Хто є справжні батьки української інфляції

В понеділок, 7 липня в УНІАН була розміщена моя стаття, в якій я аналізував, хто є справжні батьки української інфляції (http://unian.net/ukr/news/news-260278.html).

Того ж дня, але трохи пізніше, на сайті УП з'явилась стаття пана Азарова "О бедной экономике замолвите слово" (http://www.epravda.com.ua/publications/4871d9a4db2bc/).

Я не маю зараз часу робити аналіз статистичних даних, що використовує пан Азаров, тому хочу лише надати читачам блогу можливість прочитати мою УНІАНівську статтю щодо аналізу інфляційних процесів у 2007 та 2008 році, відповідальність за які багато у чому несе персонально пан Азаров, що керував економічним блоком уряду Януковича. Що ж до статті пана Азарова та його аналізу статистичних даних про розвиток економіки у 2007 та 2008 році, то хочу поки що звернути увагу читачів на таку особливість. Пан Азаров порівнює дані або перших чотирьох чи п'яти місяців 2007 та 2008 року, або дані усього 2007 року. Тобто з одного боку даються дані січня – травня 2007 року, які багато у чому відображають інерційні тенденції, що залишились у спадок уряду Януковича від уряду Єханурова, або дані усього 2007 року, коли середньорічні дані нівелюють аналіз можливих негативних тенденцій, що почали проявлятись у середині та наприкінці 2007 року. Зробити більш детальний аналіз статті Азарова зможу трохи пізніше, тому обмежусь лише цим коментарем.



Хто є справжні батьки української інфляції

В останні дні почастішали звинувачення з боку представників Партії регіонів на адресу уряду Тимошенко щодо надвисокого рівня інфляції.

Інфляція не розбирає, де закінчився Янукович і розпочалася Тимошенко



І хоча з багатьма звинуваченнями щодо соціального популізму, браку зрозумілої і прогнозованої економічної політики уряду Тимошенко можна погодитись, проте чути їх від представників попереднього уряду трохи смішно. Бо, як відомо, уряд Януковича зразка 2006-2007 року так і не спромігся представити парламентові програму своє діяльності. Тому суспільство не побачило зрозумілої і прогнозованої економічної політики попереднього уряду, який майже повністю був представлений членами Партії регіонів. Той уряд запам'ятається лише постійними скандалами з шахрайством щодо повернення ПДВ, забороною продажу зерна, сотні тисяч тонн якого потім згнили в портах, нахабного й відвертого розкрадання державного майна і розповідями пана Азарова про капусту, яка подешевшала.

А особливо некоректними з боку представників Партії регіонів є звинувачення на адресу уряду Тимошенко з приводу інфляції, бо неважко зазирнути в дані Держкомстату та Національного банку, для того щоб зрозуміти, кому ми маємо дякувати за ту шалену інфляцію, яка обкрадає передусім найменш захищені верстви громадян у промислових районах країни, де можливості підгодовуватися за рахунок власного підсобного сільгоспвиробництва значно менші, ніж у представників сільськогосподарського центру та заходу країни.

Саме протягом 2007 року відбувалося розкручування інфляційної спіралі. Так, за даними Держкомстату, у 2007 році інфляція споживчих цін становила 16,6% річних, і хоча ця цифра рівня інфляції вже сама по собі найвища після 2000 року, вона не повністю відображає, що відбувалося з розкручуванням інфляції у 2007 році. Насправді, якщо аналізувати ситуацію більш детально, то можна побачити, що протягом першої половини 2007 року рівень інфляції споживчих цін становив 8,31% у річному вимірі, а за шість місяців другого півріччя – уже 23,88%. А якщо дивитись на останні чотири місяці того ж таки 2007 року, то нескладно порахувати, що рівень інфляції в річному вимірі сягнув 32,93% річних. Тож очевидно, що уряд Януковича залишив у спадок уряду Тимошенко висхідний тренд інфляції, якій міг лише зростати.

Ось вам і Юліїв день...

Інша справа, що пані Тимошенко в характерному для себе стилі соціального популізму, як у тому анекдоті, стоячи на краю прірви, зробила рішучий крок уперед. Саме так можна розцінювати бездарне виконання зобов'язань з повернення знецінених заощаджень. При цьому не обійшлося без відвертого шахрайства. Так, пообіцявши повернути протягом двох років знецінені заощадження відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", пані Тимошенко без зайвого галасу протягнула Законом "Про Державний бюджет 2008 року" норму, згідно з якою вилучила частину другу статті третьої вищезгаданого закону. А саме там встановлювалося державне зобов'язання з проведення індексації в розмірі, що дорівнює інфляції за період до здійснення кроків з повернення заощаджень. Ось тобі, бабцю, і Юліїв день... Одним кроком держава скоротила свої зобов'язання перед громадянами з майже з 500 мільярдів гривень приблизно до 125. Але й з тих 125 мільярдів протягом 2008 року пані Тимошенко пообіцяла повернути лише 20. Та навіть цих розмов було достатньо для того, аби інфляційна спіраль, що залишилась у спадок від уряду Януковича, почала розкручуватися ще більше. Так, за даними Держкомстату, протягом перших п'яти місяців 2008 року інфляція споживчих цін становила понад 35% у річному вимірі.

Енергоносії плюс змова, популізм і незграбність Нацбанку

Які ж причини такої надвисокої інфляції?

Безперечно, надзвичайно чутливим для української економіки є різке подорожчання енергоносіїв (газу й нафти) та продуктів харчування на світових ринках. Але ці чинники зростання цін характерні для всіх країн, та рівень інфляції в Україні один з найвищих у світі.

