Блоги

Правила поведінки з шакалами, або як повернути ''евакуйований'' автомобіль

Вчорашній день не задався у мене з самого ранку. Прибувши о 10-00 до Апеляційного суду міста Києва, де нарешті мало розпочатись слухання по суті знаменитої "справи Лопато ", я разом з іншими учасниками процесу 3 (три!!!) години чекала доставки підсудного (Югочка Луценга, прєвєд!). На початку четвертої години слухання справи закінчилося, я вийшла на вулицю і побачила, що на місці, де було припарковано мій автомобіль – наліплено папірця з номером телефону – 361-15-11, та вказівкою, що машину евакуйовано на пр-т Московський, 26а.

Оскільки я вже неодноразово розповідала по телебаченню, що саме слід робити в такій ситуації, то я навіть зраділа можливості перевірити власні ж рекомендації на практиці:) І лише засмучені малі, які не потрапили через цей інцидент в басейн, трохи затьмарили мою радість.

Ліричний відступ. Нова будівля Апеляційного суду міста Києва – висока та прекрасна, хоча і побудована "на кістках". В ній зручні зали судових засідань та прекрасні види з вікон кабінетів суддів. Але ніяких, навіть найелементарніших "зручностей" для відвідувачів та умов для роботи адвокатів там немає. Нема де сидіти на поверхах, жахливо працюють ліфти, немає туалетів для людей, які часто-густо годинами просиджують в очікуванні розгляду їхніх справ... Їдальня працює лише з 13 години. Немає розеток для підзарядки ноутбуків, не кажучи вже про вайфай. Але найгірше – це те, що біля цієї прекрасної будівлі абсолютно нема де паркуватись!

Коли я була в столиці штату Айова, місті Де Мойні з населенням 200 000 осіб – я бачила там біля Апеляційного суду Штату, в якому працює "аж" 9 суддів – публічну парковку на 200!!! машиномісць! "Навіщо вам така величезна парковка?!" – з подивом запитала я. "Як це – навішо?! – зі ще більшим подивом запитав голова суду. – А раптом ми слухатимемо якусь суспільно цікаву справу, і понаїде журналістів з усієї країни?!" "І коли останній раз ця парковка була більш-менш заповнена?" "Кілька років тому – ми слухали справу про вибух на місцевому хімічному заводі, там була купа жертв"...

Парковка для суддів в Апеляційному суді міста Києва, звісно ж, є – стоїть напівпорожня. Але адвокатські машини туди не пускають. В будівлю на Володимирській, 15 особисто я часто їздила на метро саме тому, що не хотіла по півгодини кружляти в намаганні кудись запхати машину – але біля нової будівлі ніякого метро немає! Що робити адвокатам, які не просто приїхали раз на тиждень в 10-хвилинне засідання, а змушені місяцями сидіти в таких справах, як справа Лопато, що їх ото слухає Апеляційний суд по першій інстанції?!

Так отож.

Спіймала я таксі і поїхала на пр-т Московський, 26а. По дорозі зателефонувала в ментівку за новим телефоном 102 – о 15-35. Заявила, що мій автомобіль було поцуплено злочинцями-паркувальниками, вказала, куди саме його потягнули, та залишила свій номер телефону. По дорозі з таксистом, який взяв з мене всього 50 гривень, звісно ж, матюкали цих паскудних "евакуаторних" шакалів-бєспрєдєльщіків, ага.

На Московському проспекті, 26-а, розташовано величезний огороджений майданчик, на який майже щохвилинно заїжджають евакуатори зі "здобиччю", швиденько розвантажуються, чіпляють блокіратори на колеса нещасних машинок та їдуть за новими жертвами. Моя "Шкода" дійсно мирно стояла в рядочку серед інших жертв. Переконавшись, що машинка на місці, я вирушила на розвідку.

Роботяги на воротах направили мене в будочку, де якесь нахабне жирне бидло, запитавши, яка у мене машина, заявило, що з мене – 900 гривень. Я чемно відповіла йому, що за такі гроші легко пташку в полі заганяю, а тому отримає він від мене – правою долонею руба по згину ліктя лівої руки. "Подивимось", – сказало бидло та, почісуючи волохате пузо, зайшло назад в будку.

Я зайшла в іншу будку – туди, де сиділи менти, та повідомила якомусь пронумерованому клоуну КІ 0534, який відмовився представитись, що мене пограбовано, бла-бла-бла. Ментяра засміявся та порадив дзвонити "102". Оскільки факт вимагання щойно мав місце, а співробітник міліції, наявний на місці злочину, відмовився зафіксувати цей факт, я зателефонувала "102" вдруге – о 16-04, та запитала, чи довго вони збираються чухатися і коли саме приїдуть оформлювати мою усну заяву про злочин. Цього разу мене запитали, яка у мене машина і як мене звуть;)

