Хоча у відносному вимірі Регіони набрали більше, ніж на минулих виборах (34,5 проти 32,9%), за абсолютними показниками за ПР цього разу проголосувало менше виборців, ніж минулого. Так, на виборах 2006 року Януковича підтримали 8148745 людей, а цього разу – лише 8003491... тобто на менше

Партія Регіонів втратила в своїх базових областях. На Донеччині за неї проголосували на 130 тисяч менше, ніж торік, на Харківщині (слава Добкіну та Гепі!) – на 106577, а на Луганщині ПР втратила понад 7000 душ. В Криму регоінали недорахувалися...

Зате ПР дещо підросла в Центральній Україні: до БЮТу їй, зрозуміло, далеко, але Сумщина, Чернігівщина, Кіровоградщина, Житомирщина, Київщина, Черкащина, Хмельниччина додали Януковичу в середньому по близько 20000 голосів кожна, а Вінничина так і взагалі – 30 тисяч. Майже на 34 тисячі зросла підтримка ПР в Київі. Хтось каже, що це тому, що багато донецьких переїхало до столиці, а от в центральний штаб БЮТ із окремих районів рапортували, ніби від Черновецького обдзвонювали "пайовиків", питали, чи з'їдено вже мерську гречку, й повідомляли, що Леонід Михайлович взагалі-то за Регіони.

А от Блок Юлії Тимошенко збільшив кількість виборців більше, ніж на півтора мільйона. Зростання зафіксовано в усіх регіонах, за винятком Севастополя та Криму – недарма ж там протягом кількох днів крутили бюлетенями немов циган сонцем. Рекордний приріст дали галицькі області: Львівщина – 250 тисяч, Івано-Франківщина – 155 тисяч, Тернопільщина – 110 тисяч. В Центральній Україні до попереднього результату найбільше додала Вінниччина: +114 тисяч голосів.

Зростання в межах 50000 зафіксоване практично в усіх центрально- та північноукраїнських областях.

Але, напевно, найприємнішою для БЮТ виявилась позитивна динаміка в східних та південних регіонах. Так, на Дніпропетровщині до Тимошенко додалось понад 70 тисяч людей, на Донеччині – 31605, майже 30000 на Одещині, та 25 тисяч – на Запоріжжі. Причому такого результату було досягнуто не лише завдяки перетоку виборців від НУНС. Президентський блок також заручився дещо вищою, ніж торік, ніж торік підтримкою виборів на Донеччині та Дніпропетровщині. Найбільше – на 20 тисяч голосів – підтримка НУНС зросла на Харківщині. Отож, цей східний регіон додав (щодо 2006) гіпотетичній коаліції БЮТ-НУНС – близько 50 тисяч виборців, і натомість зменшив підтримку Януковича на 106 тисяч голосів. Зважаючи навіть на те, що комуністи тут набрали на 42 тисячі більше, за демократично-червоно-біло-помаранчеву коаліцію слід дякувати харківському голові Добкіну. Йому є про шо турбуватися: донецькі пацани, напевно, конкретно злі. От через таких і втрачають владу.

Нарешті, я проаналізував кількісні – як на сьогодні – параметри біло-синього та демократичного ("помаранчевого") електоратів. До першої групи я об'єднав ПР та КПУ, до другої – БЮТ та НУНС, залишивши за цією системою координат Блок Литвина та СПУ. Виходить, що наразі виборців БЮТ та НУНС на 1 мільйон 192 тисячі більше загального електорату ПР та КПУ, причому їхнє зростання щодо 2006 року становить 1 мільйон 272 тисячі, а приріст ПР та КПУ склав лише 181 тисячу, і то лише тому, що добре попрацювали комуністи. За них цього разу проголосувало на 326 тисяч більше, ніж попереднього.