Тут ми зіштовхуємося з відверто провальною політикою Національного банку та колишнього й сьогоднішнього урядів країни. В основі такої ситуації: різке зростання цін виробників – 23,3% за весь 2007 рік і 24,2% тільки за п'ять місяців 2008 року; повна відсутність контролю антимонопольного відомства за картельними змовами виробників, особливо у сфері виробництва харчових продуктів і продажу нафтопродуктів; втрата контролю за доходами громадян, що зростали значно швидше, ніж продуктивність праці. Так протягом 2007 року доходи громадян зросли на 30,3%, а вже протягом січня-квітня 2008 року відносно січня-квітня 2007-го (свіжіших даних Держкомстат досі не оприлюднив) доходи зросли на 45,6%. Те, що ці гроші тиснутимуть на споживчий ринок і ціни на ньому, має бути зрозумілим навіть школяреві, але тільки не нашим урядовцям. Так, пані Тимошенко на днях заявила, що нічого поганого в такому зростанні зарплат та доходів немає, бо вони, мовляв, нижчі, ніж на Заході. Щоправда, чомусь вона не розповіла, наскільки нижчий в Україні рівень продуктивності праці та які у нас обсяги енерговитрат і взагалі витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

До повного провалу економічної політику урядів у 2007 і 2008 роках додалася ще й неузгодженість та неефективність діяльності Національного банку, особливо у 2007 році. Так, протягом 2007 року грошова маса зросла на 51,7%, а готівкові кошти поза банками – на 48,2%. Багато в чому зростання грошової маси пов'язано зі зростанням кредитних вкладень на 71,4% та залучення грошових та товарних кредитів за кордоном з боку банківських і небанківських установ (що змушувало Національний банк постійно викуповувати надлишкову пропозицію іноземної валюти, емітуючи тим самим додаткову гривню). Зростанню розміру готівки поза банками, окрім зростання зарплат та соціальних виплат, посприяло різке зростання обсягів кредитів фізичним особам – на 97,8%, до 160 млрд. грн. У кредитній заборгованості фізичних осіб на кінець 2007 року 110 млрд. грн. – це споживчі кредити (у тому числі на придбання легкових автомобілів). Окрім цього, частина іпотечних кредитів також зрештою пішла на споживчі цілі (гроші за продані земельні наділи селяни використовували не лише і не стільки на накопичення, скільки на поточне споживання).

Протягом 2008 року Національний банк почав виправляти ситуацію з кредитним бумом, який суттєво вплинув на зростання інфляції. Хоча й тут не все так добре, бо якщо у травні 2008 року обсяг кредитних вкладень зріс на 1,0% (до 499,6 млрд. грн.), то вже у червні – на 3,7% (з початку року на 21,4%, в річному вимірі – на 42,8%). При цьому обсяг кредитів юридичним особам у червні збільшився на 4,5% (з початку року – на 20,0% і в річному вимірі – на 40,0%) – до 325,7 млрд. грн., а обсяг кредитів фізичним особам – на 2,5% (з початку року – на 23,8% і в річному вимірі – на 47,6%) – до 192,4 млрд. грн.

При цьому продовження з боку уряду політики соціального популізму замість розробки та впровадження системи цільової адресної допомоги найменш забезпеченим верствам населення багато в чому призводить до того, що протягом червня 2008 року обсяг готівки поза банками зріс на 5%, до 124,7 млрд. грн...

Тимошенко – Януковичу: чия б корова мукала

Які ж висновки можна зробити з усіх цих даних Держкомстату та Національного банку?

По-перше, відповідальність за розкручування інфляційної спіралі лежить на уряді Януковича, який не мав зрозумілої хоча б для самих себе програми дій, зокрема й у зв'язку зі зростанням на світових ринках цін на енергоносії та продукти харчування. Окрім того, попередній уряд не визначив узгодженої з Національним банком грошово-кредитної політики щодо неконтрольованого зростання обсягу кредитів, особливо споживчих кредитів населенню. Ці два владні інститути не визначили пріоритетність цінової стабільності національної валюти по відношенню до стабільності курсу гривні до долара, що, у свою чергу, спричинило додаткову емісію гривні і, як наслідок, зростання обсягу грошової маси в обігу. У цьому плані на звинувачення щодо рівня інфляції з боку представників Партії регіонів уряд Тимошенко міг би цілком доречно сказати: чия б корова мукала.

По-друге, хоча відповідальність за надвисоку інфляцію протягом другої половини 2007-го та перше півріччя 2008 року більшою мірою несе уряд Януковича, діяльність уряду Тимошенко в частині наявності та реалізації зрозумілої економічної програми, зокрема щодо приборкання інфляційних процесів, не набагато краща. А спроби бути доброю тіткою, яка роздає нічим не забезпечені соціальні виплати, неминуче зумовлюватимуть нові різкі стрибки інфляції.

Сама по собі спроба приборкати інфляцію споживчих цін без ефективної та зрозумілої для суспільства реформи газової сфери, вугільної галузі, комунального господарства, транспортну, боротьби з корупцією може вже наприкінці цього року та особливо у 2009-му призвести до не менш високого стрибка цін на все і вся. Очевидно, що протягом цих років, починаючи з 2007-го і, як мінімум, до 2010-го, усім громадянам доведеться на власній шкурі відчути, як легко розганяються інфляційні процеси і як важко їх зупинити, особливо без узгодженої професійної та прагматичної політики уряду та Національного банку.