Помилка диригента. Формальне право і ніякої політики
Нещодавно заступник голови фракції Партії регіонів у парламенті Михайло Чечетов удостоїв мене своєю увагою. Сталася ця безперечна приємність через мою заяву стосовно того, що в разі визнання Конституційним судом порушень при ухваленні політреформи-2004, неодмінно має постати питання про відповідальність тих, хто свого часу голосував за зміни до Конституції. Головний диригент депутатським волевиявленням членів правлячої фракції (або "волєізліянієм", як він сам говорить), сказав буквально наступне: "Пані Ставнійчук, зазвичай, дуже зважена в заявах. Така радикалізація позиції говорить про те, що вона вже в якійсь команді йде на вибори. Це чисто політична заява. От і все. У цій заяві ніякою законністю і не пахне. За ухвалені політичні рішення немає відповідальності в жодному парламенті світу. Крапка." Не стану приховувати – я дуже втішена тим, що така поважна людина сказала про мене кілька теплих слів. Тож не відмовлю собі у задоволенні відповісти.
Передусім хочу звернутися до журналістів із пропозицією зробити інформаційний запит – чи то самому пану Чечетову, чи іншим депутатам – із проханням надати копію депутатського подання до Конституційного суду. Тим більше, що це питання стосується всієї країни, документ не є секретним, а за Конституцією, депутатська діяльність має бути публічною і відкритою. Подання необхідно оприлюднити повністю – аби громадськість знала, під чим саме дружно підписалися 252 народних обранці.
За логікою, у тексті подання йдеться про те, що Верховна Рада, приймаючи п'ять років тому закон N2222, грубо порушила низку статей Конституції. Зокрема внесла зміни до Конституції всупереч порядку, визначеному розділом 13 Основного закону України. Зрозуміло, що внаслідок цього відбулося посягання на конституційний лад шляхом узурпації влади і привласнення права, яке належить виключно народу. Тобто самі депутати, які голосували в 2004 році за внесення змін до Конституції у той спосіб, як вони це зробили, через п'ять років поставили свої підписи під власним зізнанням у тому, що вони порушували засади конституційного ладу в Україні. А це, на хвилиночку – державний злочин: згідно Кримінального кодексу України (розділ 1, ст. 109 – "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади").
Ну і до чого тут моя політична орієнтація, вельмишановний пане Чечетов? У чому полягає "політичність" моєї заяви, яка, за Вашими словами, "не пахне законністю"? Люди власноручно написали явку із повинною – при чому тут політика взагалі? Якщо якийсь вуйко в глухому селі вкраде на фермі мішок зерна або підліток у місті поцупить у когось мобільний телефон – їх відразу ж запроторять до буцегарні. А депутати, які самі зізналися в узурпації влади, порушенні засад конституційного ладу та позбавленні народу його конституційного права, ні за що, виходить, не відповідають у цій державі? "За ухвалені політичні рішення немає відповідальності в жодному парламенті світу", – кажете Ви? Але, повторююсь, політика тут ні до чого. Чи шановний депутат вважає, що є у світі парламенти, де злочину дають кваліфікацію "політичне рішення"? Думаю, що це – виключно вітчизняна новація, одна з тих, що дають можливість уникнути не те що належного покарання, а і взагалі будь-якої відповідальності! Може, пан Чечетов вважає, що це – "пахне законністю"? Я б сказала – не пахне, а тхне. І зовсім не законністю.
Якщо навіть на мить забути про це жонглювання термінами і подивитися на ситуацію в цілому – вона, як на розсуд будь-якого парламенту світу, не просто трагікомічна, а гіпертрофовано кумедна. Чи можна уявити собі у самому кошмарному сні цю витончено мазохістську театральну сцену: після п'яти років безсонних ночей і мук сумління, згадавши про честь і совість, народні обранці посипають 252 голови попелом і, волаючи про свої колишні підступні дії, подають на себе до суду? Цей сюжет мав би постійні аншлаги у найабсурднішому з театрів абсурду.