Влітку минулого року перед кількома своїми знайомими я брав зобов'язання зробити все можливе, щоб на найближчих виборах покінчити з Морозом. Тоді я ще не і думки не припускав, що вибори будуть так скоро, і що взагалі нічого не треба буде робити Мороз розсосався сам по собі. В кампанії 2007 БЮТ взагалі Морозом не займався – проблеми з таким прізвищем для Блоку не було. Бойко виявився не лише добрим металургом, але й непоганим "хіміком". Але як вони там не крутили наперстками в Маріуполі, Морозу воно не допомогло. А не пенсію Мороз пішов так само некрасиво, як і Кучма... Чекаймо тепер на ще одні мемуари, які навчатиумть нас жити. А поки що треба відзначити безславний кінець Мороза келихом шампанського.

Вслід за секретарем Донецької міськради Левченком, який нібито зник після вчорашнього візиту до СБУ, припадок ненависті до української мови трапився з намісником Києво-Печерської Лаври архієпископом Павлом.

Крім Господа, владика служить ще й Януковичу: він є депутатом Київської обласної Ради від Партії Регіонів. А ще архієпископ посів третє місце у рейтингу ворогів преси за бійку із журналісткою П'ятого каналу. А ще прокляв працівників музейного комплексу Верхньої Лаври, за те, що ті не віддають музеї монахам.

Тепер, виявляється, владика Павло не любить української мови. В інтерв'ю "Известиям" він прямо дав знати, що для спілкування з Богом українська мова непридатна. Кореспондент архієпископа за мову, власне і не питав. На українську Павло накотився за власної ініціативи, як то кажуть ні сіло, ні впало: "Мы служим на старославянском языке, потому что украинские переводы считаем неканоническими. Все эти "слухавки", "штрикавки" и "порхавки" – как такие слова можно произносить в храме?"

Прикрившись вивіскою Української православної церкви, українська філія РПЦ ось уже 15 років затято ігнорує українську мову. Очевидно, через політичну орієнтацію ієрархам цієї церкви й на думку не спадає перекладати духовну літературу українською.

Слава Богу, на цій ниві добре попрацювала Українська православна церква Київського Патріархату. Протягом останніх років видано Біблію, Закон Божий, Житія Святих тощо. Службу Божу тут також правлять українською, частково – церковно-слов'янською. В проповіді вживають і російську – в залежності від регіону.

Оскільки УПЦ МП не визнає Київського Патріархату, то вона не визнає і зроблених Патріархом Філаретом перекладів. Однак, будучи куди багатшою та заможнішою, сама могла б давно зробити "канонічні" переклади. Однак, з таким зневажливим ставленням до української мови, яке демонструє одна з перших осіб УПЦ МП, сподіватися на це не варто.

Більше того, Павла дратує і поширення української поза межами Церкви. Потужного удару по психіці владики завдав... Микола Томенко. Павло десь дізнався і поділився звісткою з "Известиями", ніби Томенко "держит Институт по переводу книг Пушкина на украинский язык".

Можливо, владика Павло вважає, що Пушкін не вартий того, щоб перекладати його українською. Добре, що Максим Рильський впорався з цією роботою ще до народження Павла, і тому церковна інквізиція не встигла йому завадити. Бо Павло так і каже: "Я считаю, что я не вправе коверкать язык Кирилла и Мефодия, которые нам дали азбуку и научили грамоте".

От така у нас Українська православна церква. А ще вона дуже дратується, коли до неї додають "Московського патріархату".

Протягом двох місяців я, будучи працівником штабу БЮТ, свідомо уникав у своєму щоденнику записів, пов'язаних з виборчою кампанією, але тепер маю повне право повернутися до деяких тем.

Хоча, правду кажучи, я зреагував, здається, лише на ініціативу Партії регіонів щодо референдуму з питань мови та державного нейтралітету. І то був не єдиний рецидив, який засвідчив, що в арсеналі регіоналів залишилася-таки риторика кампанії 2004 року.

Принаймні одеські регіонали використали його сповна. Вони затято розпалювали міжнаціональну, міжконфесійну та міжрегіональну ворожнечу.

Якби в країні прокуратуру не було приватизовано "донецькими", якби вона взагалі була, кілька людей вже б мали нюхати парашу за газетьонку під назвою "Регіональний вісник".

