їх же народний танець, щоб вони проголосували за потрібне тобі рішення. Хто краще станцює, за того вони і проголосують.
4. Заклики посилити роз'яснювальну роботу з тими країнами, хто проголосував проти або утримався, розказати їм краще і більше про проблему Криму важливі, щоб тримати українських дипломатів в бадьорому стані. Але будьмо реалістами: за майже три роки після початку окупації Криму і російських злочинів в Україні вже всі все зрозуміли. І визначилися з позицією. Працювати з усіма – це прагматично, але очікувати на масову міграцію з таборів "Проти" і "Утримався" – це наївно.
Всі пристрасті щодо кількості та якості голосів, відданих за резолюцію чи проти неї – предмет сухого аналізу щодо складу глобальних коаліцій в українському питанні станом на зараз. Дивіться, вивчайте і сподівайтеся, що це контури лише дипломатичних коаліцій і до військових таки не вийде.
5. І не запитуйте, чому в березні 2014 року було 100 "за", 58 "утрималися" і 11 "проти", а у листопаді 2016 року, відповідно – 73, 76 і 23. Просто порівняйте тексти двох резолюцій. У 2014 році документ був про підтримку територіальної цілісності України. У цій резолюції Росія не згадується жодного разу. У 2016 році резолюція рясніє Росією. Це документ проти Росії, проти анексії нею Криму та проти її політики в окупованому Криму. Відчуйте різницю і зрозумійте дрейф низки держав в групу тих, що утрималися та голосували проти.
Усі ми маємо сприймати як належне: чим жорсткішими ми стаємо з Росією, тим меншою буде кількість голосів на нашу підтримку в Генасамблеї ООН. Але нам не потрібно, щоб нас всі любили.
Нам потрібна кількість голосів, достатня для ухвалення рішень. Зараз – щодо засудження агресора, згодом – щодо деокупації Криму та Донбасу і врешті-решт – щодо юридичної відповідальності авторів і виконавців агресії та пов'язаних з нею злочинів.
На все свій час.
