Тетяна Монтян Юрист

Шедеври вітчизняного правосуддя. Запрєдєльне: (((

03 липня 2008, 18:30

Володя Бойко колись написав про цю суддю Печерського райсуду Києва таке: "...суддя Умнова, відома мешканцям Києва своєю винятковою правосвідомістю та загостреним вмінням відчувати запахи грошових знаків. Серед юридичної громадськості столиці навіть поширена чутка, що мадам (чи мадемуазель – автор не перевіряв) Умнова може з зав'язаними очима лише по запаху безпомилково відрізнити купюру в 100 доларів від 50-ти доларової банкноти."

За ці слова Умнова нібито збиралася подати на Бойка до суду, але Бойко публічно заявив, що в суді вимагатиме проведення слідчого експерименту – принесе купюри по 50 та 100 баксів, пов'язку на очі, і будь, що буде – якщо Умнова не відрізнить купюри за запахом, значить, він вибачиться, а якщо відрізнить – то які у неї можуть бути претензії?;)

Але це так, лише приказка. Казка – попереду.

Отже, ще 18 червня 2008 року в Пасажі, на Хрещатику, 15 – сталося неймовірне навіть для наших буремних часів вбивство. Дідусь 1934 року народження – Лопато Валентин Миколайович – підозрюється в тому, що зарізав, а потім ще й "відбив" кувалдою труп дідуся 1936 року народження – Ніжинського Георгія Петровича, а також серйозно поранив його друга-ровесника. Про причини цього вбивства можна в деталях дізнатись зі статті по лінку, а також з коментів під статтею.

На фото 90-х років зліва направо – дружина Лопато, сам Лопато, якась родичка, вбитий Ніжинський та дві його доньки. Тоді вони ще не намагалися поділити в натурі квартиру на Хрещатику...

З дня вбивства пройшло вже більше двох тижнів. Суддя Умнова вирішила, що нема чого Валентину Лопато сидіти в СІЗО, і прийняла рішення відмовити в поданні прокуратури про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Мотивувала Умнова своє рішення тим, що дідусь анітрохи не є небезпечним для суспільства, кишкорізом та кувалдою більше нізащо не махатиме, а також відсутністю будь-яких підстав вважати, що він ухилятиметься від слідства та суду, оскільки... повністю визнав себе винним.

Цей акт нечуваного милосердя (нечуваного – бо прості смертні, винні в крадіжці "умовного мішка дерті", у Умнової зазвичай отримують санкцію на тримання під вартою без питань) відбувся ще 27 червня – якраз напередодні Дня Конституції, і з того часу про справу... нічого не чути! Достеменно навіть невідомо, чи подано прокуратурою апеляцію на постанову Умнової. Принаймні, станом на зараз, вечір 03-го липня – в Апеляційному суді Києва справи ще немає. Судді, яких я за ці кілька днів вже дістала проханнями "ну, гляньте, чи не надійшла" – сьогодні порадили мені мені спробувати дізнатись з "більш достовірних" джерел, чи дійсно прокуратори щось оскаржили, чи просто "їздять по вухах" довірливим потерпілим. Звичайно, можна було б подзвонити Умновій, але ще не факт, що вона мені скаже правду, та й боюсь не стриматись та наговорити їй багато чого такого, за що мене банять навіть на "Інфопроні"...;)

Що стосується відомства Югочки Луценги, то тут більш-менш цензурних слів теж не вистачає. Саму справу весь цей час до пуття так ніхто і не розслідував, бо вона була витребувана з Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві до УБОЗ УМВС України в місті Києві ще 28 червня "для вивчення", і по сьогоднішній день ще було невідомо, повернеться вона назад чи залишиться в УБОЗі. Станом на зараз УБОЗ нібито залишає справу собі, і вона вже навіть "розписана" слідчому, з яким я навіть вже поспілкувалася, але він... ще справу не читав!

Питання – НАВІЩО все це робиться?!

Нє, я все розумію. Калиновські у нас їздить зі швидкістю 55 км на годину, всілякі нефедовичі та петросяни "рєшают вапроси с тєрпіламі", і взагалі їм заважають кочки та бордюри... Але – намагатись "поховати" справу про ТАКЕ вбивство – це вже занадто навіть для наших слідчих та судових органів, які давно вже перетворилися з державного сервісу з розв'язання суперечок між громадянами – на галузь економіки, навіть не тіньової, а наскрізь чорної, яка, між тим, абсолютно легально функціонує, а ментівсько-прокурорсько-суддівські мафіозо – навіть не ховаються.

Потерпілі не можуть нічого вдіяти з усім цим бєспрєдєлом, бо є особами практично безправними з процесуальної точки зору. Санкція – це "мєждусобойчік" прокуратури та суду. Досудове слідство – це парафія слідчого, який може вирішити, що допитувати потерпілих та повідомляти їм про хід справи – зовсім не обов'язково. Суд (якщо до нього доходить) це знову "мєждусобойчік"... "Злодєї" зазвичай домовляються не з потерпілими, а з ментами-прокурорами-судами, бо з потерпілими домовлятись – жодного сенсу. Бо, навіть якщо домовитись з потерпілими, не "змочивши клюва" ментам-прокурорам-судам – справу все одно не закриють. То навіщо платити двічі?

Всі, кому я розповідала про цю справу, питали одне – "хто відпустив діда"? А почувши прізвище Умнової, з розумінням хитали головою...

Далі буде, ага.