У трикутнику Україна-США-РФ важливо не пропустити удар зсередини
Два очікування заворожують українських політиків, експертів та їхні аудиторії – велика угода та послаблення санкцій.
Я особисто не вірю в цю велику угоду між США і РФ. Розмови з колегами-дипломатами з країн ЄС підтверджують, що вони теж не вірять. І не тому, що нова адміністрація США любить Україну. А тому що не треба бути супераналітиком з доступом до даних розвідки, щоб зрозуміти – вузол світових протиріч занадто складний. Звісно, нова адміністрація США здатна на сюрпризи, та наразі виглядає так, що цей вузол вона може розв'язати лише на умові "Америка передусім". А такий підхід не може зробити Росію та її стратегічних партнерів щасливою.
Тактичне загравання між двома країнами можливе, але стратегічно вірогіднішим є конфлікт, причому гостріший, ніж за часів Обами.
З санкціями США щодо РФ все не менш складно. І не тому, що їх формально складно послабити. А тому що всередині США багато впливових сил налаштовані з будь-якої спроби послабити санкції влаштувати черговий армагеддон новій адміністрації. Для неї реальна внутрішньополітична ціна послаблення санкцій наразі значно вища за потенційні зовнішньополітичні переваги такого кроку. Звісно, все може змінитися, але наразі мізансцена виглядає так. І вона залишає великий простір для гри.
Загалом роль санкцій не потрібно ані применшувати, ані перебільшувати. Так, ціна нинішніх санкцій для Росії висока. Але так, вона готова її платити. Є всі підстави посилювати санкції. Але ані США, ані ЄС до цього не готові. Водночас немає жодних підстав послаблювати санкції. Цей крок лише заохотить Росію йти вперед і не лише в Україні.
Утім, коли зосередити всю увагу виключно на санкціях, можна легко пропустити удар з іншого боку – зсередини України. Якщо раптом інтереси США та РФ все ж зійдуться, то красиво буде привести до влади в Україні політичні сили, що під патріотично-гуманітарними гаслами залюбки виконають Мінські домовленості на російських умовах і знімуть тягар відповідальності за "розрулювання" ситуації, як з Вашингтона, так і з Москви. В обох столицях є люди з відповідними зв'язками в Україні і умінням правильно оркеструвати виборчі кампанії. Тож уважно стежте за руками, новинами і телеефірами.
На цьому тлі, і особливо на тлі Авдіївки, пропозиції Україні йти на якісь нечувані поступки – це від лукавого. Деякі компроміси можливі, але щодо червоних ліній Мінських домовленостей Україні зараз як ніколи потрібно наїжачитися і стояти на своєму. Крок назад стане кроком у безодню.
Наша доля в наших руках. Головне, щоб, як воно часто бувало, частина старшини не зрадила і частина народу не пішла за нею у пастку.
А у відносини України з США між тим повертається справжня хитромудра дипломатія. І телефонна розмова Порошенка з Трампом – це перший великий і вдалий для нас маневр. А далі життя покаже.