Наприклад, ця газета повідомляє про наміри помаранчевих "ввести уголовную ответственность за употребление русского языка", "запретить каждому из тех, кто жил и трудился в СССР, работать в образовании, медицине, лишить других гражданских прав".

"Они давно разорили предприятия в своїх областях и живут за нас счет", – запевняє одеситів Партія Регіонів.

Ну й, нарешті, регіонали не були б регіоналами, якби не порівняли свої опонентів з фашистами: "Уходя из осажденной Одессы 16 октября 1941 года, наши деды и прадеды, знали, что еще придет 10 апреля 1944 года. Знали, что вернутся. Если мы сдадим Одессу 30 сентября – апрель никогда не настанет".

Вибори пройшли, тепер регіонали в гонитві за "ширкою" знову заговорили про необхідність "зшивати країну". А може краще було б її не шматувати?

Я не знаю людей, від яких я отримав цього листа. Але я бачу, як зграя Черновецького та цинічних мажорів-молокососів, які його оточують, нищить наше місто. Тому я вважаю, лист важливим. Ця космічна холєра рано чи пізно дістане кожного з нас.

"29 вересня сотні киян вийдуть на акцію протесту "Збережи історію!" проти побудови багатоповерхового будинку на території історично-археологічного заповідника "Стародавній Київ".

Мешканців столиці серйозно стурбували варварські плани керівників міста, які дали дозвіл на будівництво сучасного будинку у історичному ареалі Києва. Кияни висловлюють сумнів щодо проведення археологічної експертизи, та заявляють про недовіру до її висновків.

Організаторами акції виступили члени ініціативної групи – небайдужі мешканці Києва, які дізналися про плани забудови через Інтернет.

Мета акції: привернути увагу мешканців Шевченківського району, киян та гостей міста до цинічних та вандальських планів забудови земельної ділянки на розі Десятинного провулку та Пейзажної алеї.

Учасники акції вимагають:

- переглянути усі містобудівні рішення, які приймалися у минулі роки, відомі "непрозорістю" та продажністю;

- законодавчо заборонити забудову історичного центру Києва;

- перевірити діяльність контролюючих служб;

- відмінити рішення містобудівної ради, яким було попередньо затверджено проект забудови ділянки на перетині Пейзажної алеї та Десятинного провулку;

- звернути увагу на інші проекти забудов Старого міста, які шкодять історичному ландшафту столиці, серед яких запланована забудова Андріївського узвозу.

Під час акції, яка триватиме приблизно дві години, плануються виступи київських архітекторів, археологів, істориків та мистецтвознавців з приводу вандальських планів забудовників. Крім того, буде проведено театралізований перформанс "Вбивство історії". Всі журналісти, які прийдуть на акцію, отримають пам'ятні знаряддя вбивства. Організатори також зачитають відкритого листа до Президента України Віктора Ющенка з вимогою законодавчо заборонити забудову історичного центру Києва. Всі бажаючі зможуть висловитись з приводу зведення будинку МЗС у заповідній зоні старого Києва.

Свою підтримку учасникам акції вже висловили діячі української культури та мистецтва: письменники: Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Світлана Поваляєва, Володимир "Адольфич" Несторенко, Володимир Цибулько, перекладач Марк Білорусець, режисери Віталій Малахов та Олександр Шапіро, художники Максим Мамсиков, Олександр Ройтбурд, Ксенія Гнилицька, Леся Хоменко, Олександр Гнилицький та інші.

Нагадаємо, що проект забудови земельної ділянки на розі Десятинного провулку та Пейзажної алеї було прийнято на засіданні містобудівельної ради м. Києва 12 вересня 2007 року. Замовником будівництва є Міністерство закордонних справ України. Згідно з проектом, будинок має з'явитися на земельній ділянці площею 0,38 га. Автором проекту виступив архітектор Андрій Пашенько, який під час слухань не приховував, що запланований будинок повність змінить існуючий архітектурний ансамбль алеї.

