Поки розслідується справа про вбивство в Пасажі, хочу висловити свою точку зору с приводу причин та передумов скоєння цього неймовірного злочину, від якого здатна застигнути кров у жилах навіть до всього звичних співробітників правоохоронних органів, суддів та адвокатів.
В четвер, 17 липня 2008 року, дідуся Лопато привезли до Шевченківського суду міста Києва на так звану "повторну санкцію", тобто на розляд подання про зміну йому запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Нагадую, що (безкорислива) феноменально "добра" суддя Умнова з Печерського суду міста Києва 27 червня 2008 року вирішила, що нема чого тримати старенького, "бєзобідного" дідуся в тюрязі, та відмовила в задоволенні першого подання. Цього разу суддя Волошин, уважно подивившись на фототаблиці з місця злочину та вжахнувшись "відбивною" з випущеними назовні нутрощами, в яку перетворив потерпілого Ніжинського "бєзобідний" дідусь Лопато – поцікавився, що ж спонукало звинуваченого на скоєння такого жахіття?!
Перш ніж розповісти про те, що ж відповів судді дєдушко Лопато, нагадаю суть конфлікту. Отже, маємо трикімнатну квартиру N19 в будинку N15 по вулиці Хрещатик в місті Києві – загальною площею 119 кв.м., жилою – 87,6 кв.м.; всі кімнати окремі та мають площу відповідно 37,7 кв.м., 32,5 кв.м. та 17,4 кв.м. Вартість цієї квартири на даний час складає проблизно 1 000 000 доларів США. Співвласниками цієї квартири в рівних долях, тобто по 1/5 у кожного, що відповідає 17, 52 ідеального кв.м., є:
1. Лопато Валентин Миколайович, 1934 р.н. – наразі обвинувачується у вбивстві Ніжинського Г.П. та замаху на вбивство його друга Бялова Є.І.
2. Лопато Лідія Михайлівна, 1934 р.н. – дружина Лопато В.М., професор, доктор хімічних наук. Керівник Відділу фізико-хімії і технології тугоплавких оксидів Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України; її роль в трагедії ще до кінця не з'ясована, але потерпілі переконані, що вона брала безпосередню участь як у вбивстві Ніжинського Г.І., та і у замаху на вбивство Бялова Є.І., але її чоловік, як то кажуть, "взяв все на себе".
3. Лопато Сергій Валентинович, 1957 р.н. – син Лопато В.М. та Лопато Л.М., постійно проживає в Австралії, громадянином якої і є.
4. Ніжинська Вікторія Георгіївна, 1967 р.н. – колишня дружина Лопато С.В., донька вбитого Ніжинського Георгія Петровича, 1936 р.н.
5. Лопато Єлизавета Сергіївна, 1991 р.н. – донька Лопато С.В. та Ніжинської В.Г., онучка одночасно і вбитого, і підозрюваного у вбивстві.
Подивитись на квартиру та обстановку в ній можна на відео, люб'язно наданому сином вбитого, Ніжинським П.Г.
Здати в оренду цю квартиру в її поточному стані можна десь за 2000 доларів, а якщо інвестувати в пристойний ремонт 100 000 доларів – то за 10 000 доларів на місяць. При цьому, багато потенційних орендарів охоче взяли б квартиру в оренду з умовою зробити ремонт в рахунок орендної плати.
Таким чином, "грошову" складову часток Вікторії Ніжинської та її дочки Єлізавети – 2/5 – неважко порахувати. Своїм впертим, невмотивованим, ідіотичним створенням перешкод своїм співвласникам в користуванні та розпорядженні своєю власністю – цими 2/5 спірної квартири – старі Лопато фактично грабували власну онучку та колишню невістку.
Якщо б старим Лопато довелося сплатити своїм співвласниками компенсацію за ринковими цінами за всі ті роки, які вони перешкоджєали їм користуватись їхніми 2/5 частками, вони, можливо, дуже добре подумали, чи варто так поводитись, і погодилися б на розв'язання конфлікту шляхом чи то викупу часток, чи то продажу квартири та поділу грошей. Але – "маємо те, що маємо"...; (
На жаль, менталітет українців-"недовласників" є таким, що внаслідок якогось "блоку в мозку" – заважає їм сприймати перешкоджання законним власникам в здійсненні свого права власності – саме як ГРАБУНОК, а не як "милі процесуальні витівки в рамках діючого законодавства.
Діюче українське законодавство дійсно дозволяє безперешкодно та абсолютно безкоштовно користуватись чужим майном в таких випадках, чим і займалися старі Лопато протягом багатьох років. Вони так звикли до цього, що всерйоз повірили, що саме так і повинно бути, а тому сприймали будь-які спроби вбитого Ніжинського, що діяв в інтересах своїх доньки та онучки, якось захистити їхні майнові права – "в штики"...
