Чому Росія не може сказати "Чіз-з-з"
Кремль шукає нових зовнішніх ворогів. Ця споконвічна гра російських правителів сьогодні перетворилася на справжню пародію. Від протистояння із "загниваючим Заходом" та НАТО російська політика "пошуку винних у всіх бідах" зупинилася на українському сирі.
Практично зараз у російських ЗМІ формується образ українського сирного монстра, яким вже мало не лякають малюків.
В принципі у цій історії нинішня російська влада не винаходила велосипеда. А пішла давно второваним шляхом: вирішувати свої політичні проблеми через заборону тих чи інших товарів країн-сусідів, на жаль, стало повсякденною практикою господарів Кремля.
І цю політику відчули вже на собі, крім України, Польща, Грузія, Молдова, Білорусь, Латвія.
Пригадаймо, в 2005 році Російська Федерація заборонила ввозити на свою територію з Польщі всю м'ясну продукцію. Формулювання традиційне – "в связи с участившимися случаями грубого нарушения российского ветеринарного законодательства при поставках из Польши продукции животного происхождения, фальсификацией мясосырья". Поляки тоді втратили через цю безглузду заборону близько 400 млн доларів в рік. Не зважаючи навіть на тиск ЄС, заборона не була знята. Але головною причиною тієї російсько-польської торгівельної війни була не якість продукції, а... брати Качинські, які на відміну від багатьох європейських лідерів, відверто висловлювались про російську політичну верхівку.
Заборону на експорт було знято лише після приходу до влади більш лояльного до Кремля Дональда Туска.
У 2006 році Росія вводить ембарго на постачання вина з Грузії. Мотивація традиційна: "низкое качество импортируемого продукта". Виявилося, за словами того ж Оніщенка, що "грузинское-то вино не дотягивает до стандартов России". Відтак – заборона мінеральної води "Боржомі". Знову маразматичний висновок. Вода виявилася "недостаточно экологически чистой". Чергова політична причина – до влади в Грузії прийшов молодий президент Михайло Саакашвілі, який чітко заявив курс Грузії – ЄС та НАТО.
Молдова теж неодноразово страждала від російського ембарго. Це стосувалося різних груп харчових продуктів: вина, м'ясної продукції, овочів та фруктів.
У кінці 2006 року Росія заборонила ввозити із Латвії шпроти й іншу рибну продукцію. Мотивація: в продукції знайдено велику кількість канцерогенного бензопирену. Недолугість претензій полягала в тому, що концентрація бензопирену відповідала усім нормам ЄС із запасом. Виявилося, що Кремль турбується більше за своїх громадян, ніж Швейцарія і Франція.
5 квітня 2010 року історія із латвійськими шпротами знову повторилася.
Навіть Білорусь не оминула "братська" турбота Кремля про якість товарів. Росія декілька разів забороняла ввезення молочної продукції із Білорусі. Ембарго вводилось на ввезення п'ятисот видів продукції. Висновок Росспоживнагляду практично традиційний: не відповідають новому російському технічному регламенту на молоко. Але за цим знову стояла політична вимога: доступ російського олігархату до приватизації стратегічних білоруських підприємств.
Атака на українську молочну продукцію теж не остання. В 2005 році було введено заборону на ввіз усієї продукції тваринництва, як молочної, так і м'ясної.
Що це була політична заборона, спрямована проти нового українського уряду, жодних сумнівів немає.
Цьогорічна епопея із забороною ввозу українського сиру – це чергова політична спекуляція Білокам'яної. Адже всі експертизи, зокрема й в США, показали, що український сир виробляється без жодних домішок, стандарти виробництва відповідають європейським.
Через політичні ігрища страждають не лише українські виробники сиру та мільйони селян, для яких здача молока на сироварні була основним джерелом доходів (закупівельні ціни на молоко впали вдвічі: з 3-3.50 грн за літр до 1.70-1,50). Страждають і громадяни Росії, де ціни на сир виросли практично на 10%. Також Кремль завдав удару і по своїх підприємцях, які є власниками практично 30% українських сироварень.
Заяви російських чиновників, включно із хамською прес-конференцією голови Росспоживнагляду, вчергове засвідчили – декларація про припинення сирної війни тимчасова. Вже зараз можна констатувати – ця атака на українські молокопереробні підприємства не остання.
Тож сьогодні можна однозначно стверджувати, що заборона на ввезення українського сиру на територію Російської Федерації, це не турбота російської влади про якість імпортної продукції та здоров'я своїх громадян, це чиста політика й тиск на Українську державу.
Чого ж так вперто добивається Москва? Із чим пов'язаний теперішній економічний тиск на Україну? Чи не із втягуванням нашої держави в Митні та ЄврАзійські союзи та підвищеними апетитами росіян на українську ГТС? Мабуть, питання риторичне...
Наостанок хотілося б сказати кілька слів про вояжі російських чиновників в Україну. Замість того, щоб хамити українським журналістам на прес-конференціях в Україні, Головному санітарному лікарю Росії, очільнику Росспоживнагляду Геннадію Онищенку варто було б зайнятися якістю російської продукції. Бо поки він шукає піщинку в українському оці, в своєму, російському, він не бачить колоди. Росспоживнагляд РФ настільки переймається якістю іноземних продуктів, що забуває перевіряти свої. Статистика промовиста: лише від отруєння неякісним алкоголем в Російській Федерації щорічно гине 40 тисяч людей.
