Руссскій Міръ (4). Ірина Магрицька: Що таке захист ''російськомовних'' в Україні + ВЫНОС МОЗГА: Хай живе байк!!!

Воистину, тема Русскаго Мiра – пришлась ко времени, несмотря на жару и вынос мозга!

Три богатыря московской политики – патриарх Кирилл, премьер Путин и мэр Лужков – одновременно приехали в Малороссию с единственной целью – строить Русскiй Мiръ.

Путин на трехколесном байке – это, как говорится, cool!

Это покруче, чем диакон Андрей на байке или девушка top-less под боевым стягом Спаса Нерукотворного, как год назад!

С Лужковым сложнее.



Если ему разрешили въезд на территорию некоего государства, а он ставит под сомнение территориальную целостность этого государства, и ему за это ничего не делают, значит, этого государства не существует.

Значит, наша идея о том, что есть лишь Малороссия & Новороссия как квазигосударственное образование, таки в точку.

Невдовзі на цьому блозі з'явиться запланований на сьогодні текст – одного відомого воєнного журналіста, який донедавна пропагував інтеграцію України до НАТО, а тепер замість НАТИ – у Русскій Міръ.

А сьогодні – уривок з праці п. Ірини Магрицької з Луганська "Що таке захист "російськомовних" в Україні". Матеріал цікавий перш за все не своєю еврістичністю, а репрезентативним прикладом певного типу дискурсу, певного типу соціокультурної свідомості. Українофіли Південного Сходу України часто являють собою зразок інформаційно-культурного гетто, оточеного російськомовними "совками", антирадянськи чи лояльно-радянськи налаштованими адептами "Русскаго Мiра" та слухачами радіо "Шансон".

З іншого боку, треба визнати, що проти української та білоруської культур та мов таки ведеться культурний геноцид, і проблема тут аж ніяк не в Табачнику, Януковичі чи Лукашенку. Геноцид української культури (її окремих складових) відбувався і за Ющенка (найгірше – це навіть не ющенківський "кінобум"; найгірше – це адміністративна пропаганда укр.мови, що в сучасних умовах інформаційного суспільства несе лише негаразди). Якщо заговорили вже про Луганськ, то якраз в тому тому самому місті (чи під Луганськом?) живе чудовий поет-шістдесятник Василь Голобородько. Він – людина скромна, але надзвичайно талановита, як поет. Живе не у Києві, не в Харкові і не у Львові, де б його можливості з само презентації були б значно більшими. Тому, гадаю, рівень пропаганди та відомості його творчості, як і творчості інших талановитих митців, що живуть не в столицях, кількість виданих його книжок та рівень його присутності на теле- та радіоефірах (як київських, так і луганських і донецьких) може слугувати ефективним показником – як саме ставляться в Україні Щербицького, Кравчука, Кучми, Ющенка та Януковича до української культури як такої. І що це таке: патронат, підтримка, геноцид чи щось інше?

Зараз створилася унікальна можливість – добити українську культуру та ідентичність (як і білоруську), звести їх на рівень регіональних та субетнічних "особливостей".

Отже, продовжуємо тему "Русскаго Мiра".

Сьогодні на зв'язку – п. Ірина Магрицька з Луганська.

(текст подається в авторській редакції)

А.О.

____________________________

Ірина МАГРИЦЬКА (Луганськ)

ЩО ТАКЕ ЗАХИСТ "РОСІЙСЬКОМОВНИХ" В УКРАЇНІ

Сумновідомий сіверськодонецький з'їзд депутатів півдня та сходу України показав, що головною турботою цих обранців пострадянського електорату є не захист Конституції і не підвищення життєвого рівня населення, а гуманітарна ситуація в Україні (вони стурбовані будь-якими проявами українського національного відродження в Україні, який їм видається "фашизацією" "полікультурної" і "полімовної" країни) і захист російськомовних (а чому б також і не караїмомовних, кримськотатарькомовних, гагаузомовних, вірменомовних, ромомовних, азербайджаномовних?) громадян півдня та сходу України.

