Сьогодні виставляю для загального перегляду продовження "Найновішої Енеїди" Володимира Ткача. Там йдеться про Єдиний Центр, "харчову версію" отруєння Жванії, спробу висловити недовіру Тимошенко, похід Ющенка на Говерлу, виклик та допит Сергія Лещенка в Генпрокуратурі, а також багато що інше.

Де ви – діджеї-приколісти та веселі ведучі з відв'язних українських FM-радіостанцій??? Оце для вас, для вашої творчості дуже прикольний матеріал!

P.S.

Для любителів розумного читання: чергова (четверта) частина круглого столу про Україну, Росію, НАТО та російсько-українські стосунки з'явиться на цьому блозі ЗАВТРА.

Отже, Володимир Ткач, "Найновіша Енеїда"

________________________________________________

Читати далі...

КРУГЛЫЙ СТОЛ "РП-КЛУБА"

РОССИЯ – УКРАИНА: ПРОБЛЕМА НАТО И КРИЗИС ДВУСТОРОННИХ ОТНОШЕНИЙ

продолжение (третья часть из семи);

начало ТУТ

2 часть ТУТ

cамая полная версия появится на портале "Strategium"

P.S. Еще раз повторяю, что я несу ответственность ТОЛЬКО И ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО за собственные высказывания, но не за высказывания других людей.

_______________________________________________________________

АРКАДИЙ МАЛЕР: РОССИЯ – ГАРАНТ ЕВРОПЕЙСКОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ УКРАИНЫ

Прежде всего, я бы хотел заметить, что тема Украины для всех нас, если мы будем максимально честны перед самими собой, – это, конечно, тема возвращения Украины, возвращения в единое Российское государство просто потому, что вся территория Украины, равно как Белоруссии или Казахстана, – это историческая часть России, русского народа, русской истории. Поэтому, если мы воссоединим когда-нибудь эти территории, то будущее государство даже нельзя будет со всей точностью назвать "империей", ибо это – собственно национальные территории русских, это территория России как таковой. При этом, в сравнении с Белоруссией и Казахстаном, тема Украины имеет, на мой взгляд, абсолютное значение для России, это самая приоритетная из всех приоритетных геополитических тем, и вряд ли нужно нашем кругу приводить самоочевидные аргументы, почему это так – потому что это значительная часть европейской России, потому что это наша историческая родина, потому что это Киево-Печерская Лавра и Святая София Киевская, потому что это Крым, Севастополь, Одесса, потому что это выход к Черному морю и проливам, в конце концов. Поэтому, на мой взгляд, перефразируя Бориса Николаевича, нужно каждый день просыпаться с мыслью – что ты сделал для возвращения Украины? Если через полвека Украина не будет частью государства Россия, то это наша национальная катастрофа, это означает, что мы как нация многого уже сильно не можем. Что меня больше всего поражает в нашей политике на украинском направлении – это какая-то чудовищная несогласованность и некомпетентность многих ее участников, а также невостребованность многих позитивных инициатив, которые периодически всплывают от различных активистов. Лично я считаю, исходя из того, что я реально наблюдаю все эти годы, что один только Институт стран СНГ Константина Затулина, и особенно заведующий Отделом Украины этого института Кирилл Фролов делают для решения украинского вопроса больше, чем многие инициативы сверху, которые разбиваются об элементарное равнодушие. Что меня больше всего пугает в этом отношении – это заочное смирение многих наших политиков в том, что Украина – это уже "другая страна", и наши судьбы разошлись. Люди, которые смиряются с "суверенной Украиной", завтра будут смиряться с "суверенной Сибирью" и, тем более, "суверенным Татарстаном". Да, мы, естественно, должны учитывать факт семнадцати лет незалежности, но учитывать в целях победы, а не поражения. Я хочу быть правильно понятым: то, что я сейчас говорю, – это вовсе не экстремизм, это констатация элементарных национальных интересов России. Мы уже многое и давно сдали, мы уже со многим смирились, но Украина – это та граница, отступать от которой уже невозможно, это наш минимум миниморум, иначе давайте писать историю России с нуля, как будто ничего и не было.

Читати далі...

КРУГЛЫЙ СТОЛ "РП-КЛУБА"

РОССИЯ – УКРАИНА: ПРОБЛЕМА НАТО И КРИЗИС ДВУСТОРОННИХ ОТНОШЕНИЙ

продолжение; начало ТУТ

cамая полная версия – на портале "Strategium"

__________________________________________________

СЕРГЕЙ АНТОНЕНКО: ГЛАВНОЕ – НЕ ПОСТУПАТЬ С НАШИМИ ДРУЗЬЯМИ В КИЕВЕ ТАК, КАК ПОСТУПИЛ ПЕТР ПЕРВЫЙ С КОЧУБЕЕМ

Дорогие коллеги, я только что возвратился из майского Киева, залитого солнцем, утопающего в зелени и цветах сирени, акации и – конечно! – каштанов. Радостному настроению, создаваемому этим городом, невозможно долго сопротивляться, оно захватывает тебя и не дает сосредоточиться на геополитических проблемах. Из грозных, алармистских репортажей российских СМИ об "очередном витке обострения политической ситуации на/в Украине" рядовому нашему соотечественнику невозможно сформировать сколько-нибудь адекватное представление о подлинной политико-психологической (или психополитической) ситуации в украинской столице. Для самих "кыян" политика – как бы между делом, своеобразное продолжение праздника души.

