Українське правосуддя: немає дна у безодні

Останнім часом в зв'язку з "цікавими" історіями, що в них ото потрапляють наші судді ("парнушка" Зварича та спалення живцем Михайлюка) – мене постійно питають про подальші перспективи нашої судової системи. Людям здається, що далі вже падати нікуди. І всім я відповідаю однаково – що особисто я не бачу жодних перспектив покращення якості українського правосуддя, але бачу ще купу перспектив для погіршення.



Наші суди не є судами в прямому значенні цього слова, бо не є ані безсторонніми, ані незалежними. Правота/неправота сторони має досить незначний вплив на рішення по справі. Значно більший вплив має суспільне становище сторони, її зв'язки та фінансовий стан, можливості надати справі розголосу та інші фактори, що не мають стосунку до суті справи. Судді виносять рішення, враховуючі всі ці фактори. Вони перш за все намагаються вгадати, чи не вплине рішення негативно на їхню кар'єру та стосунки з начальством та "сильними світу цього", лише в останню чергу цікавлячись правовими позиціями сторін.

І з точки зору стабільності їхнього становища, такі їхні дії цілком розумні та виправдані. Адже значно легше отримати неприємності за "політично неправильне", хоча і законне рішення, ніж за незаконне, але "політично вірне". Негативний вплив такого становища на суспільство важко переоцінити, але громадянське суспільство в Україні ще не сформоване. Воно нездатне чинити ефективний спротив корупції в судах та бути стримуючим фактором на ринку замовних судових рішень.

Безумовно, такий "ринок" існує в будь-якій країні, але зазвичай обмежується рішеннями з неочевидних справ, коли насправді незрозуміло, хто правий, а хто – ні. А от в Україні отримати рішення на кшталт "Іменем України 2 х 2 = 7" – лише справа кількості грошей та/або зв'язків.

Головних причин такого стану справ дві – кадрове питання та управлінське питання.

1. Кадрова політика відносно суддівського корпусу знаходиться в ще гіршому стані, ніж кадрова політика в інших "галузях". Це відбувається внаслідок "закритості" суддівської "корпорації", оскільки позбавити суддю посади значно важче, ніж будь-якого іншого чиновника. Суспільство не має можливості не те що контролювати чи якось впливати на кадровий добір суддів – воно позбавлена навіть мінімальної інформації про те, хто саме йде в судді і за якими критеріями надається перевага тому чи іншому кандидату.

Суддівський корпус чинить шалений спротив будь-яким спробам запровадити формалізовані іспити та прозорі процедури добору суддів. Адже це означатиме втрату корупційних грошей, які зараз отримує суддівська верхівка, чиновники Вищої Ради юстиції, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії суддів та різноманітні "посередники".

Судді практично не несуть жодної відповідальності за погану якість своєї роботи чи навіть за відверто незаконні рішення, що ними виносяться. Єдиний виняток – якщо суддя в поганих стосунках з головою суду чи іншими високопоставленими судовими чиновниками. Тоді він стикається з усією міццю системи, яка жорстоко карає "відступників", причому частіше за все – за бажання дійсно нормально працювати та бути незалежним.

Останнім часом "пограти" на цьому полі вирішили Генпрокуратура та СБУ. Побачивши, що "зливи" компромату на окремих служителів Феміди чере ЗМІ не дають жодних результатів, вони вирішили нарешті перейти до "важкої артилерії" – порушення кримінальних справ та злочинного розголошення даних попереднього слідства. І... знову повз касу! Бо – чхати хотіла наша судова система з висоти своєї недоторканості на всі ці жалюгідні потуги Рената Кузьміна сотоваріщі!

Поки що в українських судах ще працює певна кількість осіб, які потрапили туди в ті часи, коли для судді було обов'язковим хоча б уміти самостійно писати рішення та вироки. Зараз ці люди повільно, але впевнено заміщуються безграмотними створіннями (дітьми, коханцями/коханками, кумами, іншими родичами, друзями вищих судових ієрархів та політиканів), які не можуть без помилок навіть зачитати сторонам їхні права і ніколи в житті навіть не пробували самостійно написати хоч якийсь процесуальний документ. Їм це просто не потрібно, бо все необхідне замість них пишуть помічники чи сторони по справі.

За моїми спостереженнями, відсоток таких "судових мавпочок" наближається до критичного, і ось-ось почнуться незворотні процеси. Фіналом стануть масові вбивства суддів, самосуди над злочинцями та самоуправні дії сторін по цивільних справах відносно одне одного.

