Замість явно сфальшованих забудовником минулорічних "псевдослухань" з питання забудови берега Дніпра-Десенки вздовж вулиці Микільсько-Слобідська минулої суботи понад 200 мешканців мікрорайону провели справжні слухання і категорично виступили проти забудови. Ще раніше кілька тисяч мешканців підписали листи протесту проти забудови. Знайти на Слобідці бодай когось, хто б підтримав грандіозні плани пана Алієва залити берег в скло, бетон та асфальт неможливо навіть з вогнем в такі яскраві сонячні дні як нині.

Забудовник слухання проігнорував. Так само вчинила і Дніпровська РДА – їй, очевидно, начхати на проблеми мешканців району, куди важливіша думка начальства. Начальство з КМДА слухання також проігнорувало, бо саме команда Черновецького минулого року вже дала зелене світло будівництву через відповідне рішення Київради.

Рішення зборів (витяг)

1. Мешканці Микільської Слобідки, на якій проживає майже 30 тис. громадян категорично заперечують будь-яке будівництво на прибережній зеленій зоні загального користування (рекреаційна зона) від Броварського проспекту до Дарницького комбінату будматеріалів і конструкцій.

2. Ділянку вздовж Русанівської протоки від Броварського проспекту до Дарницького комбінату будівельних матеріалів і конструкцій (далі ДКБМК) за адресою вул. Мокільсько-Слобідська, 1, 7-9, яка мала статус зеленої зони загального користування і всупереч інтересам громади була вилучена під забудову рішеннями Київради N522/2983, N519-1/2980, N547/3008, N68/1902, N67/1901, надати статус рекреаційної зони.

3. Скасувати всі рішення Київради стосовно передачі у власність, оренду та забудову земельних ділянок від Броварського проспекту до ДКБМК, за адресою вул. Микільсько-Слобідська, 1, 7-9, для чого негайно розглянути заяву, підписану 2438 мешканцями Микільської слобідки, що передана та зареєстрована в КМДА у лютому 2008 р.

4. Вимагати від КМДА відкликати архітектурно-планувальні завдання, які були надані замовникам будівництва ТОВ "МАЙК" та ТОВ "ЛВ Холдінг".

5. Вимагати від КМДА, Управління земельних ресурсів вирішити питання про передачу земельних ділянок від Броварського проспекту до Дарницького КБМК в комунальну власність міста для облаштування паркової зони з дитячими та спортивними майданчиками, зони відпочинку, пляжів, як це було передбачено Генеральним планом забудови м. Києва.

6. Створити громадську організацію мешканців мікрорайону Микільська слобідка для захисту прав мешканців району.

7. Визнати рішення громадських слухань стосовно забудови прибережної зеленої зони вздовж Русанівської протоки від 10.07.2007 р. сфальсифікованими.

8. Звернутися до міжнародних екологічних організацій з приводу надання підтримки по захисту Дніпровського коридору та зеленої зони вздовж Дніпра на Микільській слобідці та інших зелених зон м. Києва.

Читати далі...

Це власне майже все, що я хотів сказати з приводу сьогоднішньої заяви Державної думи, справжніми авторами якої є, зрозуміло, Медведєв та Путін.

Крім того, що на момент ухвалення безпрецедентної заяви в Москві перебував Янукович, який утерся і радісно як вірний холоп московських царів-соправителів прискакав на зустріч з Гризловим.

Нам в принципі повезло: нам ще шлють заяви, а в Грузію вже вдерлися "железнодорожные войска" Росії.

Підрахуй, Табачник, Грушевський та Бандера – справжні переможці "Великих українців".

В принципі мене цілком влаштовують формальні результати шоу "Великі українці". Країна дізналася багато чого нового. Хтось, мабуть, вперше усвідомив, що Ярослав Мудрий – український князь, а не якийсь там російський. Табачник та притягнутий ним в групу підтримки уподобаного князя академік Толочко волею чи неволею наступили на горло власній пісні. Обидва критично налаштовані до історичної концепції Грушевського, але підтвердили її українською "приватизацією" Ярослава Мудрого, якого російсько-радянська історична наука вважає або князем спільної сіхднослов'янської народності, якої, як відомо, ніколи не було, а бо й давньросійським, князем.