Читати далі...

Дорогие друзья!

Пользуясь случаем, разрешите предложить Вашему вниманию одну интересную вещь – то, что мне уже довелось на днях анонсировать на радио "Ера-fm" или кому-то дарить в бумажном виде. Это достаточно необычный и интересный текст – заочный круглый стол, организатором которого выступил "РП-Клуб", фонд "Русский Предприниматель" и московский политолог и политический журналист Александр Рудаков. Тут собраны мнения продвинутых, популярных, умных, влиятельных московских интеллектуалов на проблему Украины, "украинской" политики России, вопроса об интеграции Украины в НАТО и российско-украинских отношений в целом.

Подозреваю, что большинство мыслей и высказываний вызовут ваше активное неприятие, однако призываю вас с пониманием воспринять чужую позицию, тем более, что там есть и весьма оригинальные идеи. Но в целом многие мнения, которые точно вам не понравятся, увы, являются репрезентативными для российского образованного класса и российской политической среды.

Технология создания этого текста (заочного круглого стола), а также короткий издательский цикл лишили лично меня возможности ответить на полемику с моими взглядами и высказаться по поводу позиций тех участников, которые присоединились к дискуссии уже в самом конце.

В любом случае, полагаю, весь диапазон мнений будет интересен еще и как репрезентативная фокус-группа, проведенная в продвинутой российской экспертной среде.

Предупреждаю: лично я несу ответственность исключительно за свои реплики, но не за реплики других, не за подзаголовки и не за редактуру всего текста.

Публикация текста на моем блоге-УП, на моем ЖЖ и на портале "Strategium" согласована с издателями бумажной версии книги. На блоге-УП она будет проходить по частям. Самая полная версия – на портале "Strategium" (только для зарегистрированных пользователей).

Призываю всех дискутантов на блоге-УП не писать, что все участники проекта дураки, а быть содержательными, остроумными и толерантными к мнению других людей – даже если они живут в России.

С уважением,

Андрей Окара

Итак,

Россия – Украина: Проблема НАТО и кризис двусторонних отношений. Круглый стол "РП-Клуба". М., 2008. 60 с.

______________________________________________________________

Читати далі...

В останні дні (особливо у спекотні суботу та неділю) у мене з моїми київськими друзями кілька разів траплялася дивна річ: замість того, аби у відповідній емоціно насиченій ситуації сказати: "Нє, ну це ваще повний п***ц", ми чомусь не зговорюючись і з іронічними посмішками казали так: "Нє, ну це просто повний Єдиний Центр!"

Себто відбулося перенесення значення сталої ідіоми на іронічно забарвлену контекстуальну і нестійку (поки що) розшифровку абревіатури назви політичної партії, яка (партія) в уяві політично ангажованої частини суспільства асоціюється саме з ідіомою-транслятором ("повний п***ц").

Пані Лесю Ставицька!

Неодмінно зафіксуйте в своєму словнику українських матюків нову ідіому "повний Єдиний Центр" як ефімізм од ідіоми "повний п***ЕЦь"!

Отже, проект "Єдиний Центр" – це аж ніяк не українська майбутня "Единая Россия". Це могильна плита, це саме повний п***ЕЦь – але не Балозі і не Крілю особисто, а цілій посткучмівській добі політичної історії України, це п***ЕЦь самому типу політичного хижацтва, коли політики не виробляють нових смислів, а тупо продають Україну (мова, звісно, не лише про тих, хто увійшов до цієї славетної партії, зареєстрованої, до речі, ще у 1999 році, а про увесь український політикуум: пропоную писати саме так – ПОЛИТИКУУМ – з двома У, як по-рос. ВАКУУМ, бо воно таке і є).

Кароче, усє умєрлі і повний Єдиний Центр!

Читати далі...

ВІД ХАЗЯЇНА БЛОГУ ТА ПУБЛІКАТОРА

Я переконаний в тому, що щось гарне для України може зробити лише нова еліта, нові люди з новими ідеями та особистісними якостями, яких геть немає у сучасної тіпа еліти. Тому до кожного нового політичного обличчя придивляюся з особливою увагою. Тож уважно слухав, що казала на вчорашньому з'їзді цієї партії на букву П, яку реально очолює людина на букву Б, ця симпатична дівчина.

