Стає зрозумілою справжня причина блокування парламенту

Після того, як "Главред" оприлюднив текст проекту Конституції, отриманий з джерел у Секретаріаті Президента, багато чого у політичному кросворді стає на свої місця.

В межах короткої замітки для блогу неможливо проаналізувати весь цей надзвичайно цікавий документ, бо насправді він потребує системного аналізу як по главах, так і по окремих нормах. Переконаний, що він стане предметом серйозного обговорення як політиків, так і спеціалістів в різних галузях права, але розпочати це обговорення, на мою думку, доцільно з преамбули, бо саме вона розкриває напрямок і логіку дій того центру прийняття рішень, який стоїть за самим фактом виникнення опублікованого проекту Конституції.

Для того, аби подальша логіка міркувань була коректною, треба почути офіційне пояснення Секретаріату щодо належності і походження цього документу. Але поки такої реакції немає, виходимо з того, що видання "Главред" оприлюднило текст, дійсно народжений у Секретаріаті Президента.

Одразу викладу свою узагальнену думку з приводу документу: це надзвичайно масштабна і небезпечна авантюра, яка може призвести або до повного фіаско її ініціаторів, або до серйозної дестабілізації ситуації в країні. Стає реальним виникнення одразу двох конституцій, оскільки в легітимний спосіб неможливо припинити дію чинного Основного Закону, просто затвердивши на референдумі новий документ. Отже, внаслідок одного з варіантів розвитку подій ми можемо в кінцевому результаті отримати повний розвал всієї правової системи, що є шляхом до анархії і руйнації державності.

Преамбула проекту, на відміну від чинної Конституції, написана від імені народу України, а не від імені законодавчого органу, як це мало би бути відповідно до чинної правової процедури змін до Конституції. Тобто, це означає, що проект Конституції одразу написано під затвердження її в обхід Верховної Ради, з порушенням всього існуючого сьогодні процесу законотворчості. Фактично автори ідеї з самого початку закладають позазаконний спосіб прийняття нової Конституції та повністю ігнорують чинну. Отже, на базовому рівні пропонується будувати позаправову державу! Саме тому це і є авантюра. Але, на жаль, ця авантюра має ознаки реалізації.

Єдиний спосіб порушити існуючу процедуру прийняття нової Конституції – це знищення і дискредитація парламенту. Для того, щоби потім пояснити населенню, що, мовляв, Верховна Рада недієздатна, вона дискредитована, і тому немає іншого виходу, як прийняти Конституцію без Верховної Ради, так би мовити, "від імені народу".

В чому основна небезпека? В тому, що порушується принцип постатейного обговорення і редагування тексту. На референдум можна винести тільки цілий текст, в якому під соусом благих намірів можна "просунути" все що завгодно, аж до передумов встановлення повної диктатури однієї особи. Як має голосувати на референдумі громадянин, який, наприклад, погоджується із сорока статтями Конституції, що гарантують права людини, байдуже ставиться іще до сотні статей і принципово не згоден з однією чи двома нормами? Що тоді робити? Голосувати "за" чи "проти"? На це, очевидно, і розраховують автори цієї ідеї. Принаймні, на такий сумний висновок наводить навіть поверхневий огляд повноважень Президента і Верховної Ради. Президент призначає усіх – від прем'єр-міністра до суддів, звільняє кого хоче, наприклад, Генерального прокурора, та ще й при цьому має право без обмежень розпускати парламент, чого не міг навіть Кучма.

До цього ще треба додати унікальну тезу про зменшення кількості депутатів до 350, що у разі гіпотетичного прийняття такої Конституції робить існування сьогоднішнього парламенту взагалі несумісним з дією нової Конституції (бо зараз у ВР 450 депутатів). Тобто, у випадку реалізації цього замислу парламенту не буде взагалі. Діюча Верховна Рада перестане відповідати вимогам Конституції, а обрати нову буде неможливо, бо немає закону, який би відповідав цій новій Конституції, а прийняти цей закон нема кому. Те саме і з судами, і з прокуратурою, і з місцевим самоврядуванням.

Отже, якщо невмотивоване блокування роботи парламенту і його штучна дискредитація є елементом схеми "проведення" нової редакції Конституції без участі Верховної Ради, то стає зрозуміло, хто саме за цим стоїть і в чиїх інтересах це робиться.

Залишається тільки дивуватися, з якою точністю цей процес і його можливі небезпечні наслідки описав ще у липні 2007 року Андрій Портнов.

І насамкінець, хочу звернути увагу ще на один момент: автори проекту Конституції, "дбаючи" про повноваження Президента, зовсім забули про територіальну цілісність України, яка не може бути порушена при внесенні змін до Конституції (на жаль, проект такого положення не містить). А отже, у разі прийняття вказаного проекту, цілком можливим у майбутньому є посягання на територіальну цілісність нашої держави.

В такій ситуації авторам проекту можна лише порадити прислухатись до молодих сучасних юристів, які значно більше дбають про Українську державу.