Через кілька хвилин бидлятино з волохатим пузом покликало мене в будочку та оформило "Дозвіл на отримання транспортного засобу", де в графі "Кошти за виконані роботи оплачено" гордо стояли букаффкі "б/о", що означає – "без оплати". "Ну що – отримав від мене 900 гривень?" – глузливо запитала я і показала йому правою долонею руба – тепер вже по плечу лівої руки. "Була б ти мужиком, – тоскно пробелькотіло бидло – я б тобі показав...". "Бугага – засміялася я. – То що – кажеш, що ані краплини до рота, ані сантиметра в дупу? Не вірю! Ні тобі, ні всім тим, хто вас всіх тут кришує! Югочка Луценга, Льончік Черновецький, Сашуня Медведько – всі вони смердючі п...д...ри в поганому сенсі цього слова, бо в хорошому сенсі – то є їхня особиста справа!":)

Роботяга зняв блокіратора з колеса моєї машинки, і я виїхала з-за огорожі. Зупинившись біля будочки, де сиділи ментяри, відпочиваючи від поїздок з евакуаторами, я зробила останній, третій дзвінок на "102". "Ви збираєтеся приїжджати? – гнівно прокричала я в трубку. – Скільки можна вас чекати, нероби?!" "Ну, вам же ж повернули машину і грошей не взяли – що ж вам ЩЕ треба? – обурено заявили на тому кінці дроту. – Їдьте собі, у нас багато справ, не всюди встигаємо".

Логічно – подумала я та й поїхала собі додому;) Я ж писати вмію, а Югочка Луценга зі своєю менітвкою реагує на статті значно веселіше, ніж на виклики по "102":)

Ліричний відступ-2. Коли Югочка Луценга та Льончєг-Космос влаштовують бійки на РНБО, знайте – це все цирк для лохів. Насправді ці два паскудні покидьки та корупціонери чудово співпрацюють одне з одним на ниві роздоювання автомобілістів на бабло. Подивіться, як узгоджено працює їхній прекрасний симбіоз! В Протоколі N001605 кп, який було складено з приводу евакуювання моєї машини, зазначено, що його складено "...у відповідності до Порядку взаємодії між Головним управлінням МВС України в місті Києві та Головним управлінням транспорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо припинення адміністративних порушень, пов'язаних з порушенням правил зупинки і стоянки транспортних засобів"!

Яка Конституція?! Які там кодекси?! Про що мова?! Якщо є можливість безкарно займатись шакальським полюванням на вулицях за автомобілями, які спокійно стоять собі, не порушуючи ніяких правил і нікому не заважаючи, і "пилити" нашакалене бабло між собою (і Генпрокуратурі не забувати відстібувати, аби закривала очі на весь цей бєспрєдєл) – хіба ж відмовиться від цього Югочка Луценга? Ну, а про Черновецького годі і казати – це ж навіть не улюблені бабушкі, це ж безперервний потік платоспроможних людей, яким простіше віддати здирникам кілька сотень гривень та не заморочуватись, ніж бігати потім по судах та доводити факт відвертого беззаконня!

Навіщо облаштовувати паркувальні місця? Адже це сприятиме зменшенню виторгу евакуаторів! Цікаво, чи залишилися ще люди, які щиро вірять, що метою ций ушльопків є покращення ситуації на дорогах країни, а не тупе заробляння бабла?!

Під час перебування на Московському, 26а я бачила двох дуже цікавих людей. Першою була дівчина, яка припаркувала свою машину біля власного будинку на Червоноармійській, 138, та на кілька хвилин забігла додому. Почула сигналізацію, але, поки вибігла з 2-го поверху – від евакуатора з її машиною навіть слід прохолов! "Складається враження, – сказала вона, – що евакуаторники цілодобово тренуються завантажувати машини "на швидкість", бо те, як вони поцупили мою машину – це щось неймовірне!" Дівчина довго торгувалася, теж викликала "102", і у підсумку заплатила лише 400 гривень. Що ж – це значно краще, ніж 1200 гривень, які у неї вимагали з самого початку.

Другим був мент – опер чи слідчий, який, перебуваючи на завданні, забіг в піццерію швиденько щось перехопити, а повернувшись через 10 хвилин – вже не застав своєї машини на місці. Коли я чекала оформлення дозволу на безоплатне повернення мені моєї машини, він якраз доповідав своєму начальству, як все це сталося, і у виразах абсолютно не соромився. В його палкій промові епітети на адресу Луценка та Черновецького та їхніх посіпак на кшталт "п...д...ри, тварини, сволоти, мразі, сцуки, бидли" – були найніжнішими;)

А тепер – питання: якщо тачілки забирають НАСТІЛЬКИ швидко, то де ж і коли ментяри встигають писати протоколи? Ась?;)

Отже, любі водії, реальні та потенційні жертви евакуаторного бєспрєдєлу! Захисту від цих шакалів насправді немає ніякого, бо весь цей злочинний бізнес відверто кришується на самому верху. Єдине, що ми можемо зробити – це послати віртуальний промінь геморою та простатиту всім цим високопоставленим корупційним уродським шакалам.

На жаль: (((

Скан протоколу