Відповідь Олегу Медведєву щодо російської та української мов

Я насправді не збирався писати на тему мови. Вважаю, що сьогодні є набагато важливіші економічні теми, які дають змогу говорити про перспективи розвитку України хоча б на найближче десятиліття, яке буде проходити під знаком глобальної рецесії. Вкотре аплодую автору УП Михайлу Дубинянському, який талановито описав неспроможність вітчизняної еліти планувати майбутнє не лише виходячи з інтересів України, а й своїх власних інтересів. Я також писав вже про обов'язок еліти планувати майбутнє України та про об'єктивні причини її слабкості.

Але не можу не відреагувати на запис Олега Медведєва "Жахи ''насильницької українізації'': аж на трьох телеканалах з 12-ти звучала мова Бандери!", у якому він із сарказмом заперечує сам факт насильницької та недемократичної українізації, яку провадила "помаранчева" влада. Ці недолуги кроки насправді лише погіршили стан української мови, розкололи суспільство та погіршили перспективи становлення сильної та демократичної України.

Шановний пане Олеже. Вимушений з Вами не погодитись. Так, ситуація в телеефірі на користь російської мови. Але не можна не бачити очевидних речей з реальною насильницькою українізацією. В освіті, державному діловодстві (судочинстві і т.д.) ситуація вкрай дискримінаційна.

За браком часу наведу лише кілька прикладів.

В Києві, де за радянських часів переважна більшість мешканців розмовляли російською, а зараз – точно більше половини, я особисто (аби влаштувати сина) нарахував лише 6 шкіл, де є один або два класи з викладанням більшості предметів російською. 6 шкіл з майже 250! Де ж виконання Європейської Хартії з регіональних мов?

Наведу приклад своєї племінниці. Вона росте також в російськомовній родині – дома розмовляє виключно російською. Ходити в російську школу на іншому березі Дніпра вона не може через низку звичайних сімейних проблем. В результаті вона не може без помилок писати ані українською, ані російською. І цей приклад непоодинокий, адже більшість вчителів не знає достатньо українську. Натомість низка шкіл взагалі відмовилися від вивчення російської мови. А російська література вивчається у старших класах виключно в розділі "іноземна література", після казахської та вірменської. Як таке може бути, коли ця мова є рідною для більшості киян???

Є багато прикладів, коли страждають люди, які є громадянами України, але не знають достатньо української. Коли людині далеко за 70, не завжди є можливості вивчити українську на достатньому рівні. Наприклад в суді вони не мають можливості ефективно відстоювати свої права. Не можуть також нормально розібратися в інструкції для ліків. Останнє іноді стосується не лише російськомовних пенсіонерів, а й лікарів!

Знаю із досвіду своєї сім'ї, де багато близьких родичів (наприклад, батьки та діти) живуть у різних країнах (Росії та Україні), діловодство викликає купу додаткових проблем, наприклад, в процесі успадкування майна тощо. Демократичне суспільство має дбати про інтереси кожного свого громадянина у будь-якій ситуації.

Приклад з початковою освітою, коли можливість для вивчення російської мови стала НАБАГАТО ГІРША за можливість вивчення англійської, є взагалі ідіотичним. Як таке могло статися в країні, де майже половина населення є російськомовним? Як таке могло статися в країні, де значна кількість населення має родичів в сусідній Росії? Як таке могло статися в країні, яка більше за чверть свого експорту продає в РФ?

І це тоді, коли російську вивчають і в Європі, і в Америці, і в Китаї в деяких школах з першого класу! І це тоді, коли інтелектуали західних країн пишаються, що читали, наприклад, Толстого в оригіналі. Те, що російська мова та культура належали й громадянам України, завжди робило наш народ більш конкурентоспроможним.

Сьогодні, коли, Латвія перебуває в найглибшій кризі зі всіх пострадянських країн, до чого її привела неоліберальна політика реформ, більшість латишів, які знають російську, радіють, що тепер мають конкурентну перевагу на ринку праці. Навіть за офіційними даними, рівень безробіття в Латвії сягнув вже 22,8%. Цей рівень вдвічі перевищує рівень безробіття в США часів Великої депресії! В України є всі шанси впасти у ту ж яму, що й Латвія. Але ця тема окремої серйозної розповіді.

Я щиросердно люблю українську та вважаю, що держава має цілеспрямовано її підтримувати (щодо інструментів – іншим разом). Але не за рахунок російської. І тим більше, не за рахунок обмеження прав власних громадян.

А найголовніше, я закликаю Вас, шановний Олег, припинити обговорювати теми, які розколюють суспільство. Зрозуміло, що Вашій політичній силі важливо консолідувати західноукраїнський електорат під майбутні місцеві вибори, а Тимошенко важливо закріпити за собою бренд головного "націонал-патріота". Але прошу ще раз перечитати статтю Михайла Дубинянського.

Я свого часу активно виступав за об'єднання найбільших політичних сил, зокрема, Партії регіонів та БЮТ. Я і досі вважаю, що лише суспільний консенсус, в основі якого є консенсус еліт дасть змогу Україні вибороти реальну незалежність та побудувати демократичну та ефективну державу. У нас з Вами одна країна. І, думаю, ми однаково хотіли б бачити її сильною та заможною. Давайте обговорювати шляхи її розвитку, навколо яких можна об'єднати суспільство. Політтехнологи та журналісти теж можуть бути патріотами та демократами. Чи не так?