І "регіонали" таки захищають російськомовних громадян від міфічної "насильницької українізації" освітньої галузі та від "тотальної українізації національного телеефіру", від "фальсифікованої" історії та ще не існуючої Єдиної помісної православної церкви, від створення в Україні "моноетнічного гуманітарного простору" та від НАТО. Захищають і в середині країни, і за її межами. І мають у своїй безкомпромісній боротьбі в Україні з усім українським достойних покровителів за кордоном.

Є така газета – "Русская правда", яка дає докладну інформацію про цих покровителів.

Один із випусків цієї газети розповідає, що в Росії починаючи з 1999 року діє Федеральний базовий закон "Про державну політику Російської Федерації відносно співвітчизників за кордоном". Держдума (очевидно, маючи претензії до реалізації цього закону) звернулася до Президента Росії та уряду Російської Федерації з вимогою "активізувати діяльність щодо захисту прав російських співвітчизників, російського і російськомовного населення України, особливо у сфері мови, освіти, релігії та культури; підтримати, в тому числі шляхом виділення коштів із федерального бюджету, створення філій російських ВНЗ та інших освітніх закладів в Україні; розглянути питання про фінансування створення зразкових російських гімназій у Києві, Харкові, Донецьку, Луганську, Севастополі, Одесі та інших містах України; сприяти активізації діяльності інститутів російського громадянського суспільства, російських недержавних некомерційних організацій на території України".

Держдума вимагає також від російського керівництва "на рівні двосторонніх відносин з Україною та в міжнародних організаціях поставити питання про недотримання в Україні міжнародного права щодо збереження, розвитку та використання мов і принципу багатомовної освіти відносно національностей, які проживають в Україні, а також про порушення прав і свобод російського та російськомовного населення в галузі освіти, прав на доступ до інформації рідною мовою, втручання державних структур у справи Української православної церкви".

Тож на заклик держдуми було розроблено "Програму роботи зі співвітчизниками за кордоном на 2009-2011 роки", де особливу увагу звернуто на здійснення "ефективної політики" серед співвітчизників, на організаційну й матеріальну підтримку існуючих і створення нових молодіжних об'єднань і клубів, на проведення молодіжних фестивалів, спортивних змагань, таборів, олімпіад і конкурсів, реалізацію інших молодіжних проектів.

Програмою заплановано відкриття Російського центру науки і культури та їх філій в Україні з метою суттєвої активізації роботи зі збереження та вивчення російської мови, культури та культурно-історичної спадщини.

Передбачено розвиток і зміцнення за кордоном російського єдиного інформаційного простору, збільшення обсягу передплати на російські періодичні видання, забезпечення бібліотек і навчальних закладів навчальною, методичною, довідковою, історичною та дитячою літературою.

За цією Програмою, Росія готова надавати "співвітчизникам" навіть обладнання для прийому супутникових програм із Росії, з метою збереження єдиного російсько-культурного простору щорічно проводити широкомасштабну комплексну акцію "Моя рідна мова – російська".

У Росії існує Рада при Голові Ради Федерації з питань підтримки співвітчизників, що мешкають за кордоном, яку очолює Сергій Миронов. Як сказано в "Русской правдє", ця рада координує дії численних організацій російських співвітчизників, і її головним завданням є збереження і поширення російської мови за кордоном.

Газета повідомляє і про те, що голова комітету Ради Федерації з культури Х. Чеченов заявив: "Утратимо в країнах СНГ російську мову – втратимо для себе і ці країни".

І ще багато чого цікавого можна прочитати в газеті "Русская правда".

