Знецінені заощадження – історія держави, якої вже нема, або трагедія пересічних громадян України

Сьогодні в програмі Савіка Шустера "Свобода слова" в черговий раз почув видумані історії щодо виникнення проблеми знецінених заощаджень. Враховуючи, що не всі мали можливість прочитати мою статтю з цього приводу на вебсайті агентства УНІАН, дозволю собі розмістити її на вебсайті "УП".

[10.12.2007 12:48] Борис Кушнірук

"Історія знецінених заощаджень: як це було"

Своєю обіцянкою повернути знецінені заощадження протягом двох років пані Тимошенко спровокувала палкі дискусії. Водночас людей, що розуміються на історії цієї проблеми, не так багато, а тих, хто достеменно знає, як розвивались події навколо вкладів громадян під час розпаду СРСР, взагалі одиниці.



...Усе починалося в далекому 1922 році, коли Рада Народних Комісарів прийняла рішення відновити при Держбанку СРСР систему ощадних кас, яка існувала ще з часів царської Росії. Спочатку головною метою залучення заощаджень громадян було кредитування промисловості й торгівлі на комерційних умовах. Пізніше радянський уряд запровадив практику, коли всі кошті громадян, додатково залучені протягом року у вигляді вкладів, вилучалися з Держбанку й централізовано спрямовувалися на фінансування інвестиційних проектів, пов'язаних з будівництвом народногосподарських об'єктів загальносоюзного значення. Щорічно при затвердженні Державного бюджету СРСР на наступний рік у закритій статті закону про держбюджет визначалася загальна сума коштів, сформованих за рахунок заощаджень громадян, яка мала бути вилучена з Держбанку СРСР і перерахована до Міністерства фінансів у вигляді доходів Державного бюджету. Цією ж статтею визначався перелік проектів, що фінансуються за рахунок цих коштів.

У 1987 році пройшла реформа банківської системи, під час якої на базі системи ощадних кас Держбанку СРСР був створений спеціалізований Ощадний банк СРСР з відповідними республіканськими управліннями, яким було відкрито коррахунки в установах республіканських управлінь Держбанку СРСР. На баланс Ощадбанку були передані зобов'язання з усіх вкладів ощадних кас Держбанку. При цьому кошти, які щорічно протягом десятиріч вилучалися у держбюджет, були оформлені у вигляді зобов'язань Держбанку перед Ощадбанком.

Діяльність Ощадбанку СРСР принципово нічим не відрізнялася від діяльності ощадних кас Держбанку. Кредитуванням цей банк фактично не займався, тому практика вилучення коштів, залучених на ощадны вклади, з метою фінансування статей Державного бюджету, продовжилась і після 1987 року. Щорічно всі додатково залучені кошти за винятком певних лімітів, що залишалися в мережі кас Ощадбанку (так званих коштів "оборотних кас") станом на 1 січня поточного року, перераховувалися з коррахунків республіканських управлінь на коррахунок Ощадбанку в Держбанку СРСР. Потім усі ці кошти перераховувалися на рахунки Міністерства фінансів СРСР у вигляді доходів Державного бюджету СРСР. Ці кошти також оформлювалися у вигляді додаткових зобов'язань Держбанку перед Ощадбанком.

Наприкінці 1991 року Радянський Союз як суб'єкт міжнародного права припинив своє існування, але система Ощадбанку СРСР ще існувала, і тому, як і в попередні роки, українське республіканське управління Ощадбанку здійснило свій черговий переказ. Під час переговорів між Росією та республіками колишнього Радянського Союзу, які проводилися в 1992 році, з'ясувалося, що Росія як правонаступник СРСР категорично відмовляється від виконання будь-яких зобов'язань не тільки щодо вкладів Ощадбанку СРСР, а й щодо страховим внесків Держстраху СРСР, облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігацій Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державних казначейських зобов'язань СРСР та сертифікатів Ощадбанку. Логіка російського керівництва полягала в тому, що кошти, які залучалися в системі ощадних кас Держбанку СРСР, а потім Ощадбанку СРСР, спрямовувалися на фінансування Державного бюджету СРСР, у тому числі й на реалізацію інвестиційних проектів на території колишніх республік, що стали незалежними державами, а тому й зобов'язання перед своїми громадянами вони мають виконувати самостійно.

У цих умовах Ощадбанк України, створений у 1992 року на базі українського республіканського управління Ощадбанку СРСР, був змушений усі заощадження, які були на рахунках громадян станом на 1 січня 1992 року (таких рахунків колишнього Ощадбанку СРСР близько 53 мільйонів) винести на окремий позабалансовий рахунок, маючи на увазі, що їхню долю має вирішити український уряд.

21 листопада 1996 року наші народні депутати ухвалили Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", яким установили, що заощадження відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року. Цим самим законом було визначено загальну суму компенсації заощаджень, що гарантується державою – на 1 жовтня 1996 року вона становила 131,96 млрд. грн., та встановлено, що подальша компенсаційна індексація заощаджень громадян здійснюється при видачі вкладів, страхових внесків, погашенні цінних паперів відповідно до індексу інфляції. Але не були б наші обранці народними депутати України, якби сказавши "а", вони досить скоро фактично не відмовились від цих державних зобов'язань. 23 січня 1997 року був прийнятий Закон України "Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 року і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки", у якому зобов'язання щодо цих заощаджень не були відображені.

У разі бажання реально розв'язати проблему знецінених заощаджень, починати потрібно з максимально складної роботи зі створення єдиного загальнодержавного реєстру потерпілих вкладників. Необхідно буде документально оформити зобов'язання щодо повернення знецінених заощаджень з кожним громадянином, враховуючи, що більшість із цих людей – це особи похилого й дуже похилого віку. І тільки після цього можна буде вести відповідальну розмову про розмір боргу держави за цими знеціненими заощадженнями та строки його погашення.

Борис Кушнірук, економіст

P.S. Особиста подяка колишньому Голові Ощадбанку України пану Андрію Колесникову за деякі цікаві подробиці історії виникнення проблеми знецінених заощаджень.

постiйна адреса статтi:

http://www.unian.net/ukr/news/news-225738.html