Дилема Яценка
продовжую літепатурнмй цикл "тендерні історії";)
Перед українською владою стоїть дилема. Вибори наближаються, і потрібно вирішити, що робити з Антоном Яценком.
Яценко зараз проситься у список ПР. Дає 15 мільйонів доларів за місце у прохідній частині.
Що робити регіоналам – взяти таку темну особистість у свій список, котрий і так не переобтяжений світлими постатями? Бютівський зрадник-тушка, хрещений батько тендерної мафії, знавець земельного шахрайства. У рейтингу махінаторів національного масштабу – претендент на призові місця.
Про мажоритарку з таким багажем гріхів думати проблематично, тому – список. То чи спокуситися Януковичу і Ко на грубу торбу грошей – звісно, не 15, а скажімо 30 чи навіть 50 млн?
Інший варіант – "закрити" сьогодні і зараз, коли гроші конче потрібні на вибори. Витрусити з нього все – землі, роздерибанені за помаранчевих часів, гроші до останньої копійки, що лежать по швейцарським тайникам...
Але ж він депутат. Півсотні бютівських тушок – чи проголосують вони за дозвіл на притягнення свого молочного брата до кримінальної відповідальності, знаючи, що наступним може бути кожен з них? Та й, до всього, за законодавством фракція БЮТ отримає можливість заповнити місце вибулого депутата-зрадника надійним "штиком".
А не взяти у список і не закривати – відлетить пташка. Яценко розуміє, що без депутатського імунітету він не "жилєц" в Україні, тому підшукає собі юрисдикцію, котра не видасть його українським суддям. Відпускати задарма таке багатство – це не в правилах хазяйновитих регіоналів.
Дилема, дилема.
***
28 червня 2010 року на перехресті вулиць Шовковичної та Лютеранської сталася незвичайна аварія. Чорний "Bentley Continental GT" не пропустив "ладу", яка рухалася по головній дорозі.
Державтоінспекція з'явилася на диво швидко, що вже само по собі – справа незвична, якщо не сказати рідкісна. Але це був лише початок чудес. Після короткої розмови між водіями, у яку працівники ДАІ не втручалися, "лада" зникла з місця подій. А правоохоронці замість скласти протокол за порушення правил дорожнього руху – взялися штовхати "Бентлі", допомагаючи його водієві якщо не завести машину, то хоча б відкотити її з дороги.
Усі ці дивовижі мали просте пояснення. За кермом "бентлі" сидів народний депутат Антон Яценко. Він не належить до тих народних обранців, яких виборці добре знають за телевізійними новинами чи політичними ток-шоу. Але Яценку це і не потрібно. Навіть навпаки.
До парламенту він обрався за списком БЮТ, у якому отримав надійний прохідний 79 номер. Яценко не проявив себе знаним законотворцем. За п'ять років він вніс до парламенту лише 25 законопроектів, жоден з яких не став офіційним актом.
Його "Бентлі" коштує 179 тисяч доларів, або 860 тисяч гривень, з докризовми курсом (UPD Вибачте, тут мені підказують, що це Бентлі у найдорожчому тюнінгу Mansory. Біс його знає, що це таке, але стверджують. що така машина коштує від 350 тисяч євро) . Його депутатська зарплатня за рік – в межах 350 тисяч гривень. Йому не треба нічого пояснювати. Ми все розуміємо.
Ідея Тендерної палати була проста і ефективна. Що можна продавати, контролюючи фінансові потоки? Звісно ж, доступ до них. Під цю благородну ідею вписалася купа народу. З різних фракцій. Олдових комуняк і демократів об'єднувала любов до грошових знаків. Усі вони працювали на Яценка.
Способів зняти бабла було багато. Найпростіший – продавати тендери за відкат. Хочеш, щоб тобі дозволили сьорбнути з цього державного корита – рохкай.
Для дрібніших клієнтів Яценко запровадив вимогу в стислі терміни надати довідку про відповідність цін середньоринковим. Оскільки через органи державної влади отримати таку довідку було справою титанічної складності, переможці тендерів стрімголов мчали у одну із фірмочок Яценка і Ко і купували там довідку прямо на місці, за відсоток з тендеру.
Втримати у стані боєготовності таку складну конструкцію – справа не проста. Яценко крутився як міг. Він платив усім. На зарплатні у нього сиділи мєнти і прокурори, рецидивісти і народні депутати. Судді і клерки міністерств. Відомі артисти і світлі джедаї української журналістики.
Тендерна палата рубала капусту десятками мільярдів. Її вистачало не тільки на рафінад для цієї отари голодних овець. Але й – для себе – на "Бентлі" і хороший кокс. Не відомо, чи справа лише у наркотиках, але у Яценка почалися проблеми із психікою.
***
У серпні того ж року поширилася чутка, що герой загримів в дурку. Висловлювалися версії про те, що він просто переховується, оскільки став жертвою традиційного бізнесу "донецьких" – рекету. Кажуть, від нього вимагали ДЕСЯТИЗНАЧНУ суму відступного.
Однак з інших джерел відомо, що нервовий зрив був справжнім. І навіть далеко не першим. Видається, що чергове загострення психічного розладу або просто співпало, або було спровоковане проблемами з "донецькими".
***
Проте деякі симптоми наближення глобальних проблем з'явилися ще раніше. Спочатку Яценкових людей викинули із державних закупівель, а самого Антона з розбитою фізією – зі кабінету одного з міністрів. Водночас діяльністю Тендерної палати зацікавилися і правоохоронці, які почали допитувати свідків та вилучати документи.
Яценко запанікував. Він намагався повернутися на держзакупівлі, використовуючи обхідні способи на кшталт перепідпорядкування тендерів підконтрольним відомствам, але зазнав невдачі.
Слід було шукати нові доступи до контролю фінансових потоків. Антон було вирішив посунути когось із інших підсвинків біля корита, однак його спроби відбити бізнес у ЄДАПСу – закінчилися у божевільні.
Після того, як герою добряче підлатали дах, перед ним постала проблема, як врятувати свою шкуру. Врешті, він знайшов простий і прийнятний вихід: зрадив БЮТ і подався до Партії регіонів. Нічого особистого, просто бізнес. Він за свій мандат чесно грошима заплатив.
Його цікавить будь-яка здатна приносити дохід інвестиція. Наприклад, практично весь сайт Кабміну обслуговує фірма "Софтлайн", за якою, подейкують, теж стирчать вуха Яценка. Це готичне непорозуміння, яке гордо носить назву "Урядовий портал", своїм існуванням зобов'язане саме йому.
Зараз Яценко вступив у нову стадію свого існування. Разом із старшим сином президента, у якого так несподівано прокинулися здібності до бізнесу, Антон продовжує контролювати доступ до фінансових потоків. Він тут свій. Він – не втоне.