Як бачимо, Росія не шкодує грошей зі свого бюджету (і, очевидно, немалих) для розвитку і захисту рідної мови своїх співвітчизників (а співвітчизниками в Росії вважають усіх, хто говорить російською мовою – отже, і всіх російськомовних громадян України; тому й Константін Затулін звертається до громадян України: "Дорогие соотечественники!").

В Україні зареєстровані й активно діють (мабуть, також не без підтримки з Росії) численні громадські об'єднання та організації – "Русское содружество", "Русское наследие", "Русская община Крыма", "Русское движение Севастополя", "Русский выбор", "Евразийский союз молодежи", "Международная ассоциация молодежных организаций российских соотечественников" та ін. А ще є регіональні організації – "Ассоциация русских обществ Харьковского региона", "Донбасская Русь", "Асамблея народів Луганщини" (у якій, до речі, немає представників українського народу) тощо. Та ж газета повідомляє про благодійні фонди "Великое русское слово" і "Русский мир" (імовірно, вони й опікуються діяльністю цих організацій).

Названі програми, розроблені в Росії, не є декларативними. Наприклад, у Луганську вже упродовж багатьох років під егідою обласного Інституту післядипломної освіти діють курси з "підвищення кваліфікації" для вчителів російської мови і початкових класів, яких вивозять для цього... в Росію. Наших учителів там методично озброюють знаннями з російської педагогіки і відповідною літературою. Перекваліфіковані таким чином учителі навіюють українським дітям півдня та сходу, що їхня рідна мова – російська. Треба думати, що, за відсутності нині графи про національність у свідоцтві про народження і в паспорті, під час наступних переписів населення ці діти, ставши дорослими, будуть ідентифікувати себе вже не за етнічною ознакою своїх батьків, а за мовою свого спілкування, а саме – росіянами. І наступні переписи, напевно, засвідчать суттєве зменшення корінного етносу в Україні.

Той самий фонд "Руський мир" узяв під свою опіку й колишній "Зал україніки" в Луганській державній (!) обласній науковій бібліотеці, обладнавши його відповідно до своєї мети та завдань. І відвідувачів цієї найбільшої бібліотечної зали тепер зустрічає яскрава, на всю стіну, картина з зображенням московської Червоної Площі. Такої краси ця бібліотека не бачила навіть за радянських часів!

На півдні та сході України, які Росія вважає територією "Русского міра", систематично проводяться такі заходи, як, наприклад, недавні – Міжнародна науково-практична конференція "Русский язык как фактор развития духовности в современной Украине" (Луганськ, травень 2008 р.; ініціювала Луганська обласна рада), Міжнародний фестиваль "Великое русское слово" (Ялта, червень 2008 р.; ініціювала "Русская община Крыма"), у рамках якого пройшли науково-практична конференція "Русский язык в поликультурном мире", круглий стіл "Украина и Россия – духовная и культурная общность" та ін.

Усі ці заходи традиційно закінчуються прийняттям звернень до міжнародних судових інстанцій – таких, як Гельсінська спілка з прав людини, Європейська комісія проти расизму й нетерпимості, Парламентська асамблея Ради Європи тощо. І з посиланням на ратифіковану Верховною Радою Європейську хартію регіональних (а насправді – міноритарних) мов доводиться кричуща "дискримінація" російськомовних громадян сходу та півдня України.

І правозахисники з Європи щиро вірять у ці безкінечні петиції українських "регіоналів", написаних у співавторстві з їхніми російськими покровителями. І висувають перед Україною відповідні вимоги. Так, при переобранні України до Ради ООН з прав людини їй була дана рекомендація ввести російську мову як другу державну. Добре, що представником України в цій Раді був на той час гідний українець Володимир Василенко, який заявив, що надання російській мові такого статусу стане "інструментом витіснення української мови, знищення української нації та української держави".

Усе це стало можливим завдяки відсутності в нас дієвої державної ідеології та безглуздій лібералізації усіх галузей громадсько-політичного життя в Україні.

Ірина МАГРИЦЬКА

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.