Влада Прокаєва Голова Благодійного Фонду "Обдаровані діти - майбутнє України", радник Міністра з питань сім'ї, молоді та спорту, заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України.

Віртуальним анонімам від реальної Влади Литовченко

12 грудня 2008, 17:13

Публічна особа, коли вирішує стати такою, добре розуміє, на що йде. Завжди бути на людях, готовим до всенародного обговорення своєї персони – від вчинків, висловів до зовнішніх даних (розміру бюстгальтера та пружності сідниць). Розумію, таких оцінок уникнути важко, коли ти працюєш у модельному бізнесі, робиш кар'єру, чи навіть займаєшся благодійництвом.

Я нормально ставлюся до критики. Але до конструктивної, аргументованої критичної оцінки у вічі. Погоджуючись вести цей блог на "Українській правді", розуміла – ризикую. Але не думала, що мої статті, висловлення думок, моя реакція на ту чи іншу проблему, що мене хвилює як людину, бізнесмена, жінку, матір, спровокує стільки негативу серед коментаторів моїх статей на сайті.

Чесно кажучи, спочатку я ніяковіла від тих "добрих" слів на мою адресу. З кожним таким коментарем самооцінка падала, як то кажуть, "нижче плінтуса". У тих відгуках було стільки агресії, ненависті, зневажливого ставлення і нічого спільного із свободою слова, на яку власне й розраховане таке віртуальне спілкування. Потім нібито звикла (бо огидні пасквилі пишуть, здається, одні й ті ж самі "прихильники" мого блогу). І стало шкода тих людей, що обливали мене брудом у своїх коментарях. Причому робили це постійно, безкарно і з насолодою. Бідні! Напевно, така рефлексія на мене, на те, що я роблю і пишу – це своєрідна сублімація власних комплексів. Така собі анонімна терапія, іноді схожа на підлітковий анонізм. Я не знаю, хто ці опоненти, як їх звуть (вони ховаються за ніками), скільки їм років, чим вони займаються, що зробили в житті. Але вони отримали право на інтернет-сайті оцінювати мене. Розумію – не одна я потрапила в таку ситуацію. Майже всі, хто наважився публічно виступати під своїм прізвищем на сайтах та блогах мають такі "читацькі відгуки", що й я. Це вже стало тенденцією. Навіть журналісти та редактори розмістили на сайті "Телекритики" свою відповідь таким "чемберленам", бо ті брутальні та брехливі коментарі всіх дістали!

Кажуть, що в інтернет-просторі працює ціла фабрика дезінформації, яка може без підстав образити, облити брудом, бездоказово обмовити будь-кого. А інші нормальні читачі це бачать і... вірять. Такі наклепи видаються за особисту точку зору певного аноніма. Сьогодні навіть з'явилися цілі біржі таких коментаторів на сайтах. За гроші вони можуть зіпсувати репутацію кому завгодно, виставити людину повним дурнем, бо завжди знайдеться до чого причепитися – чи то до орфографічної помилки, чи то до великого розміру грудей.

Я не проти свободи слова. Але у вигляді отих коментарів вона виходить якась дивна – ти відкритий і не захищений, тебе цькують і ображають, а ти навіть не бачиш хто. Кілька років тому, пам'ятаю, в Україні нібито хотіли ввести цензуру в Інтернеті. Громадськість стала проти. А ось на форумах західних видань відгуки читачів підлягають цензурі, і там це вважається нормальним.

У нас занадто демократично ставляться до висловлювань у віртуальній мережі. Проте, юристи стверджують, що розповсюдження недостовірної інформації чи то у друкованих ЗМІ, чи то у коментарі під статтею на сайті є образою, і якщо розкрити IP-адресу, з якої надійшов той коментар, можна позиватися до суду.

Таке вже практикується на Заході. Наприклад, власті штату Міссурі (США) наполягають на запровадженні цензури та законодавчому закріпленні карної відповідальності за образу неповнолітньої людини в Інтернеті. Ця вимога – реакція на випадок із 13-річною дівчинкою, яку довели до самогубства ганебні висловлювання на її адресу на сайті, де вона спілкувалася. В мене, звичайно, психіка не така вразлива, як у підлітка – для себе я вже вирішила, як реагувати на "доброзичливість", чи то пак свободу висловлювань коментаторів під моїми статтями у блогах, але переконана, з цією анонімною сублімацією треба щось робити.

У сусідній Польщі кривдники з нету розшукуються та караються. Щоправда, якщо мова йде про образу глави держави. Один польський хакер склав спеціальну програму: на запит нецензурного слова у Google з'являлася офіційна сторінка президента Качинського. Нагорода за цей жарт – три роки позбавлення волі. У нас поки що спецслужби полюють лише на жартівників, що вскривають банківські рахунки. Щодо образ та наклепів єдиної політики немає. Мабуть, варто створити прецедент... Чи бути поблажливим? Адже більшість тих нетівських злісних коментаторів пишуть образливі речі, у такий спосіб самостверджуючись. При цьому вони дуже комфортно почуваються за ширмою своїх ніків та безкарності у віртуальному спілкуванні. А ось у реальному житті за такі бездоказові образи треба було б відповідати по-дорослому. Навряд чи вони до того готові. Схоже, вузька спеціалізація таких моїх коментаторів – обговорювати мою зовнішність і нівілювати все, що я роблю у житті.