У багатоповерховому будинку, який згідно намірів містобудівників має з'явитися на місці колишньої Десятинної церкви, житимуть співробітники МЗС України. На даху цієї будівлі планують розмістити басейни, а на двох підземних поверхах, згідно проекту, облаштують паркінг, що вміщуватиме 104 автомобілі".

Путін, схоже, й правда замість президента вирішив-таки стати росіянам батьком... Невже мій нещодавній жарт про Урус-Баші став пророчим?

Несподіване висування в прем'єри такого собі Зубкова, в порівнянні з яким навіть сірий та безкольоровий Фрадков переливається неначе райдуга-веселка, як на мене, означає, що Путін визначив собі в наступники людину, амбіції якої менші за амбіції дачного лабрадора Володимира Володимировича, яка буде лише номінальним президентом при Путіні – аятоллі, Урус-баші, Денсяопіні, чи називайте його як завгодно... Головне, що керувати Росією буде Путін, а президент РФ Зубков прибуватиме до нього по першому ж свистку.

Але головна зручність президента Зубкова полягатиме в його готовності залишити пост через рік-два, коли на неї Путін зможе повернутися, не порушуючи конституційну вимогу про неможливість обіймати цю посаду третій термін поспіль. Після невеликої перерви Володимир Володимирович зможе знову обратися президентом...

Кілька тижні тому, виступаючи на телемості в РІА "Новості", я похвалив Партію Регіонів за те, що вона цього разу поставила в центр виборчої кампанії соціально-економічні питання, і уникає тих тем, які в 2004 році поставили Україну на межу розколу.

Наврочив.

Оскаженілі ціни – свинина по 50 гривень, олія по вісім, яйця по сім – на очах Януковича, Ахметова та Колеснікова – пожирають рекламний міф Партії Регіонів про успішний Уряд Януковича.

Від рекламних камлань (які вражають своєю брехливістю навіть на загально-звичному фоні передвиборчих, скажімо так, перебільшень) про те, що ціни знижено, свині дешевшати не хочуть.

Напоровшись на суворі інфляційні реалії, Партія Регіонів зіштовхнулася з падінням рейтингу в базових регіонах й стряхнула порохню із кількаминулорічних "розкольницьких" стратегічних розробок.

Коли свіженького нема нічого – впарюють секондхенд. У даному випадку це – секондхенд, политий бензином, і біля нього Борис Колесников із своїми партайгеносе почиркує сірниками.

Просрали ціни – взялись за мову та НАТО.

Щоб врятувати власну кампанію – готові знову трощити Україну.

Я розумію, що ПР може розглядати збір підписів за проведення референдуму як спосіб мобілізувати виборців.

Будь-яка соціологія покаже, що існують десятки інших питань, які виборців цікавлять більше, ніж питання мови.

За свою актуальністю воно знаходиться в третій десятці значущих для людей питань. Але головне – мовне питання, це питання, яке зачіпає дуже тонкі душевні струни, яке, будучи поставленим на порядок денний, знову колотиме суспільство.

Але Регіонам потрібна перемога за будь-яку ціну. Вони не змінюються. Їм не можуть допомогти ані американські полі технологи, ані іспанські лікарі, ані алтайські шамани. Про таких в народі кажуть, горбатого могила виправить.

Зрозуміло, що це слід розуміти в переносному сенсі слова.

Укомплектувавши однопартійний мажіліс (псевдопарламент), забезпечивши собі довічне президентство через скасування обмежень термінів в Конституції, Назарбаєв вирішив... зробити всю Європу такою ж щасливою, як і Казахстан, найбільше щастя якого – сам Назарбаєв, що править цією країною вже 18 років.

Астана всерйоз висуває претензії на головування в ОБСЄ в 2009 році.

Невідомо з якого дива в 1991 року до цієї організації потрапили всі колишні середньоазійські сатрапії колишнього СРС, як за кілька років перетворилися на суверенні центральноазіатські деспотії з довічними президентами, геть відсутніми демократичними правами і свободами.

Втім, як їм жити – то воля Аллаха, їхніх диктаторів та народів, які ніколи не знали і, боюсь, не пізнають демократії, і не факт, що при цьому вони почуваються зле.

