Тягар президента

Я прекрасно розумію, чому президент полетів – подалі від України, від тягаря обов'язків і зобов'язань. Він хоче на час поставити на паузу той жах, у якому він опинився.

Влада обертається страшною каторгою, коли з якоїсь причини не радуєшся результатам своїх можливостей – через фактичну відсутність можливостей чи через відсутність результатів. Тоді ти – гірше, ніж у тюрмі, бо сума тих обмежень, котрі і ззовні, і (якщо у тебе є совість) зсередини відділяють тебе від задоволень і розваг.

Ти не можеш їх собі дозволити, бо ти зобов'язався з'єднати свою долю з долями найобездоленіших. Ти – їх захисник, їм належить твій час, і коли ти його тратиш на себе, ти крадеш його у них; так, принаймні подумають, а може, так воно і є.

Президент, здається, ще не зрозумів, що він – найбільш ув'язнений з усіх українських в'язнів, що ніде на планеті йому не вирватися з його полону, і чим далі він летітиме, тим більше буде полоненим.

Можливо, прийдуть інші часи. Але зараз моя країна стікає кров'ю, болить тисячею болей, і просить, щоб той, хто тримає її руку коло ліжка, був поруч.