Повернутися на курс економічної свободи
Країна занурюється у злидні. Не в усьому провина за це лягає на владу. Війна, руїна на Сході, анексія Криму, біженці, знищення промислової бази, зменшення надходження податків... – об'єктивні причини зубожіння громадян та падіння економіки. У другому кварталі вона скоротилася на 4,7% у порівнянні з тим самим періодом року минулого.
Однак причина цього полягає не лише в об'єктивних обставинах. Не можна закривати очі на якість роботи економічних менеджерів влади. Годі й говорити про адекватність поведінки Національного банку у ситуації із курсом гривні. Як би не критикували роботу цієї установи за часів, наприклад, керівництва Сергія Арбузова, але слід визнати, що тоді Нацбанк справді відігравала роль національного регулятора, убезпечуючи економіку від карколомних курсових коливань. Платіжна система країни, її головний інструмент – гривня лишалися стабільною, а заощадження громадян убезпеченими від знецінення. Сьогодні ж практично один з головних інститутів державності – національна грошова одиниця опинилися під загрозою. Відновлено роздрібний тіньовий ринок вільноконвертованих валют, чого не було за часів злочинного режиму. Окреме спасибі за це компетентності Голови правління Нацбанку Валерії Гонтаревої.
Економічний блок Уряду так само не дає підстав для схвалення його діяльності. Міністерство економіки в особі колишнього міністра Павла Шеремети не зуміло запропонувати стратегії розвитку підвладної йому сфери в умовах системної кризи. Разом з тим нинішній Уряд вимушений прямо втручатися у роботу приватних підприємств, що без оголошення воєнного стану – незаконно. Підприємствам із 1-го жовтня і до кінця опалювального сезону заборонено використовувати, придбаний ними газ для виробничих потреб. Йдеться про виробництво добрив. Таким чином втрачається важливе джерело валютних надходжень і прирікаються на тимчасове безробіття 15 000 працівників галузі.
Безробіття перетворюється на першорядну соціальну загрозу. Малий і середній бізнес потерпають від скорочення платоспроможності населення та змушений скорочувати робочі місця, але при цьому не усунуто і фундаментального чинника тиску на підприємців – корупції. Урядом практично нічого не зроблено задля усунення корупційної складової із формули собівартості українських товарів і послуг. Ухвалені нещодавно антикорупційні закони покликані боротися не з причинами, а з наслідками корупції – надвидатками та розкошами чиновників. Первинне джерело корупції – тіньова економіка так і лишається у тіні, позбавляючи бюджети левової частки доходів.
Саме корупція та тіньова економіка (безумовно разом з війною) є причиною низького інвестиційного рейтингу України. Навіть в умовах війни влада зобов'язана здійснювати обіцяні реформи – перед усім у питаннях дерегуляції та лібералізації умов підприємництва.
На жаль споглядаємо протилежну картину. Нещодавно Київрада адміністративно обмежила час роботи продовольчих кіосків у столиці. Громадяни виживають за рахунок власної економічної активності. Її обмеження не має бути функцією влади. Проблема боротьби з алкоголізмом (привід для заборони працювати київським кіоскам після 22.00.) та іншими асоціальними явищами лежить не у площині адміністративних заборон, а у забезпеченні соціального здоров'я суспільства. Зокрема шляхом стимулювання різних типів його активності – від спортивної до підприємницької. Інакше – безробіття, злидні, соціальна апатія, той самий алкоголізм і злочинність. Далі розпад базових суспільних зав'язків, відтак – країни і держави.
Утім, українське суспільство повсякчас демонструє свою переважаючу життєздатність у порівнянні з державою. Подужаємо.