2. По вертикалі судова система жорстко контролюється через голів судів, які мають гіпертрофовано велику кількість повноважень та величезні можливості для тиску на "незручних" суддів. Цей тиск здійснюється шляхом розподілу справ (комусь – мало та нескладних, очевидних, а комусь – багато складних, неоднозначних та "конфліктних"), виділення квартир, нарахування премій та т.і. Система проста та зрозуміла – значно легше контролювати кілька десятків/сотень голів та заступників голів судів, ніж багатотисячний суддівський корпус.

Всі спроби обмежити повноваження суддів, що посідають адміністративні посади, та запровадити їх виборність, наштовхуються на різкий спротив вищих судових ієрархів. Політики також не хочуть цього. Вони прагнуть шляхом впливу на голів судів та їхніх заступників отримати для себе переваги на ринку замовних судових рішень, який має на Україні величезні обсяги та суттєво впливає на економіку в цілому, бо нівелює право власності як таке. Хіба що ледачий не каже про "рейдерство" та ганебну роль в ньому українських суддів. А рішення таких суддів прямо прирівнюються до дій грабіжників з великої дороги – бо і справді нічим від таких дій не відрізняються. Більше того, такі суддівські рішення для суспільства є навіть небезпечнішими за розбій, бо легітимізують незаконне захоплення чужої власності.

Спостерігаються деякі спроби зробити українську судову систему прозорішою – наприклад, запрацював, хоча і в обмеженому режимі, Реєстр судових рішень. Але даний Реєстр виключає можливість аналітики, тобто пошуку рішень конкретного судді чи тим більше за даними сторін по справі, а отже, не приносить тієї користі, яку повинен був би приносити.

Обмеження відомостей про сторони по справі є невиправданим принаймні відносно справ, що слухалися у відкритих судових засіданнях. Між тим, можливість проведення аналітичних досліджень рішень українських судів дозволила б робити аргументовані висновки про якість роботи конкретних суддів, про типові помилки чи то навіть корупційні зв'язки. Очевидно, що саме цього бояться вищі судові ієрархи, впроваджуючи штучні обмеження на критерії пошуку в Реєстрі.

Неодноразово зазначалося, що обов'язкова електронна реєстрація всіх поданих позовів суттєво зменшила б кількість "рейдерських" рішень, що виносяться провінційними судами без повідомлення жертв рейдерських атак. Однак дана ініціатива також не знаходить підтримки, хоча є технічно нескладною.

Отже, без вирішення цих двох питань – справедливості та прозорості кадрового відбору та обмеження повноважень голів судів та їхніх заступників – всіх інших проблем можна навіть не торкатися. Вирішення цих двох проблем практично не потребує фінансування та не створює жодних труднощів в технічному аспекті, але є економічно невигідним для суддівської та навколосуддівської верхівок. Між тим, будь-які фінансові "вливання" в існуючу судову систему йдуть та йтимуть "в пісок", тобто в кишені вищих судових ієрархів, анітрохи не покращуючи загальний стан справ в судовій системі України.

В суспільстві існує величезний незадоволений попит на справедливу судову систему, який політики, внаслідок своєї обмеженості та зацикленості на власних інтересах, не бажають задовольнити. Ці реформи не може провести ніхто, крім політиків. Тому, поки не підвищиться загальних рівень відповідальності українського політикуму, надій на що практично немає – Україна приречена бути розсадником судової корупції та країною "третього світу".

Вирішення "судових" питань лежить виключно в політичній площині – це питання контролю над судовою гілкою влади. Сучасний український політикум категорично не бажає відмовлятись від цього контролю. Політики не розуміють, що "гра за правилами" в підсумку та в довгостроковій перспективі є вигіднішою, ніж та судова вакхналія, що квітне зараз. Вони не уявляють собі, що це таке – дбати про країну чи хоча б думати про власні довгострокові перспективи.

Повторюю ще раз:

Інших політиків та чиновників, крім дерибанщиків – не буде і бути не може, доки:

1. Не відбудеться повна кадастрізація земель та формалізація всього майна.

2. Не будуть створені відкриті реєстри всієї власності.

3. Не буде публічного декларування майна та доходів всіма, хто живе за рахунок бюджету.

4. Не буде змінено виборчу систему на таку модель, яку, наприклад, запропонував суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін, тобто модель з умовною назвою "відкриті списки".

Судова реформа є лише похідною від кадастризації, так само, як і реформа місцевого самоврядування.

Якщо у когось ще є якісь ілюзії стосовно перспектив українського правосуддя – буду рада вислухати, на чому саме вони базуються.