Амосов – цілком достойна людина, для того, що посісти друге місце. Думаю, це дійсно свідчить про сучасне, політико-громадянське самоусвідомлення нації.

Нарешті, Бандера на третьому місці – це просто видатний результат, нищівний удар по глибоко укоріненій антибандерівській пропаганді, якою ще в піонерські роки було отруєно та покалічено маленького Діму Табачника. Багатьох попустило, а на його долю випали серйозні ускладнення, яких, напевно, йому вже не подолати. Країна не готова до того, аби сприйняти як доконаний факт, що Бандера – найславетніший українець. Тим більше, що були в нашій історії і вагоміші постаті.

Шкода, звичайно, що Шевченко на четвертому місці. Не дарма ж він сам казав, що "ми славних прадідів великих онуки погані"...

Коротше кажучи, результати можна було сприйняти такими, якими вони є, якби вони були отримані у відносно чесний спосіб.

Але, схоже, що Ярослав переміг так само, як Янукович в другому турі. Табачника видно за почерком. Багатократне голосування, така собі sms-карусель, та умовний транзитний сервер, де хімічаться потрібні результати, тільки цього разу не в ЦВК, а десь на орбіті каналу "Інтер".

Звичайно, можна сказати, що Табачник виявився організованішим, переграв прибічників інших кандидатів. Я агітував за Бандеру, але в пристойних рамках. Мені також відомі технології автоматичних sms-розсилок, але для мене важливо було, щоб за Бандеру голосували живі люди, а не роботи, бездушні телефонні трубки та великі гроші.

І якщо вірити цитаті Кіпіані – а вірю цій людині й високо шаную його репутацію – про те, що на фуршеті Табачник вихвалявся як "трахнув" Бандеру, то "трахнув" він не Бандеру. Табачник "трахнув" Україну, канал "Інтер" в особі його керівників та навіть однієї керівниці, Савіка Шустера, з сотню поважних гостей, які своєю присутністю висвятили чергове регіональне підрахуйство. Нарешті, Табачник "трахнув" власну партію та свого лідера Януковича, бо продемонстрував, що ця політична сила ніколи не навчиться чесному голосуванню.

А от щодо того, чи "трахнув" він Бандеру... Добре "трахати" мертвих, але якби Табачник зустрів живого Бандеру і спробував "трахнути", то, бігме, зламав би собі член.

Я, на жаль, на відміну від Мустафи, не можу коментувати конкретні дані егзит-полу та оперувати цифрами. Зазначу лише, що до 12-00 на дільниці приходять – і сьогоднішній день не є винятком – літні люди, які в Києві зорієнтовані лише на одного кандидата.

Із цього випливає, що дані на 12-00 є нерепрезентативними. Втім, вони такими і залишаться, якщо інші електоральні групи не підвищать свою активність.

Технологічно, чинного мера влаштовує, аби будь-яка явка припинлася станом на 12-00.

Років з десять тому гучний сканадал вибухнув в Білорусі. Президент Лукашенко, добиваючи рештки білоруського парламентаризму та пропагуючи посилення власної влади, зізнався, що його "його розумінню президентської влади" найбільше відповідає та модель, яку в Німеччині запровадив Гітлер.

Цого тижня українофобський речник Партії регіонів Дмитро Табачник, натхненний своїми підрахуйськими успіхами в ток-шоу "Великі українці", активізував боротьбу з українськими фашистами. В "Киевском телеграфе" Табачник зарахував до фашистів... всіх прибічників української незалежної православної церкви. Все гранично просто: хто не з Москвою, той і фашист.