Але, якщо ОБСЄ погодиться на головування Назарбаєва, то це вже точно, як сказав би класик – "Кінець Європи".

Коли в 2004 році перший уряд Януковича влаштував святкування 350-річчя Переяславської Ради, а тодішній голова Нацбанку Тигіпко навіть викарбував ювілейну монету, я – ну от бля буду – подумав, що Янукович в 2009 році залюбки відзначив би і 300-річчя Полтавської битви.
Помилився. Януковича настільки розпирає радість від найбільшої в історії України катастрофи, що сьогодні в Полтаві він запропонував повеселитися на рік раніше – та ще й разом з росіянами.
Пропоную Януковичу дискотеку в Батурині: Філіп Кіркоров з татом Бедросом, Йосип Кобзон, "Атпєтиє мошенніки", з наших – Наташа Могилєвська, Ян Табачник. Аби тільки попросив Віктор Федорович – заспівають і станцюють хоч на цвинтарі.
А Митрополит Володимир в усіх підмосковських церквах України виголосить анафему Мазепі.
Не так вже й важливо, хто запліднив Януковича ідею святкувати крах української середньовічної державності. Чи то Путін в Жуковському насвистів, чи нашепотів Дмитро Табачник, давній "шанувальник" української історії та "тонкого слою україномовної інтелігенції".
Мені соромно, але не за Януоквича, а за себе. Тому що Прем'єром моєї країни працює людина, яка не просто не знає вітчизняної історії, а живе в полоні історичних міфів сусідньої держави.
А чи соромно Гані Стеців чи Тарасу Чорноволу? Може все ж таки порадять Януковичу вибачитися?
До речі, прочитав вчора анекдот. В десятку. Чому Янукович терміново поїхав до ВВП? Підлікував коліно на Алтаї, отже вже може прийняти звичну для Путіна позу.

Зустріч батька всіх росіян (Урус-баші) Путіна з Януковичем на авіасалоні в Жуковському – прихована форма агітаціїї за одного з учасників виборчих перегонів в Україні.
З одного боку, подібні побачення є звичайнісінькою і навіть необхідною рутиною, особливо як для керівників двох настільки економічно пов'язаних країн.
З іншого, Януковича удостоєно аудієнції після демонстративної відмови ВВП від саміту з Ющенком доти, доки в Україні не відбудуться вибори. Кремль поставив все з ніг на голову.
Якщо наближення виборів й мало б впливати на графік українсько-російських контактів, то в першу чергу це повинно було б стосуватися Януковича. На відміну від Ющенка, який ледве-ледве подолав свій екватор, Янукович вже в жовтні може позбутися крісла на користь Тимошенко, Балоги, або Ахметова-чи-Колесникова-чи-Богатирьової.
Все насправді дуже просто. Владімір Владімірович послали сигнал тій частині українських виборців, для яких сонце завжди сходить з-поза Кремля: ось наше щастя, ось з ким нам приємно говорити, осьо кого ми хочемо. Путіну і досі болять рани 2004 року. Він і досі не готовий визнати, що Ющенко – хай і непримєна для нього, але об'єктивна реальність. Тому і спілкується він з нашим президентом рідко і через губу.
"Біло-синя" пропаганда поширювала і поширює міф про те, ніби помаранчеві зіпсували стосунки з Росією. Колись, напевно в мемуарах, я ще напишу, яких зусиль в 2004 році докладав офіс кандидата в президенти Ющенка для того, щоб налагодити нормальний діалог з Москвою, і які у відповідь коники викидав Кремль. Доходило до прямої заборони політикам першого ешелону зустрічатися з Ющенком. Щоправда деякі депутати Держдуми тоді ще відважувалися не слухатися Путіна, і погоджувалися на побачення, але анонімні.
Путін ніколи де-факто не визнає результатів виборів 2004 року, і стосунки його з Ющенком завжди будуть прохолодними через одну причину: елементарну путінську зверхність та пихатість щодо свого українського колеги.