Нам усе тепер до ср.ки, в нас столиця – Кобеляки! Фестиваль альтернативної музики ім. Мирослава Джоновича Кувалдіна
Вчора та сьогодні (27-28 серпня) в Кобеляках Полтавської області вже утретє проходить надзвичайно цікавий фестиваль альтернативної музики та аматорського мистецтва "ВЙO Кобеляки", засновником та фронтменом якого є яскрава постать українського шоубізу – Мирослав Джонович Кувалдін, лідер команди "The Вйо".
Правда, цього року Мирослав Джонович відрізав свої знані патли (растаманські дреди), і тепер схожий на простих смертних.
Я на тому фестивалі був вчора вночі – можливо, буду і сьогодні.
Усе те анархістське дійство проходить під патронатом Партії регіонів, але кожен музикант після виступу намагався досить красномовними жестами (які свого часу перелякали Арсенія Яценюка, а також іншими) виразити своє ставлення до цієї чудової організації та до Лідера Нації.
Були цікаві команди – така лірично-концептуальна туса "Контробас" з Полтави, жорстко концептуальна неоавангардна група "Онероїд" з Полтави (про неї якось напишу докладніше – вони того варті, оскільки намагаються створювати музику майбутнього; співали новий україномовний ульотний репертуар), якась група з самих Кобеляк, яка робила вигляд, що співає російською мовою, україномовна банда "Вертеп" з Дніпропетровська, "Лос-Колорадос" з Тернополя, які стали мегазірками завдяки "Ютубу" (мені найбільше сподобалося "Рілля в ілюмінаторі" – на музику "И снится нам не рокот космодрома" та рок-н-рол "Тьотя Люба, пусти нас до хати, тьотя Люба, не знаем, де спати, тьотя Люба, тьотя Люба, пусти нас до хати!").
Був ще дєятель на ім'я Сергій Підкаура, який грає гітаристом у Наталі Могілевської, та його дружина. Окрім всього іншого, вона ще співала "Полюби меня такой, какая я есть". Мені їх стало шкода, що вони переспівують такий убойний хіт з репертуару улюбленої співачки Віктора Януковича / Юлії Тимошенко. Але люди з тусовки мені пояснили – виявляється, все навпаки: це пісня авторства цієї дівчини, а Могілевська прохала, аби їй подарували ту пісню.
Не дочекався виступу гурту "Русичі" з Білгорода-Дністровського – про них казали дуже гарно.
Ще один екзот на ім'я Маріо мав свою програму під синтезатор, але я тупо прогальмував це високе мистецтво.
Хтось з тусовщиків мене радісно упізнав: "А, Окара! Пішли курити план!", але я ввічливо відмовився – мовляв, дякую щиро, у мене свого дівати нікуди:)
Все це дійство сталося на березі річки Ворскли, яка, як вважають, була справжнім геокультурним кордоном між різними світами, і, таким чином, Полтава та Кобеляки – це прикордонні застави, за якими закінчувалося Магдебурзьке право та починався Великий Степ.
Зверху там міст стратегічної траси, що їде на Дніпропетровськ. Ну і водії числених фур, що їхали тим мостом, радісно сигналили усім тим тисячам глядачів та десяткам музикантів.
Річка там дуже мілка і скора, втопитися там неможливо (хіба що до того упитися по-чорному). Ми з друзями вже вночі хотіли її перепливти, але зробити це неможливо, бо її майже перепливли
Отже, сьогодні ще можна потрапити на це дійство в Кобеляках – з Полтави, Києва, Дніпропетровська або з батьківщини Юлії Тимошенко – Царичанки Дніпропетровської області.
Як то казав нині покійний найвідоміший у світі житель цього райцентру – лікар-костоправ Микола Касьян: "Нам усе тепер до ср.аки, в нас столиця – Кобеляки!"
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