А в газеті "2000" "доктор історичних наук, професор" і колишній полковник із зірваними Кучмою погонами розійшовся не на жарт. Написав статтю "Фюрер України". "Фюрер" в інтерпретації Табачника – це Ющенко, з яким партайгеноссен Табачника Янукович та Ахметов присіли у низькому старті, що утворити широку коаліцію національної єдності. Увесь фашизм Ющенка полягає в тому, що він дивиться на історію України інакше, ніж це наказано в постанові ЦК КПРС про трьохсотріччя возз'єднання України з Росією: сам вихід за межі тієї концепції Табачник, очевидно, вважає за злочин.

Висновок же Табачника полягає в тому, що Гітлер кращий за Ющенка. В Ющенку нема нічого позитивного, чого, на думку Табачника, не скажеш про Гітлера. "От украинского вождя фюрер германский отличался тем, что вместо сбора горшков строил автобаны, поднял из руин промышленность, ликвидировал безработицу, заставив богатых поделиться с бедными на деле, а не на словах. Наверное, поэтому у Гитлера в прихлебателя состояло практически все сегодняшнее НАТО,а Ющенко никак не может набиться в натовские прихлебатели".

На цьому місці, очевидно, Табачник прийшов у захват від власних вражень від Гітлера, і через речення поставив крапку та подумав: "Хайль Гітлер!".

Бі-Бі-Сі по суті вибачилися перед глядачами за трансляцію про масовий продаж в Києві ляльок Гітлера нібито українського виробництва. Російський Перший канал, з якого в кругосвітню подорож і вилетіла гиденька качка про розгул фашизму в Україні, вибачатися і не думає. А те що "Перший канал" неухильно пливе в руслі антиукраїнської пропаганди, начертаному в Кремлі, сумнівів немає. Хлопці старанно виконували генеральне замовлення, то якого ж біса вибачатися?

На фоні цього скандалу я пригадав, як десь приблизно в 1990 році купив "Майн кампф" – в Москві, в Центральному театрі Радянської армії!, в якійсь півсотні метрів від міністра оборони СРСР, Маршала Радянського Союзу Дмитра Язова!, в великій перерві Всеармійської партійної конференції!. Дмитро Тимофійович щойно смачно попоїв: пам'ятаю, від нього пахло борщем та часником. Він розважливо походжав кулуарами та роздавав коментарі пресі, яка активно цікавилась популярними на той час чутками про підготовку антигорбачовського заколоту тодішніми силовиками Пуго, Язовим та Крючковим. На конференції комуністи-військові піддавали Генсека нищівній критиці, а відтак інтерес до майбутнього перевороту наростав. Тоді ще ніхто з нас, працюючих на конференції журналістів, не знав, що до ГКЧП залишилося менше року.

А того дня в театрі вздовж стін та попід колонами розташувалися лотки з "патріотичною літературою" комуністично-чорносотенно-антисемітського змісту. Комуністичні ортодокси, щойно дозволені монархісти та просто юдофоби зійшлися саме тоді на спільній "патріотичній" платформі та отримали узагальнену назву "красно-коричневые". Між ними відбувався творчий обмін ідеями та літературою, а відтак керівництво Міноборони СРСР і не думало перешкоджати торгівлі нацистською літературою на власній території, або, швидше, не знало про те, бо повністю довіряло "партнерам".

Але, зрозуміло ж, той факт не давав і не дає підстави вважати культ Гітлера офіційною доктриною Москви. Такий підхід мав би бути і до "української" ляльки Гітлера.

Без коментарів. Крім того, що Донецька міськрада складається з Партії Регіонів.

Читати далі...

Капітан російського "Зеніту" Анатолій Тимощук, виходячи за трофейним Кубком УЄФА, накинув на плечі український прапор.

Не подвиг, але сміливий патріотичний вчинок, якщо взяти до увагу, що Путін та Медведєв реагують на Україну як бугаї не червоне, якщо врахувати, що після Майдану кремлівська пропаганда методично, рік за роком, місяць за місяцем, година за годиною створювала та продовжує створювати з України образ ворога.