Я думав, що щось судьбоносне для України треба говорити саме з таким виразом обличчя, саме з такими інтонаціями. Але, шановна пані Лесю, Ви самі задумуєтесь над тим, хто і як Вас використовує? Ви гарна – у Вас може бути дуже цікаве майбутнє в політиці. Я розумію, що той проект, куди Вас затягли, – це одна з небагатьох можливостей на самореалізацію у політиці. Але в промові, де треба викладати власні цінності, не треба тупо мочити Юлію Тимошенко, як і будь-кого іншого. Тому що таким чином Вас, о шановна, просто тупо позбавляють можливості належати до нової генерації еліти. Вас затягають до тої елітної тусовки, до того ганебного дискурсу (чули таке слово?), де є усі ті сучасні політики, які продали Україну. Мені сумно, правда, бо я сподівався, що Ви варті більшого.

З повагою,

Андрій Окара

ЩОДО ОСНОВНОЇ ПУБЛІКАЦІЇ

Читати далі...

Так случилось, что почти одновременно на днях ушли в Вечную Жизнь два человека, которых я знал и которые мне были интересны и по-своему дороги.

Читати далі...

Выступление на обсуждении доклада А.И. Фурсова "Русская власть, история Евразии и мировая система: mobilis in mobile (социальная философия русской власти) "

Феномен русской власти, описанный Андреем Ильичем Фурсовым, – это как бы такой генератор специфического российского исторического развития последних четырех с половиной веков, это ген "особого пути".

Я достаточно неплохо знаком с общественной мыслью и историософскими доктринами Беларуси и Украины, хуже – Польши. В них существуют интерпретационные схемы, похожие на концепцию русской власти Андрея Ильича. Там тоже речь об особом феномене российской власти, которая стремится к абсолютной монополии и как бы перемалывает общество. Однако есть принципиальное отличие: там присутствует этическая окраска – эти и подобные объяснительные схемы часто рассматриваются не как эвристические, но как снаряды в информационно-идеологической войне против "московских империалистов-азиатов". Нечто подобное, но всё же менее эмоциональное и менее ангажированное, иногда можно встретить и в старой англосаксонской советологии (типа Ричарда Пайпса).

Тут же имеем дело с этически нейтральным, неэмоциональным и внеидеологичным, отчасти даже позитивистским исследованием.

Читати далі...

Мене вже майже 20 років бентежить питання: хто – Марія Бурмака чи Оксана Забужко – є реінкарнацією Лесі Українки? Існують аргументи на користь кожної з версій.

Леся Українка принципово відрізняється од більшості творчих жінок зверненістю не так до душевних переживань та індивідуальної виразності, як до духу, надіндивідуальних візій та позадушевного духовного світу.

Марія Бурмака з'явилася на творчому небосхилі з піснями під гітару – як автентичними народними, так і на вірші розстріляних героїчних поетів, зорієнтованих на духовні виміри, – саме з цим був пов'язаний її перший успіх. Але пізніше вона стала писати пісні на власні тексти і на теми з власного досвіду. Цей досвід був заснований на яскравих душевних муках, жахливих життєвих історіях, зворушливих переживаннях та нездійснених коханнях.

І лише інколи і в окремих композиціях наступних періодів проривався потяг до чогось вольового та рішучого, до абсолютного, до безмежно далекого од світу слабких, недолугих, безхребетних, не здатних на вчинки хлопців та чоловіків – ліричних героїв пісенної творчості Бурмаки. Виявилося, що саме її композиції "Ми йдемо" та "Не бійся жити" найбільш суголосні Оранжевій революції, через що постійно звучали на Майдані у листопаді-грудні 2004 року.

І ось вона нарешті випустила перший оригінальний післяреволюційний альбом – називається "Саундтреки". Тіпа, це саундтреки життя та життєвих пригод. Попередній повновісний диск мав лаконічну, майже феллінівську назву: "N9". Якщо порахувати альбоми вибраних пісень, то цей якраз "N13".

Читати далі...

Олег Шанковський, 1+1 News

Ющенко йде у президенти – напевне ми знову почуємо ці слова через півтора року. Але цього разу він опиниться у незвичній для себе ролі "кандидата від влади", та й виборчі симпатії від 2004-го року істотно змінилися.

Глава держави серйозно посилює свій основний важіль впливу – президентський Секретаріат, залучаючи туди нещодавніх ідеологічних противників і уникаючи теперішніх політичних союзників. Наприклад, колишній міністр культури і туризму в уряді Януковича Юрій Богуцький, колишній голова виборчого штабу того-ж таки головного "регіонала" – Степан Гавриш, а також одне з основних облич ПР – Раїса Богатирьова, у якості секретаря РНБО – всі ці люди наразі всіма силами намагаються продемонструвати відданість Віктору Андрійовичу. Натомість у цих органах немає жодного представника "дружнього" Блоку Юлії Тимошенко.

Втім, у ефективність такої стратегії Ющенка вірять далеко не всі. Так, відомий російський політолог Андрій Окара дивиться на все це дійство з висоти кремлівських мурів досить скептично. Пан Окара вважає, що друга каденція для діючого глави держави, а також, що теж досить важливо, її підтримка Москвою можлива лише за однієї умови.

"Якщо місяць впаде на землю", – не довго думаючи, підібрав аналогію політолог у коментарі 1+1 News.

Читати далі...