Ще раз про "Крим наш"

Днями реєстровий російський опозиціонер О. Навальний заявив в розлогому інтерв'ю радіостанції "Ехо Москви": "Я вважаю, що, незважаючи на те що Крим був захоплений з кричущим порушенням усіх міжнародних норм, реалії такі, що Крим зараз є частиною Російської Федерації. І давайте не будемо обманювати себе. І українцям я теж сильно раджу не обманювати себе ". У подібному дусі наче навздогін висловився закордонний борець проти путінського режиму М.Ходорковський. Тим самим ще раз підтверджено відомий фразеологізм: російський демократ закінчується там, де починається українське питання.

Не коментуючи дикунське правове невігластво відомих російських діячів (право не виникає з правопорушення!) зауважу, що були і є в Росії люди з протилежними поглядами, наприклад покійна В.Новодворська, професор А. Зубов, музиканти А.Макаревич та Земфіра, групи протестувальників й підписантів, які, втім, становлять мізерну меншість інакодумців й офіційно затавровані як "зрадники". Отже, факт залишається фактом – російська влада, чільна опозиція й абсолютна більшість громадян Росії вважають "Крим наш".

Днями в телеефірі С. Шустер звернувся з проханням прокоментувати заяву Навального до Прем'єр-міністра України А.Яценюка. На мою думку, відповідь Арсенія Петровича була в цілому вірною, але недостатньо обгрунтованою, можливо, через обмежений формат телетрансляції. Тому хотів би доповнити тему деякими політико-правовими міркуваннями.

У міжнародному праві підставами зміни титулу державної території тобто переходу права на певну територію від однієї держави до іншої є:

• сецесія – відділення частини території від певної держави у встановленому законом порядку (у випадку України – за результами всеукраїнського референдуму). Зауважу, що більшість сучасних зарубіжних конституцій не допускають можливості сецесії, тому, як правило, вона здійснюється в результаті реалізації права націй на самовизначення. Безумовними підставами цього права визнаються: дискримінація даного народу з боку держави, порушення державою основних прав і свобод людини і громадянина, незабезпечення права цього народу на участь в управлінні державою тощо.

• цесія (поступка права на територію) – передача території від однієї держави до іншої за угодою між ними.

• купівля-продаж частини території держави іншою як суб'єктом міжнародного публічного права;

• обмін певними ділянками території між двома чи більше державами;

• набуття території за давністю володіння.

• редемаркація державного кордону.

В історії відомі й інші способи зміни державних територій, зокрема, анексія, тобто насильницьке приєднання території однієї держави до іншої, колонізація, завоювання, підкорення тощо. Проте, такі способи суперечать фундаментальним принципам сучасного міжнародного права, а тому не визнаються ним законними і не змінюють титулу території.

Насильницьке захоплення території однієї держави іншою не припиняє права потерпілої держави на свою територію і не утворює такого права у держави-агресора.

Поспішно сфабриковані Москвою "правові підстави" входження Криму до складу РФ не були й не будуть визнані у світі, відтак має місце анексія у чистому вигляді.

До сказаного додам, що сучасне міжнародне право будується на принципах, сформульованих ще в римському цивільному праві, зокрема на твердженнях, що змістом права власності є право володіння (ius possidendi), право використання (ius utendi) та право розпорядження (ius abutendi).

Поясню усе викладене вище на простому прикладі. Злодій вкрав годинник і поставши перед судом говорить: "Я порушив закон, але зараз цей годинник є мій, давайте не будемо нікого обманювати – "часікі наші"... Так, в реальності злодій може користуватись і навіть обмежено розпоряджатись вкраденим годинником, однак він не є і ніколи не буде визнаний його власником, він буде переслідуватись і буде позбавлений незаконно набутого. У цьому полягає невідворотність покарання за вчинений злочин.

Крим як раз і є отим годинником, віднятим в України у спосіб, який може бути кваліфікований як грабіж в особливо великих розмірах, поєднаний з насильством і вчинений організованою групою осіб. Анексія Криму не позбавила Україну права власності на півострів, не дала Росії права власності на нього, хоча й уможливила тимчасове використання анексованої території агресором.

Крим є українською територією, тимчасово окупованою Росією.

Крим є годинником, який відлічує дні існування варварського російського режиму, що загрожує сучасному світопорядку й цивілізації.

Однак дуже сумно, що навіть ті, хто претендує називатися в Росії опозицією, насправді є махровими шовіністами.

Так чи є там хтось, з ким можна говорити?