Словом, браво Тимощук, політична кон'юнктура не завадила щирому і достатньо сміливому вияву патріотизму.

Я вкрай рідко – і це помітно наочно, за змістом моїх записів – торкаюсь теми БЮТ. Але мене настільки вразила одна дискусія наприкінці минулого тижня, що просто не можу не поділитися. В фіналі мій співрозмовник, дуже і дуже наближений до Секретаріату Президента, зробив саме таке резюме, яке є заголовком до цієї нотатки.

Звичайно, я розумію, що Тимошенко та Ющенко вийшли з одного електорального поля, що вони електоральні конкуренти, і що будь-які стосунки між ними, навіть теплі та приятельські, не можуть бути позбавлені елементів конкуренції. Але ж кредо Банкової зрозуміло гранично чітко.

Втім, далі не коментую.

А прізвища співрозмовника не називаю винятково з етичних міркувань.

Найпопулярнішою серед мешканців столиці є УПЦ Київського Патріархату, а Патріарх Філарет користується найвищим рівнем довіри – опитування

Майже 41% киян у відповідь на питання про конфесійну приналежність заявляють, що "вiруть в Бога, але не належать до жодної церкви".

Серед тих мешканців столиці, для кого приналежність до конкретної церкви є актуальною, найбільш популярна Українська Православна Церква Київського Патріархату. Про свою приналежність до неї заявили 18% опитаних.

Наступною за чисельністю є група "нерелігійних", яка становить 15,5%.

Четверту та п'яту позицію – по 7,3% – розділяють ті, хто не може визначитися, релігійний він чи ні, а також вірні тієї Української Православної Церкви, яка зберігає єдність з Московським Патріархатом.

Це – дані з опитування по Києву, проведеного у листопаді 2007 року фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс" та компанією "Фонд "Общественное мнение-Украина". Загалом було опинато 4000 киян за вибіркою, що репрезентує доросле населення столиці (старше 18 років).

По півтора відсотка вірних серед киян мають Українська автокефальна православна церква та протестанти, 1% киян належать до Української греко-католицької церкви. По пів-відсотка киян пов'язують себе з Римо-Католицькою Церквою та Посольством Божим Сандея Аделаджі.

З релігійних лідерів найвищою довірою серед киян користується Фiларет, Патріарх Київський та Всiєї України-Руси, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патрiархату: повністю чи скоріше йому довіряють 39,3%.

Володимиру, Митрополиту Київському та Всiєї України, Предстоятелю Української Православної Церкви Московського Патрiархату, повністю чи скоріше довіряють 35,9% киян.

Любомир Гузару, Предстоятелю Української Греко-католицької Церкви, попри те, що до цієї церкви належить лише 1% киян, довіряють 25% мешканців столиці.

Лише 6% киян вважають, що православна Церква в Українi має "бути пiдроздiлом єдиної Росiйської Православної Церкви i знаходитись у пiдпорядкуваннi Московського Патрiархату".

30,7% кажуть, що православна Церква в Українi має бути "нацiональною православною Церквою, пiдпорядкованою власному (тобто, Київському) Патрiархату", а 32,7% припускають, що "в Українi можливе спiвiснування кiлькох православних Церков рiзного пiдпорядкування".

***

У разі, коли в анкеті немає варіанту відповіді, яка дозволяє респонденту зайняти нейтральну позицію щодо тієї чи іншої конфесії, і вибір є обов'язковим, то вже більше половини (50,3%) киян асоціюють себе з Українською Православною Церквою Київського Патріархату, в той час як з її основним конкурентом Українською Православною Церквою (Московського Патріархату) асоціює себе уп'ятеро менше (8,8%) киян. Такі результати було отримано в грудні 2006 року фондом "Демократичні ініціативи" та Київським міжнародним Інститутом соціології. Усього було опитано 1000 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення Києва віком від 18 років за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти. Статистична похибка вибірки не перевищує 3.5%.