Ліна Василівна Костенко і всі-всі-всі інші люди з Майбутнього

Дорога Ліна Василівно!

Я дуже щасливий, що Ви є.

І дуже радий, що живу у світі, резонанс тонких енергій в якому створюють також і Ваші вірші.

Вам, певно, говорять сьогодні про Вічність, я ж скажу про Майбутнє.

Бо мені завжди здавалося, що Ви – людина з майбутнього.

І Ольга Богомолець, яка зробила багать Ваших текстів музикою, і багато інших гарних людей, у кожного з яких у душі танцюють зірки і звучить складна гармонія золотих, срібних та мідних сфер, – всі люди з майбутнього.

Але Україна – нещасна країна якраз через те, що люди з майбутнього не є актуальними, а мейнстрім у всі часи задають люди з минулого. Нам їх впарюють як актуальних політиків, як бандюків-інноваторів, бізнесменів, співаків, кіноакторів, політологів, як героїв, навіть як видатних українських поетів, але всі вони – з минулого і їхні душі не резонують з подихом космосу. Дехто видає себе за сучасного, але насправді вже давно помер або у свої 20-30-40-50 років так і не народився.



І отакі люди своїми тушами та душами завалили шлях у майбутнє. Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Юлія Тимошенко (про інших не кажу, бо уявляю Вашу реакцію на ці імена) – усі вони з минулого та навіть з позаминулого. Вони імпотенти щодо майбутнього.

А майбутнє – то наша справа. Справа веселих та вільних людей. Людей, які здатні почути Вічність. Людей, які живуть і горять майбутнім. І, чомусь думаю, що це майбутнє схоже на Ваші вірші.

Довгих років, цікавого життя, нових осяянь і нових текстів!

Андрій Окара

P.S. (до читачів блогу)

Є ідея сьогодні і найближчі дні у коментарях до цього запису писати свої улюблені вірші Ліни Василівни. Або, може, її вірші, які не улюблені, але відповідають стану душі на сьогодні.

Я раптом згадав оцей:

По двійко лиж – і навпростець лісами,

в сніги, у сосни, в тишу – без лижні.

Сполохать ніч дзвінкими голосами,

зайти у нетрі, збитися – аж ні!

То там, то там над соснами димочок,

і в крижаних бурульках бахроми

стоїть такий чудесний теремочок -

друбок бурштину в кружеві зими!

Там Пастернак, а там живе Чуковський,

а там живе Довженко, там Хікмет.

Все так реально, а мороз – чукотський,

а ми на лижах – і вперед, вперед!

Ще всі живі. Цитуємо поетів.

Ми ще студенти, нам по двадцять літ.

Незрячі сфінкси снігових заметів

перелягли нам стежку до воріт.

Зметнеться вгору білочка біжинка.

Сипнеться снігом, як вишневий сад.

І ще вікно світилось у Довженка,

як ми тоді верталися назад.

Ще нас в житті чекало що завгодно.

Стояли сосни в білих кімоно.

І це було так просто і природно -

що у Довженка світиться вікно...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.