Завдання для мого Президента моєї країни

Вибори відбулись. Дехто з тих, хто на початку цієї весни вважав Президента Ющенка політичним трупом, зараз сам може слухати похоронний марш над труною зі своїм політичним тілом. Дехто ще залишається з думками та емоціями про виборчі баталії та результати виборів, а насправді потрібно думати вже про майбутнє.

Віктор Ющенко ще у п'ятницю напередодні виборів ділився з усією країною думками про завдання для наступоного уряду. Він мав на це право і мабуть говорив все правильно. Але в той момент я піймав себе на думці, що думаю не про завдання для уряду, а про моє завданням моєму Президенту. Саме так – моєму Президенту. Маю бути щирим, 21 листопада 2004 року, будучи керівником однієї з груп спостерігачів у найбільш скандальному 100 виборчому окрузі, я вірив не тільки у право народу на вільне волевиявлення, але саме у Віктора Ющенка, який мав зробити все для приведення України до європейських стандартів демократії. Те що, навіть у разі 10 річного президентства Ющенка, ми не будемо мати європейського рівня життя, я не мав ілюзій. Бути, за європейським стандартами, досить бідною країною нам прийдеться принаймні ще років з двадцять, але створити та закріпити європейські традиції демократичного устрою, ми повинні значно раніше, бо без цього у нас не буде і європейського рівня добробуту.

Скажу відверто, я не вірю в спроможність сьогоднішнього українського політікуму проводити стратегічні економічні реформи. Як на мене, передвиборчі змагання яскраво довели, що поки не має а ні самих програм таких реформ, а ні тих, хто спроможний їх реалізовувати. У найближчі 3-4 роки нас очікує екстенсивне економічне зростання і часткові секторальні реформи, що здійснюватимуться не як цілеспрямовані послідовні дії уряду, а як рефлексія на проблеми, з якими буде зіштовхуватись економіка країни.

Не вірю я також і у вступ України в НАТО у найближчі роки. Не тому що я проти цього, якраз я – "за", а тому що основні політичні гравці не будуть готові напередодні наступних президентських виборів щось реально робити для реалізації цього стратегічного і вкрай важливого для майбутнього країни завдання.

Пишу про те, в що не вірю, саме тому, що хочу, щоби мій Президент зайнявся тим, що реально, і що він дійсно може здійснити. А цей рік довів, що якщо Президент Ющенко чогось дійсно хоче і все робить для реалізації своєї цілі, він її досягає.

Чим же на мій погляд повинен зараз найбільше опікуватись Віктор Андрійович.

По-перше, він має домогтись від коаліційного уряду прийняття у найближчі місяці Верховною Радою пакету антикорупційних законів. Одним з ключових елементів цього антикорупційного законодавства має стати впровадження обов'язкового декларування доходів та витрат для усіх державних службовців та їх родин, включаючи народних депутатів, урядовців, суддів, правоохоронців. При цьому державні службовці першої-шостої категорії мають складати такі декларації щоквартально та обов'язково оприлюднювати. Відсутність з боку державних службовців документально підтвердженого обґрунтування своїх доходів та витрат або не здіснення такого декларування має автоматично призводити до втрати ними своїх посад, навіть при відсутності доказів щодо їх корупційних діянь. Може після цього нам вже не прийдеться червоніти за своїх політичних кумирів, діти яких можуть їздити у дорогих автомобілях та користуватись мобільними телефонами у тисячі доларів, і ми не будемо відчувати, що над нами глузують, розповідаючи, що не має жодних причин у чомусь звинувачувати високопосадовців, батьки яких отримують у подарунок нерухомість на багато мільйонів доларів.

Враховуючи, що більшість наших державних мужів, включно і з найбільш популярними політиками, не зможуть оприлюднити свої реальні витрати та доходи і пояснити джерела їх отримання, доцільно у найкоротші строки провести легалізацію майна зі сплатою податку на доходи з фізичних осіб. Такий крок може критикуватись тими чи іншими діячами, але ми маємо вийти із замкнутого кола постійної брехні або мовчання про джерела коштів на придбання нарядів від Луї Вітон, черевиків зі страусової шкіри та годинників у десятки, а то і сотні тисяч доларів. Провівши подібну легалізацію, ми зможемо не тільки поповнити державний бюджет, але і сформуємо реальну початкову базу для обрахунку наступних доходів та витрат держслужбовців.

Другим завданням для Президента Ющенка має стати подолання тотальної корупції та непрофесіоналізму у суддівській системі. Фундаментом успішності економічному розвитку Сполучених Штатів Америки та європейських країн є незалежні, професійні та непідкупні суди. Не є темою цієї статті розповідь про те, що для цього потрібно зробити, але що саме це є одним з ключових завдань, без вирішення якого не можливий демократичний розвиток країни, у мене не викликає сумніву.

І третім завданням для Президента України повинно бути проведення територіально-адміністративної реформи. Нажаль, конфлікти "помаранчевих" вождів у 2005 році та, можливо, не достатнє розуміння кричущої важливості цього питання з боку Ющенка, призвели до того, що реальні кроки по її здійсненню були зупинені, а Роман Безсмертний перетворився у головного "цапа відбувала", винного у тому, що ця реформа так і не була розпочата.

Сталий демократичний розвиток країни не можливий при наявній суто радянській системі територіально-адміністративного устрою України. Система тотальної залежності областей, районів, міст та поселень від вищестоящих начальників провокує корупцію на усіх рівнях і залежність громадян від великих та маленьких начальників. Доки не буде створена система місцевих громад, наділених відповідними правами та фінансовими можливостями для забезпечення основних потреб громадян, що мешкають на певній території, до того часу демократичний розвиток країни буде не можливий.

На моє глибоке переконання саме сприяння формуванню демократичного устрою України і має стати головним завданням, якщо хочете, головною місією МОГО, НАШОГО Президента.