Отже, судді звинувачений Лопато відповів на повному серйозі, дихаючи "благородним нєгодованієм", що вбитий Георгій Ніжинський здійснював... рейдерські захоплення спірної квартири!!! Під "рейдерськими захопленнями" Лопато мав на увазі спроби зайти в квартиру, в тому числі – в присутності державних виконавців (на цих нещасних людей Лопато написали кілька томів скарг, ага), на яку Ніжинський, як повноправний представник співвласників, мав точнісінько такі самі права, як і старі Лопато! На закономірне ж питання судді – "то чого ж ви чинили своїм співвласникам перешкоди, незважаючи на рішення судів всіх рівнів, включаючи Верховний, які зобов'язували вас цих перешкод не чинити?" – Лопато вдався до плутаних пояснень, суть яких зводилася до того, що, згідно Постанов ЦВК Ради народних Комісарів СРСР та РНК УРСР від 04 червня 1933 г. (ці нормативні акти нихто не скасовував, вони досі є чинними!!!) – науковий працівник має право на додаткову жилу площу в розмірі не менше 20 кв.м.
Найстрашніше в тому, що старі Лопато, швидше за все (не берусь судити достеменно, бо не є психіатром) – ЩИРО впевнені в своїй правоті, оскільки, внаслідок похилого віку, в принципі не здатні зрозуміти, що це таке – приватна власність, та продовжують існувати у власному світі та жити ментальними категоріямии "розвинутого соціалізму"... Хоча, може, все вони чудово розуміють, просто вважають, що вдавати божевільних – вигідно та корисно... Врешті-решт, вони – люди з вищою освітою та науковими ступенями, які добровільно погодилися на приватизацію та добровільно стали співвласниками, а тому, з точки зору здорового глузду, не можуть не розуміти, що Постанова Ради Народних Комісарів 1933 року не має і не може мати жодного відношення до власності Вікторії Ніжинської та її доньки.
Нормальній людині ніколи не зрозуміти, ЯК, НАВІЩО – люди, які могли б продати спірну квартиру за МІЛЬЙОН!!! доларів, отримати по 200 000 доларів кожен та жити решту свого життя, ні в чому собі не відмовляючи – замість цього добровільно!!! заточили себе в смердючу конуру- помийницю та докотилися до вбивства з особливою жорстокістю...
Я ще можу з величезними "натяжками" зрозуміти людей, які є співвласниками квартири не за мільйон баксів і не на Хрещатику, а в Хацапетівці, після продажу якої та розподілу грошей вирученої суми "ні на що не вистачить". Але, повторюсь – можу зрозуміти лише "з натяжкою". Бо квартира насправді є чимось сакральним лише в схибленому мозку "пострадянських" людей, яких навряд чи вже можна "вилікувати". Для людей, які "вписалися" в ринкові парадигми, квартира є лише іншим видом грошей, не більше.
Мільйон доларів є сумою, за яку можна безбідно жити в найшикарніших умовах, отримуючи щомісяця близько 10 000 доларів у вигляді відсотків. 1/5 квартири в Хацапетівці – це теж мінімум кілька тисяч баксів, за відсотки від яких можна зняти в тій самій Хацапетівці кімнату та жити в значно кращих умовах, ніж жилося у "власній" квартирі одне в одного на головах. Або – використати цю суму в якості першого внеску для купівлі в кредит трохи меншої халупи, але – вже тільки своєї. Це – елементарні речі для, здавалося б, будь-якої нормальної людини, але... суди переповнені позовами співвласників, які роками і навіть десятиріччями не можуть отримати свої частки хоч в якомусь вигляді – чи то грошима, чи то у вигляді окремого приміщення...
Тому що наші судді – такі самі "продукти системи", і більшість з них чи то дійсно не розуміють, чи то роблять вигляд, що не розуміють, що "сакралізація" житла є антиекономічною, антиправовою категорією, а створення перешкод співвласникам в користуванні їхньою часткою є звичайнісіньким грабунком. Я доволі часто подаю позови про розподіл в натурі квартир чи будинків чи про виділення частки в натурі чи грошима. В абсолютній більшості випадків ті співвласники, які фізично мешкають в спільному житлі – як і старі Лопато, – затягують справи на роки, використовують всі мислимі та немислимі процесуальні зачіпки, аби тільки "бортати" роками тих співвласників, які не хочуть чи не можуть жити в таких квартирах чи будинках.
І найстрашніше – це те, що судді часто "в душі" стають на бік таких, по суті, грабіжників. "А що вони куплять собі на свою частку?" – часто кажуть мені в очі такі судді, коли я обурююсь, наприклад, черговому поверненню подібних справ на новий розгляд з "лівих", надуманих формальних підстав. "А яке до цього діло їхнім співвласникам?!" – обурено питаю я. "Ну... Пропадуть же ж ці лохи з цими грошима та без квартири – як ти не розумієш?!"
Ви були праві, професоре Преображенський. З такою тотальною розрухою в головах не лише у юридично непросунутих громадян, а й у суддів та законодавців – можна ходити пісяти лише в такі клозети в квартирі вартістю мільйон баксів, як ото на відео. В той час, як навколо буяє життя, а в майже всіх сусідніх квартирах – давно вже офіси з шикарними ремонтами...
