Припиніть реагувати на Жириновського!

В останньому записі "Скільки української землі потрібно Росії для щастя?" Тарас Березовець відреагував на чергову заяву Жириновського про те, що Росія ніколи не піде з Севастополя.

Тарас висловлює надію, що гідну відповідь Жириновському та Москві дадуть новопризначені в американську адміністрацію Хіларі Клінтон та син Збігнєва Бжезинського, відомі "своїми симпатіями до України та жорстким ставленням до Кремля".

Політтехнолог сподівається, що "що оприлюднені апетити Кремля врешті переконають європейців у хибності франко-німецької політики умиротворення Росії".

Ні! Ніхто не реагує на заяви. Всіма рухають лише власні інтереси. Окрім нас.



Тарасе, вітаю! Мушу прокоментувати.

1. Щодо симпатій до України, тут є певні сумніви. Більше того, Бжезинський-старший відкрито розглядає Україну лише як чинник, який треба використати проти посилення Росії. Багато років він є послідовним русофобом. Вплив його ідей на політику Обами може призвести до поглиблення конфліктів. Тобто ключовими у наших стосунках із США залишатимуться антиросійські настрої, а не економічна співпраця. Ніхто не думає, чи вигідна нам така політика.

2. Нашим журналістам та політологам/політтехнологам треба давно припинити реагувати на Жириновського. Якщо ми дискутуємо з ним, ми стаємо на його рівень. На превеликий жаль, в цю тональність перевів українсько-російські стосунки і Віктор Ющенко. Виявилося, що його теж можна зарахувати до русофобів, як і Збігнєва Бзежинського.

Такі, як вони з Жириновським, шкодять і Україні, і Росії. Подальше погіршення стосунків двох країн не вигідне ані українцям, ані росіянам.

3. Нікого заяви Жириновського не переконають. Це емоції. Або, інакше кажучи, політтехнологічна необхідність. Ви ж розумна людина. І точно розумієте, що європейці діють у власних інтересах. Вони давно роздратовані месіанством США. А зараз в умовах світової кризи, вони жодним чином не хочуть втягувати себе у нові конфлікти. Чи то з Іраном, чи то з Росією. Європа не хоче бачити Грузію та Україну в НАТО через неадекватність і конфліктність нашої влади, а також, через готовність беззаперечно йти у фарватері Вашингтону.

Віталій Портніков, відомий своїми ліберальними поглядами, і який завжди активно критикував і Жириновського, і керівництво Росії, дуже талановито написав про наших керманичів:

"Люди, втягивающие Украину в военный конфликт с соседней страной – конфликт, в котором мы вряд ли выиграем – никакие не профессионалы, а бесстыдная обслуга, холуи, держащиеся за портфели и погоны. И когда читаешь заявления представителей Генштаба, МИДа, Министерства обороны, президентского секретариата – понимаешь, что нет у нас таких ведомств, а есть лишь конъюнктурное желание выслужиться, прикрыть дилетантизм и профессиональное несоответствие преданностью – и ничего, что преданность эта замешана на чужой крови".

Ніколи не буде розсудлива Європа йти в фарватері авантюристів. Ось, що пише Джеффри Уиткрофт ("The Independent", Великобритания):

"В августе крайне сомнительный лидер Михаил Саакашвили совершил не только нечестный, но и исключительно опрометчивый шаг. Как показали Би-би-си и New York Times, президент Грузии спровоцировал Москву, атаковав мирных жителей, при этом явно предполагая, что после неизбежного ответа России администрация Буша окажет ему не только словесную, но и военную поддержку. К счастью, Грузия не состояла в НАТО, поэтому американским, британским и французским войскам не пришлось воевать за Южную Осетию, чего бы требовал от них договор о НАТО. Было бы гораздо лучше, если бы грузинам и другим соседям России посоветовали следовать финскому примеру. 'Финляндизация' была ярлыком воинов 'холодной войны', означавшим трусливое раболепство перед Москвой. Но как отметил еще один умудренный опытом комментатор, Уильям Пфафф (William Pfaff), на протяжении многих десятилетий такое представление противоречило фактам".

Що ж робити? Знову процитую Портнікова:

"Так что же делать? Сдаваться? Да нет же. Просто строить мирную Украину, умеющую жить во взаимопонимании с соседями и не пытаться изменить их по собственному разумению. Украину, способную быть посредником, а не сторонником, управляемую профессионалами, а не дилетантами. Украину для людей, а не для теней из нашего непростого прошлого. Тот, кто не хочет и не умеет такую Украину устроить – должен уйти. А если он любит эту страну – уйти немедленно".

3. Світова криза дала ясно зрозуміти: не можна кидати поза увагою реальну економіку. Криза в країнах Балтії яскраво довела – не буде "життя як в Европі" без структурних реформ та сильного власного виробництва.

У цьому контексті для нас російський та азіатські ринки сбуту наших товарів набагато цікавіші, за примарні гарантії захисту від примарних загроз. А після модернізації економіки та потроєння ВВП можна і флот виштовхувати. Сьогодні головна реальна загроза для України – її керівники, які розвалюють державні ніститути та не здатні проводити економічні реформи.