Нехай. Нехай історію, що бере початок у 2004 році, можна ще, закривши очі, списати на політичну доцільність (хоча у будь-якій правовій державі такий "фінт вухами" не проскочив би). Але на що списати елементарну службову недбалість? Адже Конституція України зобов'язує депутатів голосувати особисто. Особисте голосування, у свою чергу, зобов'язує слуг народу читати та аналізувати тексти, як при прийнятті на початку конституційної процедури, так і після висновків Конституційного суду. Якщо це не зроблено депутатами, то зрозуміло, що йдеться про халатність у виконанні своїх прямих обов'язків. Іншими словами – про службову недбалість. Частина перша статті 367 Кримінального кодексу України (цитую): "Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам... ".
Питання: для кого писаний цей закон? Якщо можна притягати до відповідальності, скажімо, Ігоря Діденка, то чого не може стояти питання про халатність депутатів, які або взагалі не голосують особисто, або голосують за витонченим диригентським змахом пана Чечетова, навіть не давши собі клопоту прочитати те, за що вони так слухняно і дисципліновано віддають свої голоси?
Мене давно вже не дивує, що вислів "Закон – один для всіх" у наших реаліях – це щось з області наукової фантастики. Дивує те, що такий стан речей сприймається як належне. Принагідно згадалося: пару місяців тому одного з депутатів кнесету було притягнуто до кримінальної відповідальності – за те, що він "проголосував" під час своєї відсутності в залі. А у нас вважається нормальним, коли у практично порожній залі приймаються важливі для держави рішення кількістю у 400 голосів. І при цьому "стовпи" законодавчої гілки влади щоразу цинічно звертаються до міжнародної практики парламентаризму...
Мені як людині досвідченій та обізнаній з реаліями нашого життя, звичайно, зрозуміло, що сьогодні про реальну відповідальність депутатів не йтиметься. Хоча б через те, що немає кому в правоохоронній системі України незалежно, неупереджено та об'єктивно проаналізувати цю ситуацію і дати їй правову оцінку. Та й дозволу щодо притягнення до відповідальності самих себе вони не дадуть. І навіть не з інстинкту самозбереження, ні. Просто диригент не дасть сигналу.
Тим не менш, я свідомо зробила заяву щодо відповідальності – не через те, що моя позиція з якихось причин, як каже пан Чечетов, "радикалізувалася". А передусім для того, аби депутати, які підписалися під поданням до КС, побачили, що вони елементарно заплуталися у трьох соснах (бажано, щоб це побачила і громадськість). Так завжди буває, коли парламентарії є знаряддям у чиїхось руках. Як на мене, біда цих людей в тому, що вони, очевидно, взагалі НЕ ЧИТАЮТЬ. Вносячи зміни до Конституції, вони, мабуть, не вчитувалися в ті положення, за які голосували до і після висновку КС. Як не вникали вони, скоріше за все, і в закон про місцеві вибори, голосуючи за нього цього року. (Бо якби вникали, знали б, що у разі порушення виборчого законодавства можуть викликати до себе на трибуну лише голову сільської територіальної виборчої комісії, а не тих членів ЦВК, які підсунули їм ці норми). І я більше ніж впевнена, що якби вони читали це злощасне подання до КС, то шукали б інші аргументи, а не підписувалися б під зізнанням в тому, що в 2004 році узурпували владу та усунули народ від прийняття загальнодержавних рішень. Таку махрову службову недбалість можна собі дозволити лише в системі тотальної безкарності і безвідповідальності, яка, на жаль, панує в Україні. І політика, знов-таки, тут ні до чого.
Резюмуючи все сказане, відзначу: питання внесення змін до Основного закону має виключно правовий характер, бо мусить здійснюватись у порядку, передбаченому розділом 13 Конституції України. Те, що наслідки цього правового рішення носять політичний характер, не має ніякого відношення до самого порядку внесення змін. Так що пан Чечетов, на жаль, черговий раз попав пальцем у небо, коментуючи думку правознавців. У даному разі – мою заяву.
Це, взагалі, і не дивно. Право є категорією чіткою, а диригенти (нехай і парламентські) – натури творчі. Вони схильні до творчого переосмислення і власного трактування навіть таких класичних творів, як Конституція. Така смілива імпровізація у шановного депутата виходить дуже добре. Не гірше, аніж диригувати фракційним "волєізліянієм"...
Залишаюсь, як зазвичай, зваженою у заявах,
З належною повагою, завжди ваша Марина Ставнійчук.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
